Танок драконів - Джордж Мартін
— Але зрештою підуть,— знизав плечима Гіздар.— Ось що важливо, кохана. Юнкай торгуватиме рабами, а Мірін — ні, ось яка була домовленість. Потерпи ще трішки, і все закінчиться.
Отож Данерис тихо сиділа на бенкеті, огорнена червоногарячим токаром і чорними думками, розмовляла, лише коли до неї заговорять, міркуючи про людей, яких продають і купують під мурами її міста просто зараз, коли зона сама сидить на бенкеті. Нехай її шляхетний чоловік виголошує промови і сміється з недолугих юнкайських жартів. Це право короля і його обов’язок.
Переважно розмови точилися про суперників, які завтра зустрінуться у двобоях. Барсена Чорнокоса битиметься з вепром: його ікла проти її кинджала. Збиралися битися і Храз, і Плямистий Кіт А у фінальних поєдинках Гогор Гігант зчепиться з Белакво Костоламом. До заходу сонця один з них помре. «Нема такої королеви, щоб не забруднила рук»,— сказала собі Дані. Їй пригадалися Дорея, Кваро, Іроя... маленька дівчинка на ім’я Газея, якої вона не знала особисто. «Краще нехай кількоро загинуть у бійцівському кублі, ніж тисячі під брамою. Це ціна миру, і я охоче її сплачую. Якщо озирнуся — пропаду».
Юнкайський головнокомандувач Юрхаз зо Юнзак вигляд мав такий древній, наче застав ще Ейгона Завойовника: зігнутий, зморщений, беззубий, а до столу його несло двоє дужих рабів. Інші юнкайські пани також не вражали. Один був опецькуватий, хоча солдати, які прийшли з ним, були химерно високі та худі. Другий виявився молодим, струнким і жвавим, але таким п’янючим, що Дані не могла ані слова розібрати з його балаканини. «Як мене могли спрямувати на цю стежку отакі створіння?»
Перекупні мечі — то інша справа. Всі чотири загони, які служили Юнкаю, прислали своїх командирів. Звіяних вітром представляв пентоський шляхтич на прізвисько Пошарпаний Правитель, а довгосписів — Джило Реган, який більше нагадував шевця, ніж солдата, і розмовляв пошепки. Кривавобородий з котячого загону галасував за десятьох. Здоровань з лапатою бородою і нестримною жагою до вина й жінок, він громовито горлопанив, відригував, пердів і щипав кожну служницю, яка підходила занадто близько, Час до часу він тягнув яку-небудь з них на коліна, лапав за груди і пестив між ніг.
Середні сини також були представлені. «Якби тут був Дааріо, бенкет би закінчився кров’ю». Жодні обіцянки миру не переконали б її капітана дозволити Брунатному Бену Пламу увійти в Мірін — і вийти живим. Дані присягнулася, що сімом послам і командувачам нічого не загрожує, але юнкайцям цього було недосить. Вони хотіли про всяк випадок отримати заручників. Щоб урівноважити трьох юнкайських шляхтян і чотирьох капітанів перекупних мечів, Мірін відіслав у облоговий табір сімох своїх людей: Гіздарову сестру, двох його кузенів, Даниного кровного вершника Джого, адмірала Гролео, капітана незаплямованих Геро і Дааріо Нагариса.
«Дівчаток залишаю тобі,— сказав капітан, вручаючи Дані свій пояс і двох позолочених розпусниць.— Збережи їх, кохана. Ми ж не хочемо, щоб вони влаштували криваві пустощі серед юнкайців».
Гирявого теж не було. Після коронації Гіздар у першу чергу змістив його з командування бронзовими бестіями, замінивши власним родичем, огрядним і одутлим Маргазом зо Лораком. «І це на краще. Зелена грація каже, між Лораком і Кандаком — кровна ворожнеча, і Гирявий ніколи не приховував свого презирства до мого лорда-чоловіка. А Дааріо...»
Після весілля Дааріо зовсім розперезався. Мир його не влаштовував, Данине весілля тим паче, а ще його розлютило те, як його обдурили дорняни. Коли княжич Квентин повідомив, що інші вестеросці переметнулися до штормокруків за наказом Пошарпаного Правителя, лише втручання Сірого Черв’яка з незаплямованими завадило Дааріо їх усіх повбивати. Облудні «дезертири» опинилися в ув’язненні в глибинах піраміди... але гнів Дааріо не вщух.
«У заручниках йому безпечніше. Мій капітан не створений для миру». Дані не могла ризикувати: Дааріо здатен зарізати Брунатного Бена Плама, перед цілим двором почати глузувати з Гіздара і провокувати юнкайців, або іншим чином розладнувати мир, заради якого Дані стільки пожертвувала. Дааріо — уособлення війни і веремії. Більше не можна пускати його ні в своє ліжко, ні в своє серце, ні в себе. Якщо він її не зрадить, то підкорить. А Дані не знала, чого боїться більше.
Коли закінчилося обжирання й недоїдені страви прибрали (щоб, за наполяганням королеви, роздати бідним, які зібралися під пірамідою), високі скляні келихи наповнили пряним лікером з Карта, темним як бурштин. І почалися розваги.
Гурт юнкайських скопців, який належав Юрхазу зо Юнзаку, заспівав пісень древньою мовою Старої Імперії — голоси були високі, солодкі й неймовірно чисті.
— Чула ти коли-небудь такий спів, кохана? — запитав Гіздар.— У них божественні голоси, правда?
— Так,— відповіла Дані,— от тільки я не впевнена, чи не воліли б вони радше зберегти земні свої принади.
Виступали тільки раби. Це теж було частиною мирної угоди: рабовласники повинні мати право приводити своїх невільників у Мірін не боячись, що їх там звільнять. У відповідь юнкайці пообіцяли поважати права і свободи колишніх рабів, яких звільнила Дані. Це чесна угода, сказав Гіздар, але від неї у королеви залишився гидкий присмак. Дані випила ще кубок вина, щоб змити цей присмак з рота.
— Якщо схочеш, юнкайці залюбки віддадуть нам оцих співців, навіть не сумніваюся,— сказав її шляхетний чоловік.— Дарунок, щоб скріпити мир, прикраса для нашого двору.
«Віддадуть нам цих скопців,— подумала Дані,— а повернувшись додому, оскоплять собі ще. На світі повно хлопчиків».
Акробати, які виступали наступними, теж не зворушили Дані, навіть коли збудували дев’ятиповерхову піраміду з тіл, поставивши на верхівку голу дівчину. «Цікаво, подумала Дані,— це має уособлювати мою піраміду? А дівчина на верхівці — то я?»
Потім її лорд-чоловік повів своїх гостей на нижню терасу, щоб мешканці Жовтого міста змогли помилуватися на нічний Мірін. З винними кубками в руках, юнкайці невеличкими гуртами гуляли у садку, під лимонними деревами і серед квітів, які розквітають поночі, а Дані опинилася віч-на-віч з Брунатним Беном Пламом.
— Ваша вельможносте,— низько вклонився він.— Ви чарівна. Власне, як завжди. Серед юнкайців таких вродливих не буває. Хотів принести вам весільний дарунок, але ставки виявилися зависокими для старого Брунатного Бена.
— Не хочу я подарунків од вас.
— Цей би, може, й захотіли. Голову давнього ворога.
— Вашу? — солодко промовила Дані.— Ви
