Бенкет круків - Джордж Мартін

— Мені достатньо. Щира правда, я не турнірний лицар. Я свою відвагу приберігаю для справжнього поля бою, жінко.

«Жінка» — то вже трохи краще, ніж «дівка», подумалося Брієнні.

— То у вас із добрим сером Крейтоном багато спільного.

— Ох,— розреготався сер Шадрик,— маю сумніви, а от нам з вами можна було б і разом пуститися на пошуки. Загубилася молодша сестричка, еге ж? З синіми очима й золотисто-каштановими косами? — він знов розреготався.— Ви в цих лісах не єдиний мисливець. Я теж шукаю Сансу Старк.

Брієнна, щоб приховати сум'яття, начепила на обличчя маску байдужості.

— Хто така Санса Старк і навіщо ви її шукаєте?

— Мене веде любов, що ж іще?

— Любов? — нахмурила вона брови.

— Ага, любов до золота. На відміну від доброго сера Крейтона, я таки воював на Чорноводді, тільки не на тому боці. Викуп розорив мене. Ви знаєте, хто такий Вейрис, я сподіваюся? Євнух пропонує тугий гаманець золота за дівчину, про яку ви ніколи не чули. Я не жадібний. Якщо одна здоровезна дівка допоможе мені розшукати нечемну дитину, можу з нею поділитися Павучими грішми.

— Мені здалося, ви в наймах у купця.

— Тільки до Сутінь-долу. Він не менший скнара, ніж боягуз. А боягуз він ще той! То що скажеш, дівко?

— Не знаю я ніякої Санси Старк,— наполягала Брієнна.— Я шукаю сестру, високородну панну...

— ...з синіми очима й золотисто-каштановими косами, ага. А скажіть-но, хто цей лицар, що подорожує з вашою сестрою? Ви його ще блазнем називали? — сер Шадрик не чекав на її відповідь, і то добре, бо відповіді Брієнна не мала.— Один відомий блазень зник з Королівського Причалу тої ночі, коли помер король Джофрі,— кремезний чолов'яга з червоним носом, такий собі сер Донтос Червоний, в минулому Сутіньдільський. Дуже сподіваюся, що вашу сестру з її п'яницею-блазнем не переплутають із Сансою Старк і сером Донтосом. Бо може вийти велике лихо,— Шадрик підбив коня п'ятами під боки й клусом вирвався наперед.

Навіть Джеймі Ланістеру нечасто вдавалося виставити Брієнну такою дурепою. «Ви в цих лісах не єдиний мисливець». Ота жінка на ім'я Брелла розповідала, як Джофрі відібрав у сера Донтоса його остроги і як Санса вмолила Джофрі зоставити йому життя. От він і допоміг Сансі втекти, вирішила Брієнна, дізнавшись цю історію. «Знайду сера Донтоса — знайду і Сансу». Слід було здогадатися, що не одна вона подумає так само. І хтось із конкурентів може виявитися не таким шляхетним, як сер Шадрик. Можна тільки сподіватися, що сер Донтос добре заховав Сансу. «Але якщо так, то як мені взагалі її відшукати?»

Згорбившись і нахмурившись, вона їхала далі.

Коли валка нарешті натрапила на заїзд, уже споночіло; високий дерев'яний будинок стояв поблизу злиття двох річок, дорогою до старого кам'яного мосту. Так заїзд і називався: «Старий кам'яний міст», як повідомив сер Крейтон. Власник був його приятелем.

— І куховарить він непогано, і бліх у кімнатах не більше, ніж деінде,— поручився він.— Хто за тепле ліжко сьогодні?

— Не ми, якщо тільки ваш приятель не надає їх безплатно,— мовив сер Іліфер-без-гроша.— На кімнати в нас монет немає.

— За нас трьох заплатити можу я,— сказала Брієнна. Грошей їй не бракувало: про це подбав Джеймі. В саквах знайшовся гаман, повний срібних оленів і мідних зірок, і менший гаманець, набитий золотими драконами, а ще пергамент, у якому наказувалося усім вірнопідданим короля сприяти оказовцю сієї грамоти, Брієнні з дому Тартів, яка подорожує в справах його світлості. Підписано було дитячою ручкою Томена Першого, короля андалів, і ройнарів, і перших людей, володаря Сімох Королівств.

Гібальд теж був за те, щоб ночувати, і звелів слугам лишити віз біля стайні. Крізь ромбовидні шибки лилося тепле жовтаве світло, і якийсь огир заіржав, занюхавши Брієннину кобилку. Дівчина саме знімала сідло, коли в дверях стайні з'явився хлопчина й мовив:

— Лишіть мені, сер.

— Я не сер,— озвалася вона,— але кобилу тобі лишаю. Нагодуєш, почистиш і води їй даси.

— Перепрошую, м'леді,— почервонів хлопчина.— Я думав...

— Люди часто мене плутають,— Брієнна передала йому повіддя й рушила за іншими в заїзд, закинувши сакви на плече, а скатку тримаючи під пахвою.

Дощана підлога у вітальні була посилана тирсою, і в повітрі пахло хмелем, димом і м'ясом. Над вогнищем сичала і плювалася печеня, біля якої в цю мить нікого не було. За столом за розмовою сиділо шестеро місцевих, та коли увійшли незнайомці, бесіда вщухла. Брієнна відчувала на собі чужі очі. Попри кольчугу, плащ і шкірянку, вона почувалася мов гола. Й коли один з чоловіків мовив: «Ви тільки погляньте»,— вона знала, що мова йде не про сера Шадрика.

З'явився хазяїн, тримаючи в обох руках по три кухлі та з кожним кроком розплескуючи ель.

— Є у вас вільні кімнати, добрий пане? — звернувся до хазяїна купець.

— Може бути,— відповів той,— якщо маєте гроші.

Сер Крейтон Довгоніг набув ображеного вигляду.

— Наґле, то це так вітаєш ти старого друга? Це ж я, Довгоніг.

— І справді ти. І ти мені сім оленів винен. Покажи мені срібло — і я покажу тобі ліжко,— хазяїн одного по одному поставив кухлі, в процесі розливши ще більше елю на стіл.

— Я заплачу за одну кімнату для себе і за Другу для своїх товаришів,— Брієнна вказала на сера Крейтона і сера Іліфера.

— Я теж візьму кімнату,— мовив купець,— для себе й доброго сера Шадрика. А мої слуги, якщо ви не проти, переночують унизу в стайні.

Хазяїн окинув їх оком.

— Я, може, і проти, але нехай уже, дозволю. Вечеряти будете? Отам на рожні смачна козятина смажиться.

— Особисто я збираюся перевірити її смак,— заявив Гібальд.— А моїм людям вистане і хліба зі смальцем з неї.

Отож сіли вечеряти. Брієнна теж скуштувала козятини — після того як піднялася з хазяїном нагору, вклала йому в руку декілька монет і лишила свої речі в другій з тих двох кімнат, що він показав їй. Серу Крейтону і серу Іліферу вона теж замовила козятини, адже вони поділилися з нею пстругом. Лицарі-бурлаки й купець запивали м'ясо елем, а Брієнна випила кухлик козиного молока. Дослухаючись до застільних розмов, вона без надії сподівалася: а раптом почує щось таке, що виведе її на Сансу.

— Ви їдете з Королівського Причалу,— мовив до Гібальда один з