Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
було важче, ніж завдавши його на плечі. Він відчув на своїх руках його величезну вагу.

— Майна! — наказав командир.

Ті, що бігли у першій лінії, відпустили настил і відскочили вбік. Решта швидким порухом спрямували його донизу. Шкрябонувши по каменю, міст незграбно гепнувся на землю. Обслуга зайняла свої місця, вдаючи, що наводить його над прірвою. Каладін допомагав, штовхаючи збоку.

«Нам треба буде потренуватися на справжньому проваллі, — подумав він, коли його люди закінчили справу. — Цікаво, чого ж зажадає Ґаз в обмін на такий дозвіл?»

А змучені, але й збадьорені мостонавідники, упоравшись із цією пародією на вилазку, звернули погляди на Каладіна. Той усміхнувся їм. Не один місяць прослуживши командиром загону у війську Амарама, він засвоїв, що похвала має бути заслужена, проте й скупитися на неї не можна.

— Нам треба ще попрацювати над самим наведенням, — сказав командир. — Та загалом я вражений. Минуло два тижні, а ви вже дієте не менш злагоджено, ніж деякі з підрозділів, що їх я тренував місяцями. Я задоволений. І пишаюся вами. Йдіть утамуйте спрагу й перепочиньте. Доки надійде час наряду на роботу, ми зробимо ще один-два забіги.

Їх мали знову кинути на збір каміння, та цього разу ніхто не скаржився. Він переконав своїх людей, що, тягаючи валуни, вони зміцнять м’язи, а тих небагатьох, кому довіряв найбільше, залучив до заготівлі маківниці, завдяки якій продовжував сяк-так забезпечувати команду додатковим продовольством і нарощувати арсенал медичних засобів.

Два тижні. Два легкі тижні, якщо глянути крізь призму мостонавідницького життя. Усього дві вилазки, та й то в одній із них вони дісталися до плато запізно. Алеті ще навіть не прибули, а паршенді вже встигли втекти, прихопивши яхонтосерце. Обслузі таке було наруч.

Інша вилазка теж була не надто погана, висновуючи з кількості вибулих зі строю. Ще двоє загиблих: Амарк і Кулф. Ще двоє поранених: Нарм і Пійт. Дещиця на тлі втрат інших командах, та все одно забагато. Каладін намагався зберігати бадьорий вигляд, коли підійшов до бочки з водою, взяв ковша в одного з підлеглих та осушив його.

Четвертий міст мав потонути у власних поранених. На тридцять душ здорових їх припадало п’ятеро: вони не отримували платні й харчувалися завдяки доходам від маківниці. Разом із загиблими виходило, що команда недорахувалася майже тридцяти відсотків особового складу за ті кілька тижнів, відколи він узявся їх захищати. В армії Амарама такий рівень втрат вважався би катастрофічним.

У ті часи Каладінове життя складалося з суцільних тренувань і муштри, лише подекуди поцяцькованих спалахами запеклих битв. Але тут бої не вщухали й на мить. Що кілька днів. Це не могло не позначитися на боєздатності, знижуючи її.

«Повинен існувати кращий шлях», — подумав він, бовтаючи в роті теплувату воду, а тоді виливаючи ще один ківш собі на голову. Не можна було й далі щотижня втрачати по двоє людей убитими й пораненими. Але як вони могли вижити, коли їхнім власним офіцерам було наплювати, уціліли вони чи загинули?

Він заледве стримався від того, щоб у пориві роздратування не пожбурити черпака назад у бочку. Натомість він передав його Шрамму та підбадьорливо всміхнувся. Так, брехня. Але важлива брехня.

Із тіні, яку відкидала казарма однієї з інших команд, за ним спостерігав Ґаз. Довкола сержанта мостонавідників пурхала напівпрозора фігурка Сил — цього разу у вигляді летючого пуху маківниці. Зрештою вона перебралася до Каладіна, опустилася йому на плече й знову набула дівочої подоби.

— Він щось затіває, — припустила вона.

— Ґаз не втручався, — заперечив Каладін. — Навіть не намагався завадити нам готувати вечірнє рагу.

— Він розмовляв із тим світлооким.

— Ламарілом?

Та кивнула.

— Ламаріл є його начальником, — мовив Каладін, прямуючи в затінок казарми Четвертого мосту. Опершись на стіну, він окинув поглядом своїх людей біля бочки з водою. Тепер вони спілкувалися один з одним. Жартували. Сміялися. Вечорами разом ходили по генделиках. Прародителю бур, він ніколи не думав, що радітиме, коли його підлеглі питимуть на службі.

— Мені не сподобався вираз їхніх облич, — сказала Сил, опускаючись йому на плече. — Похмурий, мов грозяна хмара. Я не чула, про що вони говорили. Занадто пізно їх помітила. Але мені це не до душі, особливо той Ламаріл.

Каладін мляво кивнув.

— Ти теж йому не довіряєш? — запитала спрен.

— Він світлоокий.

І цього було досить.

— Тож ми…

— …нічого не робитимемо, — увірвав її Каладін. — Я не можу протидіяти тому, чого ще не трапилось. А якщо витрачатиму всю енергію на хвилювання про те, що вони можуть утнути, то не матиму змоги вирішувати проблеми, що стоять перед нами просто зараз.

Однак він не сказав, що насправді його тривожило. Якщо Ґаз чи Ламаріл вирішили позбутися Каладіна, той мало чим міг цьому зарадити. Так, мостонавідників рідко страчували за що-небудь іще, крім відмови бігти на вилазку. Проте навіть у «чесному» війську на кшталт Амарамового ходили чутки про фальшиві обвинувачення та підтасовані докази. А в позбавленому дисципліни та майже будь-якої організації таборі Садеаса ніхто й оком не змигне, якщо його — раба з тавром «шаш» — повісять за якусь висмоктану з пальця провину. Чи залишать надворі у великобурю та вмиють руки — мовляв, Прародитель сам визначив його долю.

Каладін випростався й рушив до тієї частини двору, яку відвели теслярам. Ремісники та їхні підмайстри працювали в поті чола, нарізаючи довгі жердини для ратищ, мостів, паль або меблів.

Вони кивнули Каладіну, коли той проходив мимо. Теслярі давно звикли до нього і його дивних прохань — як-от позичити досить довгий цурпалок, який могли тримати четверо чоловіків, відпрацьовуючи біг у спільному ритмі. Він наткнувся на незакінчений міст. На нього зрештою і пішов той брус, що його колись тягав Каладін.

Він опустився на коліна, оглядаючи деревину. Справа, просто біля нього, кілька робітників орудували великою пилкою, відділяючи від колоди тонкі кружальця. Напевно, з них мали бути сидіння для стільців.

Каладін провів пальцями по гладенькому твердому дереву. Усі переносні мости виготовлялися з макама — отримуваний з нього темно-коричневий матеріал із майже непомітними волокнами був водночас міцний і легкий. Майстри по всій довжині відшліфували його наждачним папером, тож він пах тирсою і мускусом живиці.

— Каладіне, — звернулася до нього Сил, проходячи повітрям та ступаючи на міст, — про що ти думаєш?

— Про іронію долі: поглянь лише, як добре зроблені ці мости, — відказав той.

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: