Перше Правило Чарівника - Террі Гудкайнд
Тільки б не закричати! Річард зосередився на болі від укусів. Звір стояв всього в декількох кроках. Залишалося сподіватися лише на те, що вони не видадуть себе ненавмисним зойком або незграбним рухом. Бігти не мало сенсу — чудовисько миттєво здогнало б їх в лісі.
Несподівано поруч з ними пролунав тонкий переляканий вереск. Звір миттєво кинувся на звук. Пальці Келен до болю вп'ялися Річарду в зап'ястя, але вона продовжувала лежати, притиснувшись до землі. Річарда скував крижаний жах.
Прямо перед ними стрілою промчав кролик. Довгі вуха звірка були суцільно обліплені мухами. Кролик зойкнув ще раз, але чудовисько вже схопило його і в мить ока розпанахало навпіл. Звір одним ковтком заковтнув шматок здобичі, встав прямо над Річардом і Келен і почав рвати на частини кролячі нутрощі, обмазуючи свіжою кров'ю своє черево. Мухи залишили Річарда і Келен і приєдналися до страшного бенкету. Чудовисько вхопило за задні лапи те, що залишилося від кролика, розірвало на дві частини і продовжило трапезу.
Покінчивши з кроликом, звір знову схилив голову набік і нагострив вуха. Річард з Келен завмерли і затамували подих. Не виявивши нічого, гідного уваги, чудовисько розправило складені за спиною перетинчасті крила, пронизані синіми пульсуючими венами. Окинувши наостанок хижим поглядом околиці, воно боком пострибало через галявину, випрямилося, двічі підстрибнуло і полетіло в бік кордону. Разом з ним полетіли і мухи.
Річард з Келен разом зітхнули і, не змовляючись, в повній знемозі перекотилися на спини. Вони насилу приходили до тями після пережитого жаху. Річард згадав, як завжди висміював ходячі серед сільських жителів чутки про чудовиськ, що спускалися з неба і пожирали людей. Раніше він не вірив жодному слову з цих вигадок. Тепер повірив.
У спину йому вперлося щось гостре, що лежало в заплічному мішку. Річард перекотився на бік і зручно вмостився, спираючись на лікоть. Він весь змок і відчував себе так, немов скупався в ополонці. Келен як і раніше лежала на спині, не відкриваючи очей, і важко, переривчасто дихала. Її волосся розтріпалося, кілька пасм впало на обличчя. Лоб покривав піт, на шиї виднілися криваві сліди укусів мух. Річарда пронизало співчуття. Він не знав, як висловити почуття, що переповнювало його. Як би йому хотілося, щоб Келен ніколи не стикалася з чудовиськами, яких, на жаль, знала дуже добре.
— Келен, що це було?
Вона прийшла в себе, відкинула з обличчя волосся і сіла. Потім зітхнула, звільняючись від залишків страху, і сумно подивилася на Річарда.
— Це довгохвостий гар.
Келен нагнулася і підчепила за крильце дохлу муху. Напевно та заплуталася в складках Річардового одягу, не встигла вчасно полетіти, а він, повалившись на спину, розчавив її.
— Це кривава муха. З їх допомогою гари полюють. Мухи полохають жертву, а гар її вбиває. Потім він спеціально для мух обмазується кров'ю. Нам дуже пощастило. — Келен піднесла муху прямо до його очей. — Довгохвості гари — тварини досить дурні. Виявися на його місці короткохвостий, ми б з тобою зараз вже не розмовляли. Короткохвості гари більші і куди розумніші. — Вона зробила паузу, щоб повністю заволодіти увагою співрозмовника. — Куцохвості гари завжди перераховують своїх мух.
Річард остаточно заплутався. Він шалено втомився і відчував себе абсолютно хворим і розбитим. Швидше б скінчився весь цей кошмар! Він застогнав і повалився на спину, ні на що не звертаючи уваги.
— Келен, я твій друг. Після сутички з Кводом ти не захотіла нічого пояснювати, а я не став наполягати. — Річард прикрив очі, будучи не в силах, винести її допитливого погляду. — Тепер виявилося, що за мною теж хтось полює. Напевно, той, хто вбив батька. Все це мало схоже на лицарський турнір. Додому мені повертатися не можна. По-моєму, я маю право хоч щось дізнатися про те, що діється насправді. Я не ворог тобі, Келен, я твій друг. Якось раз, в дитинстві, я хворів лихоманкою. Ніякі засоби не допомагали. Тоді Зедд відшукав цілющий корінь і врятував мені життя. До сих пір це був єдиний випадок, коли смерть стояла поруч зі мною. А сьогодні я тричі заглядав їй в очі. Я повинен…
Вона заспокійливо доторкнулася пальцями до його губ, і він замовк.
— Ти маєш рацію. Я готова відповісти на твої питання. Тільки про себе я говорити не можу. Поки не можу.
Річард підвівся і глянув на Келен — вона вся тремтіла від холоду. Він дістав з мішка теплу вовняну ковдру і дбайливо накинув на супутницю.
— Ти обіцяв, що ми посидимо біля вогню, — жалібно сказала вона. — Ти стримаєш слово?
Річард розсміявся і схопився на ноги.
— Звичайно. Тут зовсім поруч росте притулок-сосна, прямо за галявиною. А хочеш, пройдемо ще трохи по стежці, там є й інші такі сосни.
Вона подивилася наверх і насупилась.
— Ну добре, — погодився Річард. — Не треба тут залишатися. Знайдемо іншу.
— А що таке притулок-сосна?
5— А ось і вона. — Річард розсунув волохаті голчасті лапи. — Притулок-сосна — кращий друг будь-якого подорожнього, — урочисто оголосив він.
Тьмяне місячне світло не проникало всередину. Під деревом панувала темрява. Келен підвела гілки і не відпускала до тих пір, поки Річарду не вдалося відшукати кресало. Він давно облюбував це притулок і частенько перечікував тут ніч, якщо не встигав завидна дістатися до Зедда. Річард навіть не полінувався скласти з каменів невелике вогнище і дбав про те, щоб під деревом завжди залишався запас дров. Постіллю йому служив оберемок запашного сіна. Річард потягнувся було за ножем, але з досадою згадав, що ніж
