Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

«Твою бурю прабатька», — подумала Шаллан, засовуючи книгу під пахву, й узялася походжати кімнатою, напустивши на себе задумливий вигляд. Джасна спостерігала за нею. Не підозріливо. Зацікавлено.

— Чому ваш батько захотів укласти той договір із паршенді?

— А чому б і ні?

— Це не відповідь.

— Звичайно ж, відповідь. Просто вона ні про що не говорить.

— Було б дуже доречно, Ваша Світлосте, якби ви допомогли мені змістовною відповіддю.

— То постав змістовне запитання.

Шаллан випнула підборіддя:

— Що було в паршенді такого, що знадобилося королю Ґавілару?

Джасна всміхнулася, знову заплющуючи очі:

— Уже краще. Але ж ти, напевно, і сама здогадуєшся про відповідь.

— Сколки.

Джасна розслаблено кивнула, усе ще насолоджуючись купіллю.

— У тексті про це ні слова, — зауважила Шаллан.

— Батько не згадував про них, — пояснила Джасна. — Але висновуючи з того, що він розповідав… словом, тепер я підозрюю, що саме цим і був продиктований договір.

— Але чи впевнені ви, що він знав про Сколки? Може, його просто цікавили яхонтосерця?

— Можливо, — погодилася принцеса. — Паршенді, схоже, здавався кумедним наш інтерес до вплетених у їхні бороди самоцвітів, — вона всміхнулася. — Бачила б ти наше приголомшення, коли з’ясувалося, звідки ті їх узяли. Адже коли під час аїмійського катаклізму вимерли останні ланцерини, ми гадали, що про крупні камені можна забути. А тут виявилося, що їх можна добувати й з інших великопанцирних тварюк, — та ще й таких, що водяться не надто далеко від Холінара. Хай там що, а паршенді були не проти поділитися з нами їхнім поголів’ям за умови, що вони й самі зможуть надалі полювати на тварюк. У їхньому розумінні яхонтосерце належало тому, хто брав на себе клопіт здобути прірводемона.

Сумніваюся, що для цього був потрібен ще й договір. І все ж перед самим поверненням до Алеткару мій батько раптом наполегливо заговорив про необхідність укладання угоди.

— То що ж сталося? Або змінилося?

— Не можу з упевненістю сказати. Але він якось згадував про дивну поведінку одного з воїнів паршенді під час прірводемонових ловів. Коли перед ним постало чудовисько, той не потягся до списа, а вкрай підозрілим чином виставив руку вбік. Лише мій батько це помітив. Гадаю, він подумав, ніби той хотів прикликати Сколкозбройця. Паршендієць збагнув, що коїть, і стримався. А батько більше не говорив про це — мабуть, тому, що не хотів привертати до Розколотих рівнин ще більше загальної уваги — її і без того не бракувало.

Шаллан постукала пальцем по книжці.

— Якось непереконливо. Якщо він був настільки впевнений щодо Сколків, то напевно бачив іще щось.

— Я теж це підозрюю. Але після його смерті я уважно вивчила договір. Пункти про торговельні преференції та спрощений порядок взаємного перетину кордону цілком могли бути першим кроком на шляху приєднання цього народу до Алетійської держави. Ними ж категорично унеможливлювався продаж паршенді своїх Сколків іншим королівствам без попередньої пропозиції нам. Можливо, він саме цього й прагнув.

— Але навіщо вбивати його? — запитала Шаллан, схрестивши руки на грудях і неспішно прямуючи в бік складеного одягу наставниці. — А раптом вони збагнули, що той має на меті заволодіти їхніми Сколками й завдали удару на випередження?

— Сумнівно, — відказала Джасна. У її тоні чувся скептицизм. А як вона сама вважає: за що паршенді вбили Ґавілара? Дівчина ледь не запитала прямо, але їй чомусь здалося, що вона більше нічого не витягне з Джасни. Та хотіла, щоби підопічна мислила, виявляла факти й робила висновки самостійно.

Шаллан зупинилася біля лави. Капшук із фабріалом лежав відкритий, із розв’язаними затяжками. Вона бачила дорогоцінний артефакт, що прозирав ізсередини. Нелегко буде розпізнати підміну. Дівчина витратила значну частину своїх грошей на купівлю таких же самоцвітів, як у принцеси, і вставила їх у несправний Душезаклинач. Тож тепер обидва пристрої було не відрізнити.

Шаллан так нічого й не довідалася про те, як ним користуватися: вона пробувала якось випитати, але Джасна уникала розмов на цю тему. А натиснути на неї означало викликати підозри. Доведеться пошукати інформацію деінде. Можливо, щось розповість Кабсал, а може, у Паланеумі знайдеться якась книжка.

Так чи інак, а відтягувати було нікуди. Рука Шаллан мимоволі проникла в захищений капшук і помацала всередині, пробігаючи пальцями по ланцюжках поламаного фабріала. Її серце закалатало. Дівчина зиркнула на Джасну, але та спокійно собі лежала, заплющивши очі й погойдуючись на воді. А якщо вона їх розплющить?

«Не думай про це! — наказала собі Шаллан. — Просто зроби, що маєш. Підміни його. Ти за крок від мети…»

— Ти робиш успіхи швидше, ніж я очікувала, — промовила раптом принцеса.

Підопічна обернулася, але очі наставниці зоставалися заплющеними.

— Я помилялася, судячи тебе так суворо на основі наявної в тебе освіти. Адже я сама не раз і не два говорила, що пристрасть до науки перемагає нестачу знань. А тобі, Шаллан, не бракує цілеспрямованості та здібностей, щоби стати шанованою вченою. Я розумію, що відповіді хочеться мати негайно. Але продовжуй дослідження. І рано чи пізно отримаєш їх.

На якусь мить Шаллан застигла, тримаючи руку в капшуку, поки її серце невтримно калатало. Дівчину нудило. «Я не можу цього зробити, — усвідомила вона. — Прародителю бур, яка ж я дурепа! Здолала весь цей шлях і от тепер — не можу!»

Вона висмикнула руку з гамана й сердито попростувала через усю кімнату назад до свого стільця. І що вона тепер скаже братам? Виходить, її родина приречена? Шаллан опустилася на сидіння, відклала книгу вбік і зітхнула, що спонукало Джасну розплющити очі. Та глянула на підопічну, прийняла вертикальне положення й жестом звеліла подати шампунь.

Зціпивши зуби, дівчина підвелася й подала Джасні тацю з різними мийними засобами: присівши, простягла її у виставленій руці. Наставниця взяла порошкоподібний шампунь, розтерла його в долонях, спінивши, а тоді обома руками нанесла на своє лискуче чорне волосся. Навіть оголеною, Джасна Холін залишалася взірцем стриманості й самовладання.

— Щось ми останнім часом аж надто засиділися в чотирьох стінах, — сказала принцеса. — Ти виглядаєш змарнілою, дитино. І вся на нервах.

— Я в нормі, — відрізала та.

— Угу, що й доводить твій напрочуд розважливий, ідеально спокійний тон. Можливо, нам варто дещо змістити акцент твоєї підготовки, розбавивши історію чимось ближчим до життя — я б навіть сказала, чуттєвішим.

— На кшталт