Бенкет круків - Джордж Мартін

Щоб не викликати підозр у своїх полонителів, вона не наважилася просити пергаменту, отож листа свого написала внизу на аркушику, видертому з «Семикутної зірки», і коли прийшов день наступної купелі, вклала його в руку Седри.

— Біля Троякої брами є місце, де завантажуються припасами каравани, перш ніж вирушити в пустелю,— пояснила дівчині Аріанна.— Знайдеш когось, хто прямує у княжий коридор, і пообіцяєш сто срібних оленів, якщо він зможе вручити листа лорду Фаулеру.

— Гаразд,— Седра сховала записку за корсаж.— Ще до заходу сонця я когось знайду, князівно.

— От і добре,— мовила Аріанна.— А завтра розповіси, як усе минулося.

Однак дівчина не прийшла ні завтра, ні позавтра. Коли ж настав час Аріанні купатися, купіль їй наповнювали Мора й Меллі, вони ж лишилися потерти їй спину й розчесати коси.

— Седра захворіла? — запитала Аріанна, але обидві мовчали. Отже, Седру впіймали — а що ще було думати? Уночі князівна майже не спала, боячись наслідків.

Коли зранку Тимот приніс їй сніданок, Аріанна попросила про зустріч з Рикассо. Князя Дорана їй не докликатися, це вже очевидно, та простий сенешаль не може ігнорувати виклик від законної спадкоємиці Сонцесписа.

Але він проігнорував.

— Ви переказали Рикассо мої слова? — наступного разу спитала вона в Тимота.— Переказали, що він мені потрібен?

Відповідати чоловік відмовився, й Аріанна, підхопивши карафу вина, вилила йому на голову. Слуга, весь мокрий, з виразом ображеної гідності на обличчі вийшов геть. «Батько збирається тут мене згноїти,— вирішила князівна.— Або ж планує віддати мене за якогось бридкого старого блазня й триматиме під замком до самої шлюбної ночі».

Аріанна Мартел змалечку знала, що одного дня одружиться з яким-небудь можним лордом, якого для неї обере батько. З князівнами завжди так, учили її з дитинства... але княжич Оберин, скажімо, мав на це зовсім інші погляди. «Хочете одружуватися — одружуйтеся,— казав він своїм донькам.— А не хочете — насолоджуйтеся життям. На світі й так небагато втіхи. Тільки обережніше з насолодами. Якщо зв'яжетеся з якимось дурнем чи покидьком, не біжіть до мене скаржитися. Самі звільняйтеся від нього — я вас для цього забезпечив усіма засобами».

Однак законна спадкоємиця князя Дорана ніколи не мала тої свободи, яку дозволяв своїм байстрючкам княжич Оберин. Аріанна мусить одного дня взяти шлюб, і князівна з цим змирилася. Вона знала: її хоче і Дрі, і його брат Дезіл, лицар Лимонарію. Деймон Санд навіть просив її руки. От тільки Деймон народився байстрюком, та й князь Доран не збирався віддавати доньку за дорнянина.

Аріанна і з цим змирилася. Одного разу з візитом приїхав брат короля Роберта, й Аріанна доклала всіх можливих зусиль, щоб його спокусити, але на той час вона була ще зовсім дівчинка, і лорда Ренлі її залицяння не так розпалювали, як розважали. Згодом, коли Гостер Таллі запросив її в Річкорин познайомитися зі своїм спадкоємцем, вона з удячністю запалила свічки Діві, але князь Доран відхилив запрошення. Князівна згодна була навіть на Вілласа Тайрела, попри криву ногу, однак батько відмовився відпустити її в Небосад для знайомства. Вона спробувала вирватися туди в нього за спиною, у цьому їй допомагала Тієна... проте княжич Оберин устиг перехопити їх у Вейті й завернув додому. Того ж таки року князь Доран спробував заручити її з Беном Бісбері, дрібним лордійчуком років вісімдесятьох, не менше, сліпим і беззубим.

За кілька років Бісбері помер. Це вже було полегшення: за небіжчика ніхто її не примусить виходити заміж. А лорд Переправи вже знову одружився, тож і від нього Аріанна була врятована. «Ще Елдон Естермонт живий і неодружений, лорд Розбі й лорд Грандисон». Грандисон носив прізвисько Сивобородий, та коли князівна з ним познайомилася, борода в нього вже побіліла як сніг. На вітальному бенкеті він між рибною і м'ясною стравами просто заснув. Дрі зауважив, що це дуже дотепно, бо на гербі в нього сплячий лев. Гарин під'юджував її тихенько, щоб він не прокинувся, зав'язати йому бороду у вузол, але Аріанна втрималася від такого жарту. Грандисон здавався приязним паном, не таким буркітливим, як Естермонт, і явно здоровішим за Розбі. Та Аріанна в житті за нього не вийде. «Навіть якщо в мене за спиною стоятиме Гота зі своєю бардою».

Але ніхто не прийшов з нею одружуватися ні завтра, ні позавтра. Не повернулась і Седра. Аріанна спробувала в такий самий спосіб перетягнути на свій бік Мору й Меллі, але нічого не вийшло. Якби можна було поговорити з ними окремо, може, якась надія і з'явилася б, але разом сестри були непробивні, як стіна. На той час князівна вже згодна була на розпечене залізо, ба й на вечір, проведений на дибі. Від самотності вона вже божеволіла. «За те, що накоїла, я заслуговую кари на горло, але він і цього мене позбавив. Отак просто замкнув мене й забув про моє існування». Цікаво, а мейстер Калеот уже підготував текст декрету про оголошення спадкоємцем Дорну Аріанниного брата Квентина?

Дні минали один по одному, і скоро вже Аріанна втратила лік часу, проведеному в ув'язненні. Дедалі більше вона почала валятися в ліжку, поки не дійшла до того, що взагалі не вставала — хіба що у виходок. Страви, принесені слугами, так і холонули неторкані. Аріанна спала, прокидалася, знову засинала — і все одно почувалася втомленою. Молилася — в Матері просила ласки, а у Воїна — мужності,— а потім знову засинала. Замість холодних страв приносили нові, але вона так нічого й не їла. Одного разу, коли відчула в собі сили, князівна донесла їжу до вікна й висипала у двір, щоб не спокушатися. Витрачені зусилля цілком виснажили її, отож опісля вона залізла в ліжко й половину дня проспала.

А тоді прийшов день, коли її розбуркала шорстка долоня, потрусивши за плече.

— Князівно,— почувся голос, знайомий з самого дитинства.— Вставай і вдягайся. Князь послав по тебе.

Над нею стояв Арео Гота, старий друг і захисник. Розмовляв з нею! Аріанна сонно всміхнулася. Приємно було бачити його пошрамоване й порізане зморшками обличчя та чути його грубий низький голос із сильним норвоським акцентом.

— Що ви зробили з Седрою?

— Князь відіслав її у Водосад,— мовив Гота.— Батько сам тобі все розповість. Але спершу тобі слід помитися й поїсти.

Вигляд у неї, певно, жалюгідний.