Камертон Дажбога - Олександр Павлович Бердник
— Чого галасуєш? Хочеш у бокс? Там звіром завиєш. Поняв? Пам’ять обвалом обрушилася на свідомість Григора Бови.
Ох, Арімане, ти ні на йоту не змінився за мільйони віків. Обмани, обмани. Невже жодної крихти любові не лишилося в твоєму серці? Невже ти справді трансформувався в АНТИ-ЛЮДИНУ, як тебе застеріг Горіор?
То чому ж так сумно, так печально серцю від цієї думки? Невже Всесвіт навіки розчахнувся прірвою ненависті і відсутні мости, що з’єднають розірвані частки?
* * *На столі генерала МДБ замиготів телефон-вертушка прямого зв’язку.
— Дубчак слухає.
— Добрий день, товаришу генерале. — Голос у динаміку був схвильований і збентежений. — Вас турбує академік Баняк. Вельми важлива справа.
— Я вас уважно слухаю.
— Спочатку повідомте, чи здобули ви від затриманих нову інформацію?
— Навіщо це вам? Тепер затримані повністю в нашій компетенції. Наука тут ні до чого. Сказати по правді, злочинці виявилися міцним горішком. Затялися, базікають одне й те саме, хоч ми й вживали до них засобів певного впливу.
— Що ж далі?
— Якщо не розкаються — трибунал. І каюк. Відправимо, як вони того бажали… ха-ха!.. в інший вимір часу,
— Товаришу генерале, — примирливо озвався Баняк, — ви даремно іронізуєте. Проблемою зацікавилася Москва.
— Як?! — Ревнув генерал, наливаючись багрянцем. — Хто посмів? Хто повідомив і куди?
— Я мав розмову з президентом Академії Кедрачем. Згадав про дивний феномен появи групи людей, які вважають себе прибульцями з іншої реальності. Коротше, виклав йому те, чому був свідком. Ви ж знаєте, що президент — видатний теоретик у галузі космогонії, саме в нього є ідеї, пов’язані з багатомірністю світів.
— То й що з того, чорт би вас побрав? — Лютився генерал. — Мені яке діло, що він там маракує в своїх писаннях?
— Він дуже зацікавився химерним випадком, товаришу генерале, попросив доповісти подробиці аналізу речей, що їх мала в розпорядженні наша група. Я розповів усе, так, як воно є. І сказав про свою точку зору.
— Яку точку зору, товаришу Баняк? — єхидно перепитав генерал. — Відмінну від точки зору органів? — 3 притиском поцікавився він.
— Я переконаний, що в цьому щось є. Затримані не якісь там агенти закордонних розвідок, а…
— А хто?
— Це треба дослідити.
— Ви хочете, щоб ми передали затриманих вам? Цього не буде.
— На цьому наполягає не лише президент, а ще дехто…
— Хто ж? — Зневажливо поцікавився генерал.
— САМ, — урочисто, з придихом проголосив Баняк. — САМ, товаришу генерале.
— Ви хочете сказати, що…
— Так. Президент у розмові з товаришем Сталіним ніби жартома згадав про мою інформацію. Вождь дуже й дуже зацікавився. Вимагає подробиць. Коли дізнався, що затримані у вашому відомстві, дуже розгнівався. Сказав буквально таке — пробачте, що я повторюю: «Тим живодерам достатньо об’єктів з інших парафій. А такі парадоксальні випадки — компетенція науки. А раптом затримані кажуть правду? Що тоді? Світова Революція втратить щасливу можливість оволодіти секретом комуністичної експансії в іншу реальність. Доведеться поцікавитися інтелектуальним рівнем співробітників КДБ на Україні. Я чекатиму компетентних результатів наукового дослідження проблеми. Чим чорт не жартує, доки Бог спить? Передайте українським чекістам, що товариш Сталін поки що доброзичливо поставився до їхнього промаху. Так і скажіть: поки що». Ось так, товаришу генерале. Я стенографічно записав те, що прочитав по телефону президент.
Генерал, задихнувшись від страху, згорнув жирною долонею рясний піт з чола. Потім примирливим тоном сказав:
— Якщо САМ так вважає, то хто ж заперечить. Треба знайти вихід із ситуації.
— Який такий вихід? — здивувався Баняк. — Передайте затриманих нам. Можете наглядати за ними, щоб не накивали п’ятами.
— Гм… Річ у тім, що вони в такому стані…
— Ви їх катували?
— Що за слова ви вживаєте? — обурився генерал. — Ми мали санкцію прокурора на вживання серйозних методів допиту. Ну й…
— Перестаралися? — Глумливо запитав академік.
— Хлопці наші звикли, — виправдовувався генерал, — Треба щось придумати. Може, ви підкажете?
— Гм. Що ж підказати? Нам з ними треба вільно спілкуватися. А як? Щоб не сполохати? Щоб вони не замкнулися в собі. Тим більше після ваших «методів». Еврика! — Радісно скрикнув Баняк. — Придумав.
— Що? — 3 надією запитав генерал.
— Передайте їх в психіатричну лікарню. Ми підготуємо бригаду лікарів і своїх співробітників, котрі переодягнуться лікарями. Хай вільно ходять у прогулянковому дворі, спілкуються з хворими. На їхні розмови про іншу реальність ніхто не зверне уваги. Там повно Христів, Магометів, пришельців з інших світів.
— Хе-хе, — улесливо-задоволено хихикнув генерал. — Геніально придумано. Вам би в органах працювати, товаришу академік.
— Обійдемося поки що, — серйозно обірвав його Баняк. — Прошу вас негайно передати затриманих головлікареві Кирилівської лікарні. Тільки везіть їх не в «чорних воронах», а «швидкою допомогою». Як нормальних людей. Там вас чекатимуть. Передайте затриманим їхнє вбрання і всі речі.
— І документи? І келих? — здивувався генерал.
— Усе, — жорстко підтвердив академік. — Експеримент має бути проведено чисто, без втручання органів. Ви можете лише тримати вартових поза межами лікарні.
— Коли це треба зробити?
— Негайно. Максимум за дві години. Я повідомлю в Москву президентові, що помилка виправлена, що ми шукаємо повноцінної можливості передати вартісну інформацію вождеві. Ми — це Академія наук і славні органи. Я виручу вас. Ясно?
— Дякую, товаришу академік, — розчулено сказав генерал. — Я цього не забуду.
* * *(Із записника Григора Бови)
Маю можливість записувати. Нотую бодай у вигляді тез те, що з нами відбувається.
Дивна зміна. Мене раптово забрали
