Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
нелегким. «Ми не готові до бокового перенесення», — подумав знервований Каладін, коли вони нарешті наблизилися до велетенського плато незвичної форми. Мостонавідник чував про нього — воно називалося Вежею. І жодна з алетійських армій ще не здобувала там яхонтосерця.

Вони опустили настил біля передостанньої прірви, навели його через неї, і Каладіна охопило погане передчуття, щойно міст перетнули розвідники. Клиноподібна Вежа була нерівна — її південно-східний край здіймався високо в повітря, утворюючи крутий схил. Садеас задіяв велику кількість солдатів: це плато було гігантське, тому тут можна було розгорнути значні сили. Каладін завмер у тривожному очікуванні. Може, їм пощастить, і виявиться, що паршенді вже втекли з яхонтосерцем. З огляду на віддаль, це було цілком можливо.

Розвідники бігцем повернулися.

— Ворог вишикувався з протилежного краю! Паршенді ще не розбили кокона!

Каладін тихенько простогнав. На Міст № 4 ступила армія, а серйозні, похмурі обличчя обслуги розвернулися на командира. Його люди знали, чого чекати далі. Дехто з них — а можливо, і більшість — не залишиться в живих.

Цього разу все складалося щонайгірше. Під час попередніх вилазок вони мали запас міцності. І коли втрачали чотирьох-п’ятьох носіїв, то все одно залишалися на ходу. Але тепер бігли на штурм всього тридцять чоловіків. Кожен вибулий зі строю істотно їх уповільнюватиме, а в разі втрати кількох одиниць обслуги міст захитається або навіть завалиться. І коли це трапиться, ворожі лучники зосередять на них усю увагу. Він уже бачив, як це бувало. Якщо котрась із команд кульгавіла, паршенді налітали наче скажені.

Крім того, якщо обслузі якогось настилу помітно бракувало людей, противник завжди концентрував обстріл на ній, силкуючись перебити й решту. У Четвертого мосту були серйозні проблеми. Ця вилазка цілком могла закінчитися для них п’ятнадцятьма чи й двадцятьма смертями. І він мав цьому якось зарадити.

Тож вибору не лишалося.

— Усім підійти ближче, — віддав наказ Каладін.

Його люди нахмурилися, підступаючи до командира.

— Ми понесемо міст боком, — тихо промовив той. — Я піду перший і задаватиму маневр, а ви будьте готові повторювати мої дії.

— Каладіне, — заперечив Тефт, — бокове перенесення вповільнює рух. Це була цікава ідея, але…

— Тефте, ти довіряєш мені? — запитав командир.

— Радше, так.

Сивочолий мостонавідник кинув погляд на решту. Каладін і сам бачив, що багато хто відповів би інакше — принаймні ще менш упевнено.

— Це спрацює, — твердо заявив він. — Ми скористаємося настилом як щитом, щоби прикритися від стріл. Нам треба вирватися вперед — бігти швидше за інші команди. Несучи міст боком, обігнати їх буде нелегко, однак це єдине, що я можу запропонувати. Якщо нічого не вийде, мене, як направника, уб’ють першим. Щойно я впаду, переходьте на плечове перенесення. Ми вправлялися в ньому. І ви нарешті здихаєтеся мене.

Мостонавідники мовчали.

— А якщо нам і з тобою непогано? — нарешті запитав довгобразий Натам.

Каладін усміхнувся:

— Тоді мчіть щодуху й робіть, як я. Під час штурму будемо виписувати несподівані зигзаги, тож приготуйтеся змінювати напрям.

І він подався назад до мосту. Рядові солдати вже перебралися на інший бік, і тепер настилом проїздили світлоокі разом із Садеасом у його розцяцькованій Сколкозбруї. Каладін з командою майнули вслід і втягли за собою міст. Відтак на плечах перенесли його в авангард колони й опустили долі, чекаючи, доки решта команд займе свої місця. Лопен і двійко інших водоносів відстали разом із Ґазом: схоже, їх не покарають за неучасть у вилазці. Ну, хоч комусь пощастило.

Каладін відчув, як на лобі виступили намистинки поту. Попереду, на протилежному боці провалля, замаячили паршендійські шеренги: чорно-червоні воїни, короткі луки напоготові, натягнуті тятиви. Позаду них здіймався велетенський схил Вежі.

Каладінове серце забилося швидше. Довкола армійців з’явилися спрени очікування — проте не поблизу Четвертої команди. Хоча честь їм робило те, що й страхокузьок було не видно. Не те щоб вони не боялися — просто не відчували аж такого тваринного жаху, як інші загони обслуги, котрі й переманили їхніх спренів.

«Турбуйся, — прошепотів йому з минулого Туккс. — Ключ до успіху в битві — не відсутність сильних почуттів, а контроль над ними. Турбуйся про перемогу. Турбуйся про тих, кого захищаєш. Ти повинен турбуватися про щось».

«Я турбуюся, — подумки відказав Каладін. — Буря на мою дурну голову, але так воно і є».

— Підняти мости! — голос Ґаза розлігся над авангардом, дублюючи відданий Ламарілом наказ.

Четверта команда заворушилася, швидко повертаючи настил боком і здіймаючи його. Ті, хто був нижчий на зріст, вишикувалися в лінію, утримуючи міст справа від себе, а вищі скупчилися в шерензі позаду них, простягши руки вперед — піднімаючи — або вгору — стабілізуючи його. Ламаріл суворо глянув на них, і в Каладіна перехопило подих.

Ґаз підступив до начальника і щось зашепотів. Вельможа мовчки кивнув. Сурми заспівалили наступ.

Четвертий міст кинувся на штурм.

Позаду них здибилася хвиля стріл, які, пролетівши над головами обслуги, дугою падали на паршенді. Зціпивши зуби, Каладін мчав до прірви. Йому заледве вдавалося не перечепитись об скелебруньки та поріст сланцекірки. Хоч його команда й бігла повільніше, ніж зазвичай, завдяки виучці й витривалості вона все одно випереджала решту. Із Каладіном за направника Четвертий міст зумів вирватися вперед.

Це багато що важило, оскільки командир спрямував своїх людей трішечки вправо — так, ніби несучи збоку важкий міст, його команда ледь відхилилася від курсу. Паршенді опустилися на одне коліно й хором затягнули пісню. Алетійські стріли сипалися на них, викликаючи в декого сум’яття, проте решта здіймали луки.

«Приготуйся…» — подумки звелів собі Каладін. Він припустив швидше, відчуваючи раптовий приплив енергії. Сухожилля не рвалися від напруження, дихавиця відступила. Можливо, так впливав шал битви, а може, больовий поріг залишився позаду, однак ця неочікувана сила породжувала відчуття легкої ейфорії. Йому здавалося, ніби всередині щось клекоче, змішуючись із кров’ю.

У ту мить йому здавалося, немовби він самотужки тягне за собою міст, як-от вітрило — човен. Він ще сильніше взяв управо, збільшуючи кут і виставляючи себе та своїх людей на загальний огляд паршендійських лучників.

Ті продовжували співати, якимось чином знаючи — і то без жодних наказів, — коли натягувати тятиви. Ось оперення стріл торкнулось мармурових щік, а вістря націлилися на мостонавідників. Як і слід було очікувати, багато було наведено на його людей.

«Уже майже час!»

Лише кілька ударів серця…

«Пора!»

Каладін різко повернув ліворуч одночасно із залпом паршенді. Міст повторив цей

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: