Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд

— Звідки це? Ти що, поцупив ковбаски з банкету у Майкла? — У погляді Келен майнула гидливість.

— Хороший лісник завжди все планує заздалегідь, — ніяково віджартувався Річард, злизуючи з пальців соус. — Він повинен заздалегідь подбати про те, де і що поїсть в наступний раз.

— Треба сказати, твій брат не дуже дбає про свої манери.

— Не дуже. — Річард не відчував себе вправі судити брата. — Келен, зрозумій, я не виправдовую Майкла. Просто з тих пір, як загинула мама, він дуже змінився. У нього став важкий характер, і з ним досить важко порозумітися. Але я-то його знаю. Повір, він піклується про людей. Це природно, адже він хороший радник. Відповідальність накладає на нього багато зобов'язань. Мабуть, ноша виявилася занадто важкою. Не бажав би я опинитися на його місці. Але Майкл все життя хотів одного — завоювати положення в суспільстві. Тепер він став Першим Радником. Можна сказати, досяг межі своїх мрій. Йому б радіти, святкувати перемогу, а він, схоже, втратив останні залишки терпимості. Він вічно зайнятий, постійно віддає вказівки. Я давно не бачив його в хорошому настрої. Хтозна, може, коли він отримав те, до чого так прагнув, його спіткало розчарування. Краще б вже він залишався таким, як раніше.

— Принаймні тобі вистачило кмітливості стягнути самі добірні ковбаски, — пожартувала Келен.

Її слова розсіяли виниклу було напругу, і вони дружно розсміялися.

— Келен, я нічого не розумію. Ну щодо кордону. Я зовсім не знаю, що це таке. Чув лише, що кордон влаштували спеціально, щоб розділити наші країни. Ну і для збереження миру. А ще всі знають, що звідти ніхто ніколи не повертався живим. Хлопці Чейза постійно патрулюють прикордонну зону, щоб люди трималися звідти подалі. Для їх же блага.

— А у вас не викладають в школах історію трьох країн?

— Ні. Мені самому це завжди здавалося дивним, адже мене дуже займало це питання. Тільки мені ніхто ніколи нічого не розповідав. Коли я намагався розпитувати знайомих, вони лише дивувалися, навіщо мені це потрібно. А ті, що постарше, дивилися на мене з погано прихованим підозрою і говорили, що з тих пір багато води утекло і вони нічого не пам'ятають. Знаю тільки, що і мій батько, і Зедд раніше жили в Серединних Землях. Вони прийшли в Вестланд незадовго до появи кордонів і познайомилися вже тут. Все це сталося давно, мене тоді й на світі не було. Вони говорили, що до появи кордонів тут творилося щось жахливе, і одне мені слід знати твердо: чим швидше люди забудуть ті страшні часи, тим краще для всіх. Мені здається, Зедду дуже боляче про це згадувати.

Від багаття залишилася купа яскравих жаринок. Келен розламала суху гілку і поклала її на вугілля.

— Це довга історія. Якщо хочеш, я спробую її тобі розповісти.

Річард зловив запитальний погляд співрозмовниці і кивнув у відповідь.

— Давним-давно, коли не те що нас, а й наших батьків не було ще і в помині, існували два союзу вільних незалежних королівств — Серединні Землі і Д'хара. Одним з королівств Д'хари керував Паніз Рал — людина жадібна і жорстока. Ледве вступивши на престол, він задався метою об'єднати всю Д'хару під своїм пануванням. Паніз буквально ковтав королівство за королівством. Нерідко йому навіть не вистачало терпіння дочекатися, поки висохнуть чорнила на черговому договорі про ненапад. Він став єдиновладним правителем Д'хари, але це не принесло йому задоволення. Паніз Рал хотів більшого. Його спалювала невгамовна жага влади, і незабаром він став подумувати про те, як підкорити Серединні Землі. В ті часи Серединні Землі складалися з вільних країн, в кожній з яких були свої правителі, свої закони, свої армії. Союз цих країн міг існувати лише до тих пір, поки між ними зберігався мир. Коли Рал захопив владу в Д'харі, жителі Серединних Земель зрозуміли, до чого він прагне, і підготувалися до нападу. Вони знали, що підписання мирного договору з Даркеном рівнозначно запрошенню його легіонів до вторгнення. Жителі Серединних Земель воліли зберегти свободу. Вони створили Раду і об'єдналися проти спільного ворога. Не скажу, що між країнами Серединних Земель не існувало розбіжностей, але вибору не залишалося. Якщо б вони не стали разом боротися, то загинули б поодинці, Паніз Рал обрушив на них всю міць Д'хари. Почалася війна, і війна ця тривала багато років.

Келен відламала ще шматок палиці і кинула її у вогонь.

— Легіони Рала стали зазнавати поразки, і тоді він звернувся по допомогу до магії. Магія в ті роки існувала всюди, адже кордонів ще не було. Тільки Паніз Рал вдався до неймовірно злої магії. Він взагалі відрізнявся непомірною жорстокістю.

— А що це за магія?

— Галюцинації, хвороби, лихоманки. Але гірше за все були люди-тіні.

Річард наморщив лоба.

— Люди-тіні? Я навіть не чув про них. Що це таке?

— Тіні в повітрі, безформні, безтілесні. Їх не можна назвати живими в повному розумінні слова. Породження магії. — Келен невизначено махнула рукою. — Їм нічого не варто промайнути над полем або пройти крізь дерево. Мечі і стріли проходили крізь них, як крізь дим, і не завдавали їм ні найменшого ушкодження. Сховатися від них було неможливо, вони безпомилково знаходили жертву і невблаганно наздоганяли її. Одного їх дотику виявлялося достатньо, щоб убити людину. Від цього дотику все тіло покривалося наривами, які роздувалися і рвалися. І жоден з тих, до кого вони доторкнулися, не вижив. Вони вбивали цілі батальйони, всіх, до останнього солдата.

Келен мерзлякувато зіщулилась і заховала руку під ковдру.

— Коли Паніз Рал звернувся до злої магії, у справу втрутився один великий, усіма шанований Чарівник. Він став на бік Серединних Земель.

— А як його звали, цього великого і всіма шанованого Чарівника?

— Це вже інша історія. Потерпи трохи, я все розповім.

Річард уважно слухав Келен, але не забував і про вечерю. Він підсипав в казанок трохи солі,