Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Лірін якийсь час мовчав. Просто стояв, осяваючи яскравим світлом усе кам’янисте подвір’я. Непрохані гості, здавалось, зібгалися, немовби знали, що той упізнав їх.

— Чого чекаєте? — нарешті озвався він. — Ви погрожували мені насиллям. То ходіть. Ударте мене. Пограбуйте. І, коячи це, пригадайте, що я прожив серед вас ледь не все своє життя. Лікував ваших дітей. Ну, сміливіше. Пролийте кров одного зі своїх!

Ті розчинилися в темряві, не сказавши ні слова.

32

Бокове перенесення

«Жили вони високо — у місті, якого ніхто не міг дістатися, проте кожен міг відвідувати. У нерукотворному граді-вежі». — Хоча «Пісня останнього літа» є химерним крутійським романом, створеним у третьому столітті від Ренегатства, у цьому разі цитоване свідчення видається достовірним. Див. с. 27 виконаного Варалою перекладу, пор. також примітки до неї.

Носити міст боком у них виходило вже краще. Хоча й не набагато. Каладін спостерігав, як незграбно перебирає ногами його команда, маневруючи втримуваним збоку настилом. На щастя, зі споду конструкції було чимало держаків, і вони зорієнтувалися, як правильно ними користуватися. Міст доводилося нести менш прямовисно, ніж командир спочатку планував. Це залишало незахищеними ноги, але, можливо, йому вдасться натренувати своїх людей якось давати цьому раду під час безпосереднього обстрілу.

Але поки вони рухалися повільно, і мостонавідники були настільки скупчені, що якби паршенді вдалося звалити долі одного з них, то решта просто перечепилися б об нього. А втрата кількох носіїв неминуче призвела би до зміщення центру рівноваги, тож інші ніяк не втримали б настилу.

«Доведеться діяти дуже обережно», — подумав Каладін.

Сил пурхала вслід за командою в подобі вихорця з напівпрозорих листочків. А далеченько позад неї командирову увагу привернув солдат у формі: той вів гурт обідраних чоловіків, які збилися в понуру зграйку. «Нарешті», — подумав Каладін. Він чекав на чергове поповнення, тож різко махнув рукою Скелі. Рогоїд кивнув: мовляв, нагляну за тренуванням. Усе одно підходив час перерви.

Каладін підтюпцем збіг угору коротким схилом, що простягся на межі складу деревини, і підоспів якраз у той момент, коли новоприбулих перестрів Ґаз.

— До чого ж жалюгідне поповнення, — пробурчав сержант. — Я гадав, що всі перебірки нам прислали минулого разу, але ця шушваль…

Ламаріл знизав плечима:

— Тепер вони твої, Ґазе. Тож сам вишукуй кращих серед гірших…

І пішов разом зі своїми солдатами, залишивши бідолах-новобранців. Дехто з них був убраний пристойніше: імовірно, щойно виловлені злочинці. На лобі в решти стояли невільницькі тавра. Від їхнього вигляду в Каладіна прокинулися почуття, які він було вже притлумив. Він усе ще стояв на самому вершечку крутого схилу: один хибний крок — і той знову скотиться в цю безнадію.

— Ану шикуйся, крєм’ячки! — гарикнув на рекрутів Ґаз, витягуючи палицю й помахуючи нею. Він зиркнув на Каладіна, проте нічого не сказав.

Зграйка новоприбулих спішно вишикувалася.

Сержант пройшовся вздовж шеренги, рахуючи поповнення й вибираючи тих, хто вищий.

— Ви п’ятеро — у Шостий міст. Запам’ятайте це. Якщо забудете — схопите канчуків, — тоді відібрав ще групку. — Ви шестеро, ваш міст — Чотирнадцятий. А ви, четвірка в кінці строю, — у Третій. Ти, ти і ти — Перший міст. Другий міст повністю вкомплектований… А ви четверо — у Міст № 7.

На цьому новобранці скінчилися.

— Ґазе, — озвався Каладін, схрестивши руки на грудях. Сил опустилася йому на плече й із листяного вихорця перетворилася на молоду дівчину.

Той обернувся.

— Команда Четвертого мосту нараховує тільки тридцять боєздатних членів.

— У Шостого й Чотирнадцятого мостів їх іще менше.

— В обох із них було по двадцять дев’ять чоловіків, а щойно ти виділив одному й другому чимале поповнення. У Першому мості — тридцять сім людей, а ти послав до них трьох новобранців.

— Під час останньої вилазки ви практично не зазнали втрат, так що…

Сержант розвернувся, збираючись піти геть, але Каладін ухопив його за руку. Той здригнувся та здійняв палицю.

«Тільки спробуй», — подумав мостонавідник, дивлячись Ґазу прямо в єдине око. Каладіну майже хотілося, щоби той таки ризикнув.

Сержант зціпив зуби:

— Добре. Одного рекрута.

— Я сам його виберу, — зажадав той.

— Як хочеш. Усі вони доброго слова не варті.

Каладін обернувся до новоприбулих. Ті зібрались у групки, залежно від мостонавідної команди, до котрої зарахував їх сержант. Його увагу зразу ж привернули ті, хто був вищий. Як на рабів вони здавалися вгодованими.

— Гей, харизматику! — долинув голос з одної зграйки. — Агов! Гадаю, тобі потрібен я.

Каладін озирнувся. Якийсь низькорослий, миршавий чоловічок махав йому рукою — єдиною, яку мав. І хто відправив такого в мостонавідники?

«А що — стрілу зупинить, — подумав командир. — В очах вищих чинів дехто з мостонавідників тільки на це й годиться».

Кандидат мав русяве волосся й помітно смагляву шкіру — дещо затемну як на алетійця. Нігті на вцілілій руці були синювато-сірі, кристалічні — отже, він гердазієць. На обличчях більшості новобранців застиг спільний вираз апатії та зневіри, проте цей чоловічок усміхався, хоч на лобі в нього стояло тавро раба.

«Він старий, — подумав Каладін. — Або раніше жив у доброго хазяїна, або якимось дивом спромігся не зламатися». Бідолаха вочевидь не розумів, що очікувало на нього в мостонавідниках. Бо усвідомлюючи це, не всміхався би ніхто.

— Я стану тобі в пригоді, — наполягав чоловічок. — Ми, гердазійці, — воїни хоч куди, ґон, — останнє слово той вимовив якось у ніс і, судячи з усього, мав на увазі не кого іншого, як Каладіна. — Сам подумай: цього разу я був — ні багато ні мало — один проти трьох, п’яних і відморожених, та все одно вийшов переможцем.

Він розмовляв дуже швидко, і через сильний акцент слова зливалися докупи.

Із нього вийде ще той мостонавідник. Можливо, цей каліка і зможе бігти з мостом на плечах, але як маневруватиме ним? Він навіть здавався дещо обрезклим у талії. У яку би команду він не потрапив, там його виставлять у першій лінії, щоби швидше зловив стрілу й не плутався під ногами.

«Хто як може, так і виживає, — прошепотів, здавалось, голос із минулого. — Оберни недолік на перевагу…»

«Тіен».

— От і добре, —