Бенкет круків - Джордж Мартін
Потому як потонула Мелара, Серсі спитала значення слова у септи Саранелли.
Тейна узяла її за руку, погладила.
— То була жахлива жінка, стара, слаба й потворна. А ви — юна і вродлива, повна життя й гонору. Ви казали, вона мешкала в Ланіспорту, тож напевно знала і про карлика, і як його народження вбило вашу леді-матір. Скривдити вас фізично ця жінка не могла через ваш статус, то й розпустила свого зміїного язика.
Невже? Серсі хотілося в це вірити.
— Але, як вона й наворожила, Мелара померла. Я не вийшла за королевича Рейгара. А Джофрі... карлик просто в мене на очах убив мого сина.
— Одного сина,— мовила леді Мерівезер,— та у вас є ще один, славний і сильний, і з ним нічого не станеться.
— Не станеться, поки я жива.
Кажучи це, вона врешті повірила, що так і є. За білого дня сни розсипаються на порох, так. А за вікном уже крізь хмари просвічувало сонце. Серсі випірнула з-під покривала.
— Сьогодні я снідатиму з королем. Хочу побачити сина.
«Все, що роблю, я роблю для нього».
Томен допоміг їй оговтатися. Ніколи так він не потрібен був їй, як сьогодні: наливаючи меду на скибку чорного хліба, ще гарячого з печі, він торохтів про своїх кошенят.
— Сер Пазур зловив мишку,— розповідав він,— а леді Вусаня її у нього поцупила.
«Ніколи не була я такою славною і невинною,— подумала королева.— Як він правитиме цим жорстоким королівством?» Матір у ній хотіла одного: захистити його, але королева усвідомлювала, що як він не загартується, Залізний трон його розчавить.
— Сер Пазур має навчитися захищати свої права,— сказала Серсі.— На цьому світі слабкі завжди стають жертвами сильних.
Король, облизуючи мед з пальців, поміркував над її словами.
— Коли повернеться сер Лорас, я навчуся битися списом, мечем і моргенштерном, як він.
— Битися ти навчишся,— пообіцяла королева,— але не від нього. Він не повернеться, Томене.
— А Марджері каже, що повернеться. Ми за нього молимося. Благаємо Матір змилостивитися, а Воїна — дати йому сили. Елінор каже, це найважчий бій сера Лораса.
Серсі відкинула йому з чола волоссячко — м'які золоті кучері, які так нагадували їй Джофа.
— Ти сьогодні по обіді знову будеш із дружиною та її кузинами?
— Сьогодні — ні. Вона казала, що сьогодні час для посту й очищення.
«Посту й очищення? А, перед Днем Діви». Вже багато років Серсі не потрібно дотримуватися цього особливо чистого свята. «Тричі заміжня, а хоче нас переконати, що вона дівиця». Скромниця в білому, маленька королева поведе своїх квочок у септ Бейлора, щоб запалити білі високі свічки у Діви під ногами й повісити їй на шию змайстровані з пергаменту гірлянди. «Ну, принаймні кількох своїх квочок». На День Діви ні вдови, ні матері, ні повії в септи не допускаються, так само як чоловіки, щоб не поганити священних пісень невинності. Лише цнотливиці можуть...
— Мамо! Я щось не так сказав?
Серсі поцілувала сина в чоло.
— Навпаки, одну дуже мудру річ сказав, любий. А тепер біжи гратися зі своїми кошенятами.
По сніданку королева викликала до себе в світлицю сера Озні Кетлблека. Він з'явився пітний після тренування, перевальцем, а опускаючись на одне коліно перед королевою, як завжди, так і роздягав її очима.
— Підведіться, сер, і сядьте отут, біля мене. Одного разу ви добре мені послужили, але нині у мене для вас нове завдання, яке потребує ще більшої твердості.
— Твердості мені не бракує.
— Це почекає,— сказала вона і пучками пальців легенько провела по його шрамах.— Пригадуєте повію, яка лишила вам ці мітки? Я віддам її вам, коли повернетеся зі Стіни. Як вам це?
— Я хочу вас.
Відповідь правильна.
— Спершу маєте зізнатися у зраді. Неспокутувані гріхи отруюють душу. Знаю, вам важко жити з усвідомленням того, що ви зробили. Давно вже час вам звільнитися від ганебного тягаря.
— Ганебного тягаря? — в голосі Озні бриніло розчарування.— Я казав Озмунду, Марджері тільки дражниться. Дозволяє лише...
— Ви справжній лицар, що так її захищаєте,— урвала його Серсі,— але, як справжній лицар, ви не зможете жити зі своїм злочином. Ні, просто сьогодні ввечері йдіть у Великий септ Бейлора й висповідайтеся верховному септону. Коли гріхи в людини такі чорні, лише його святість може врятувати її від пекельних мук. Розкажіть йому, як спали з Марджері та її кузинами.
— Що,— закліпав Озні,— з кузинами також?
— З Меґою та Елінор,— вирішила королева,— але не з Аллою...— (Ця маленька деталь додасть усій історії вірогідності).— Алла плакала й просила решту припинити й більше не грішити.
— Тільки з Меґою та Елінор? Чи з Марджері також?
— Певна річ, із Марджері також. За цим усім стоїть вона.
І королева розповіла йому все, що мала на думці. Озні слухав, і з обличчя видно було, що ним помалу заволоділи погані передчуття. Щойно вона договорила, він мовив:
— Коли їй відрубають голову, хочу отримати нарешті цілунок, якого так і не отримав від неї.
— Отримаєте стільки цілунків, скільки схочете.
— А тоді на Стіну?
— Ненадовго. Томен — король великодушний і легко пробачає.
Озні почухав пошрамовану щоку.
— Зазвичай, коли я і брешу щодо жінок, то це що я їх не чіпав, а вони наполягають, що чіпав. А тут... і я ніколи ніяким верховним септонам не брехав. Боюся, за це можна в пекло провалитися. В одне з найгірших.
Королева була просто вражена. Останнє, чого можна було очікувати від Кетлблека, то це побожності.
— Ви відмовляєтеся підкорятися мені?
— Ні,— торкнувся він її золотих кіс.— Справа в тому, що гарна брехня повинна нести часточку правди... щоб, так би мовити, присмачити її. А ви хочете, щоб я пішов зізнався, як порав королеву...
Вона мало не дала йому лапаса. Однак ні, вона зайшла вже задалеко і забагато поставила на кін. «Все, що роблю, я роблю для Томена». Обернувшись до сера Озні, вона схопила його за руку й поцілувала йому пальці. Були вони шорсткі й тверді, загрубілі від меча. «У