Прокляття рейлі - Вікторія Сурен
Кароока істинна вогневиця. Я на неї схожа.
Ноги поступово наливаються свинцем, а повіки такі важкі, ніби сила тяжіння прагне зрівняти мене з землею. І коли думаю, що знепритомнію вшосте, до реальності мене повертає хлопець у випрасуваній формі академії: червоні прямі штани, звичайна біла сорочка та така ж багряна краватка. У нього блискучі білі кросівки, а проарія відсутня. Отже, істинний вогневик.
Спершу я дивувалася досить сучасному одягу. Думала, якщо немає електрики, то втрапила до середньовіччя, однак цей світ досі дивує поєднанням непоєднуваного.
Цього мага гріх не знати: він завжди в центрі натовпу, хоча здебільшого й мовчить, вивчаючи всесвіт порожніми очима. Його прізвище прикрашає друге місце на дошці пошани, а студенти не перестають кадити перед ним фіміами. Люциліан (або просто Люци) Хейг. Мене він не знає. Не знає, що я рейлі, і тому приймає за свою, навіть попри відсутність обов’язкової форми академії.
Чоловічий голос надто сильний для моїх вух.
— Якщо Ґрейдер не з’явиться, віднеси, будь ласка, до архіву, — знехотя зітхає він та жбурляє теку з аркушами на один з найближчих столиків.
Рейлі не допускають до архівів, лабораторій ба навіть деяких аудиторій. Ми начебто вибухонебезпечні, допоки остаточно не навчимося контролювати власну силу.
По правді, я не зовсім розумію, якої шкоди може завдати дівчина, що лише спить. За дальнім столиком у їдальні, на підвіконнях у вбиральнях, на лавках, допоки в інших фізкультура, балконах, пустках…
— Без проблем, — кажу якомога бадьоріше, обернувшись через плече, але в результаті однаково хриплю, сонно зітхаючи, та ховаю втомлене обличчя за пасмами кепсько накрученого волосся.
Люциліан киває, дивлячись кудись крізь світ.
Провівши високого шатена поглядом, дістаю з теки документи — написані чорнилом від руки мирні договори. Я бачила тутешні друкарські машинки, тому це дивно, однак вишукано.
На своїй першій п'ятнадцятихвилинній лекції, я змогла довідатися, що ця планета ділиться на п’ять материків різної величини. І на кожному з них панує певна магія: стихій, розуму, перетворень, артефакторів та некромантії. Артефактори вважаються найвпливовішими, бо навіть проарії — їхня робота.
На щастя, якщо вірити словам договору, п’ять материків більше не перетинатимуть кордони. Страшно навіть уявити поруч із собою якогось телепата. Чи, можливо, вовкулаку.
Ну що ж, ласкаво просимо на бік стихійників. Я — Дінара Дільшат, представниця повітряних маріонеток або, якщо більше формально, рейлі.
Мій батько родом з Болгарії, тому моя шкіра смаглява, а волосся настільки темно-коричневе, що інколи здається мені чорним. Мати ж висока та успішна українка, яка затягнула мене до модельної індустрії. Проте тепер обидва вважають, що рідна донька полетіла кудись на навчання до Канади. Думаю, яка магічна версія мене відповідає на їхні дзвінки, але Суджі якось промимрила, що згодом батьківські почуття до дитини остигають.
Я знала дві мови досконало, але тут вони мені ні до чого: усі розмовляють однією — тутешньою, яку магічним чином розуміємо. Це… дивно, бо я сприймаю її, наче рідну та знайому, хоча… хоча навіть не запам’ятала назви країни та світу, де перебуваю, чи… ох... Суджі щось колись казала про це.
Тож я відношу теку до архіву, а потім прямую на спортивний майданчик, де проходитиме ранкова пара з фізкультури, і де я буду спати.
✯✯✯
Вітаю усіх у моїй новій історії! Сподіваюся, вам припаде до душі цей магічний світ. Буду дуже вдячна за підтримку у вигляді зірочок та коментарів з вашими думками стосовно книжки! Конструктивна критика вітається!
P.s. Я створила буктрейлер, який знаходиться на сторінці книжки, але все ж таки лишаю нижче своє уявлення Дінари Дільшат (у трейлер додала схожу дівчину, бо з цією не змогла знайти потрібних відео).
Розділів 18+ немає, героїня дуже часто лається, але ненормативна лексика відсутня.
Нові розділи виходитимуть часто! Один на день — це 100%. Якщо пощастить з активністю, то більше!💖
