Крабат - Відфрід Пройслер

Андруш підсунув до себе повний дзбан вина і далі заходився розповідати про Капелюша. Про те, як той провчив млинарів у Баутцені й Зорау, Румбурзі й Шлюкенау. На радість і на користь тамтешнім мірошниченкам.

Крабат мимоволі подумав про Майстра. Йому сподобалася подорож із ним до Дрездена і прийняття у курфюрста. І він спитав себе: «А якби Капелюш завітав до них і йому довелося би помірятися силами з Майстром? Хто переміг би?»

Як коня продавали

Після Великодня мірошниченки почали лагодити у млині й поза ним усе, що зроблене з дерева. За бригадира Майстер призначив Сташка, який розумівся на цій справі найкраще. Його підручними — Кіто з Крабатом. Хлопці передусім обстежили млинову залу й закінчили дахом. Десь підпора нахилились і могла невдовзі упасти, тут сходова дошка розхиталась, а там шашіль бруса геть поточив — пальцем ткнеш, дірку зробиш. В одному місці латали, в іншому заміняли, а десь підправляли. Коло ставка полагодили огорожу, свіжими дошками обшили греблю. А ще ж треба було змайструвати млинове колесо…

Як і належало справжнім мірошниченкам, Сташко і його підручні майже все робили лише тесаками. За пилку бралися в разі крайньої потреби, та й то неохоче.

Крабат із головою поринув у роботу. Радів, що ніколи думати про «інші речі» — про канторку. І все-таки вона досить часто з'являлася в його думках. Він навіть побоювався, щоб їх хтось не прочитав.

Лишко щось таки запідозрив і запитав, що з ним коїться.

— Зі мною? — здивувався Крабат. — Ти про що?

— Ти останнім часом зовсім не чуєш, коли до тебе звертаються. Я знав одного хлопця, який сохнув за дівчиною. Ти схожий на нього.

— А я також знав одного, — сказав Крабат спокійно й невимушено, як тільки міг. — Той хвалився, що чує, як трава росте. А це в його черепку солома потріскувала.

У Чорній школі Крабат старався, як тільки міг, і незабаром обігнав майже всіх хлопців. Тільки Ганцо й Мертен трохи його випереджали, а надто Мертен — він швидко схоплював усе до дрібниць із чаклунської науки.

Майстер одразу помітив Крабатові старання, часто його хвалив і радив не розслаблятися.

— Бачу, ти в чаклунстві дечого досяг, — сказав він якось після занять увечері в п'ятницю наприкінці травня. — У тебе рідкісний дар до цієї науки. Тепер ти розумієш, чому я саме тебе взяв до курфюрста?

Крабат був гордий, що Майстер задоволений ним. Тільки жаль, що рідко трапляється йому нагода випробувати знання.

Майстер наче читав його думки.

— Цьому ми можемо зарадити, — сказав він. — Завтра ви з Юром підете до Вітіхенау на ярмарок, і ти продаси його як вороного коня за п'ятдесят гульденів. Тільки стережися, щоб цей бовдур не наробив тобі лиха!

Наступного дня вранці Крабат із Юром подалися до Вітіхенау. Крабат пригадав, як торік продавали рудого бика гендляреві з Каменця, й засміявся. Ох і весело було! Не менше втіхи їм буде й сьогодні. Але здивувався, помітивши, що Юро чимось стривожений, хмуриться.

— Що з тобою?

— А що!

— Вигляд у тебе, наче йдеш на шибеницю.

— Боюся, що в мене нічого не вийде… Я ще ні разу не обертався в коня.

— Гадаю, це не так складно. Я тобі допоможу.

— І що з того? — Юро зупинився й сумно подивися на Крабата. — Ми обернемо мене в коня, і ти продаси за п'ятдесят гульденів. Але ж на цьому ярмарок не скінчиться. Для тебе, Крабате, скінчиться, а для мене — ні! Як я вилізу з конячої шкури без твоєї допомоги? Я певен, що Майстер це навмисне затіяв, аби позбутися мене.

— Що ти мелеш?

— Я правду кажу. Сам я не впораюся. Занадто дурний для цього.

Він стояв понурий, і мав дуже-дуже нещасний вигляд.

— А що коли помінятися ролями? — запропонував Крабат. — Для Майстра головне — гроші. А хто кого продасть, йому байдуже.

Юро зрадів.

— Який же ти добрий до мене, брате!

— Пусте! Пообіцяй тільки, що не розкажеш про це нікому. А решту, гадаю, ми зробимо завиграшки.

Вони пішли далі, посвистуючи, аж поки не побачили дахи будинків Вітіхенау. Тоді звернули зі шляху й заховалися за клунею в полі.

— Місце безпечне, — сказав Крабат. — Тут нас не побачать, коли я обертатимуся в коня. Запам'ятай: дешевше, ніж за п'ятдесят гульденів, не продавай. Коли віддаватимеш мене покупцеві в руки, не забудь зняти вуздечку, бо зостануся конем до кінця своїх літ, а цього мені ніяк не хочеться!

— Не бійся, не забуду. Я хоч і дурний, та не настільки.

— Ну, гаразд. Тільки пам'ятай!

Крабат пробурмотів закляття й обернувся у вороного коня з дорогими сідлом і збруєю.

— Чорт забирай! Ну й кінь! Як для парадів!

Торгівці кіньми просто роти пороззявляли, побачивши породистого жеребця на ярмарку, і тиснулися до його господаря.

— Скільки просиш?

— П'ятдесят гульденів!

Для годиться трохи поторгувалися. Торгівець із Баутцена вже ладен був заплатити стільки, а Юро намірився вдарити по руках. Аж раптом у торг втрутився якийсь чужий пан. Він був у костюмі вершника зі срібною стрічкою, на голові — польська шапочка. Може, відставний полковник або якась інша персона.

— Ти, любий, здорово продешевив, — зауважив він скрипучим голосом. — Твій жеребець коштує значно більше, ніж п'ятдесят гульденів. Я даю сто!

Баутценський торгівець закипів від злості.

— Яке неподобство! — закричав він. — Як сміє цей божевільний чужинець ставати мені поперек дороги! А ще благородно одягнений, хто його тут знає?

Лише один Крабат знав його тут. Він одразу пізнав пана по пов'язці на лівому оці та скрипучому голосу. Вороний схарапудився, роздував ніздрі, гарцював. Як попередити Юра про небезпеку? Але Юро не помічав Крабатових тривожних жестів. Очевидно, він думав тільки про сто гульденів.

— Ну, чого вагаєшся? — наполягав чужинець. Він дістав гаманця й кинув хазяїнові.

Юро низько вклонився.

— Дуже дякую, пане!

Чужинець ураз вирвав у спантеличеного Юра повід, скочив у сідло й притис коня острогами так, що Крабат заіржав і звівся дибки.

— Хвилиночку, пане, не їдьте! — вигукнув Юро. — Вуздечка! Залиште мені вуздечку!

— А дзуськи! — І зареготав.

Лише тепер Юро впізнав «чужинця».

Майстер угрів Крабата нагаєм і крикнув:

— Вперед!

Навіть не глянувши на Юра, він вихором понісся через ярмарковий майдан.

Бідолашний Крабат! Майстер гнав його навмання, не вибираючи дороги, полями й пагорками, крізь болота й хащі, через загорожі й канави.

— Спершу подумаєш, перш ніж мені перечити!

Коли Крабат збавляв біг, мірошник сильно смикав за поводи, шмагав його нагаєм, штрикав острогами в боки, ніби розпеченими голками.

Крабат пробував скинути вершника,