Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

— Такі запитання можна вважати небезпечними, Ваша Величносте.

— Виявивши до вас гостинність, я вже нажив собі кілька нових ворогів.

— Вам пробачать, — відказала Джасна. — Усе залежить від обраної вами конгрегації.

— Пробачать? Мені? — схоже, старезному правителю ця думка здалася кумедною, і на якусь мить у виразі його обличчя Шаллан привидівся глибокий жаль. — Навряд чи. Однак ми говорили про зовсім інше. Тож будь ласка. Мої запитання лишаються в силі.

— Як і моя ухильність, Ваша Величносте. Мені шкода. Я поблажлива до вашої цікавості, проте не можу вдовольнити її. Ці секрети лише мої.

— Так, так, звісно, — зніяковілий монарх відкинувся на спинку стільця. — Тепер ви, напевно, гадаєте, що я влаштував цей обід лише для того, щоб випитати у вас про фабріал.

— А ви мали на меті щось інше?

— Та бачите, яка справа: я чув просто захоплені відгуки про мистецькі здібності вашої підопічної. От і подумав, що, можливо… — він усміхнувся до Шаллан.

— Звичайно, Ваша Величносте, — мовила дівчина. — Я з превеликою радістю вас намалюю.

Король аж засяяв, коли та підвелася, залишивши свою порцію недоїденою, і заходилася збирати речі. Вона кинула погляд на опікунку, та обличчя Джасни залишалось непроникним.

— Ви хотіли би просто портрет на білому фоні? — запитала Шаллан. — Чи б надали перевагу панорамному зображенню, разом з оточенням?

— А може, — уїдливо зауважила Джасна, — тобі слід дочекатися закінчення обіду?

Шаллан зашарілася, почуваючись дурепою через своє завзяття.

— Так, звісно.

— Ні-ні, — запротестував правитель. — Я вже поїв. Малюнок на тлі інтер’єру — саме те, що треба, дитино. Як би ти хотіла, щоб я сів?

Він відсунув стільця і став позувати, усміхаючись, немов добрий дідуньо.

Дівчина кліпнула очима, закарбовуючи цей образ у пам’яті.

— Ідеально, Ваша Величносте. Можете продовжити трапезу.

— А хіба тобі не треба, щоби я сидів і не ворушився? Мені вже траплялося позувати художникам.

— Ні, все гаразд, — запевнила його Шаллан, опускаючись на стілець.

— От і добре, — сказав той, знову присовуючись до столу. — І прийми мої вибачення, що з-поміж усіх смертних саме я правлю тобі за модель. Упевнений, що моя фізія не найвражаюча серед намальованих тобою.

— Дурниці, — заперечила Шаллан. — Обличчя, як у вас, — просто мрія художника.

— Та ну?

— Так, ваша… — вона вмовкла, заледве втримавшись від ущипливого зауваження, що так і рвалося з язика: «Ваша шкіра так нагадує пергамент, що може правити за неабияке полотно». — …ваш мужній ніс і поорана шкіра мудреця, зображені вуглиною, виглядатимуть вражаюче.

— Що ж, як скажеш. Берися до справи. Хоч я так і не розумію, як же ти працюватимеш, коли я тобі не позую.

— У Її Світлості Шаллан трапляються унікальні таланти, — втрутилася принцеса. А та заходилася накидати портрет.

— Гадаю, так воно і є! — підтримав її король. — Я ж бо бачив роботи, які вона намалювала для Вараса.

— Вараса? — не зрозуміла Джасна.

— Це заступник начальника відділу колекцій у Паланеумі, — пояснив монарх. — Він мій далекий родич. І каже, що ваша нова підопічна припала до душі тамтешньому персоналу. Де ви її знайшли?

— У тьмі — невігластва та інших претенденток.

Король схилив голову набік.

— До її мистецьких здібностей я непричетна, — додала принцеса. — Вона дісталася мені вже такою.

— А-а, то це дар Всемогутнього.

— У певному сенсі — так.

— Але для вас — у непевному, правда ж? — недоладно захихотів правитель.

Шаллан швидко малювала, окреслюючи форму голови. Тараванджіан тривожно вовтузився на стільці.

— Вам важко це дається, Джасно? Ну, тобто болісно?

— Атеїзм — не хвороба, Ваша Величносте, — сухо мовила вона. — Це не те саме, що й, сказати б, висип на нозі.

— Ну що ви, що ви, звісно, ні. Але… е-е… хіба не важко жити, не маючи в що вірити?

Шаллан схилилася над малюнком, уважно дослухаючись до розмови. Вона гадала, що учнівство в єретички виявиться дещо захопливішим. Новоспечена підопічна та Кабсал — дотепний подвижник, з яким вона познайомилась у свій перший день у Харбранті — відтоді кілька разів гомоніли про віру Джасни. Однак у бесідах із самою принцесою ця тема практично ніколи не зринала. А якщо таке й траплялося, та переводила розмову на інше.

Проте того дня не стала цього робити. Можливо, у запитанні короля їй вчувалася щира цікавість.

— Я б не сказала, ніби не маю у що вірити, Ваша Величносте. Власне, «догматів» у мене хоч відбавляй. Мої брат і дядько, мої здібності. Те, чому вчили мене батьки.

— Однак… добро й зло, істина й омана… Ви ж просто відмахнулися від них!

— Сам собою той факт, що я не сприймаю вчень конгрегацій щодо цього, не означає, що я здала в архів і відповідні поняття.

— Але ж праведність визначається Всемогутнім!

— Невже добро стає добром лише тоді, коли хтось — чи якесь невидиме щось — проголошують його ним? Я гадаю, що моя власна мораль — підзвітна тільки моєму серцю — надійніша й істинніша, ніж святенництво тих, хто чинить праведно просто тому, що боїться відплати.

— Однак у цьому й полягає суть законів, — промовив спантеличений король. — Там, де нема покарання, залишається лиш хаос.

— Якби не законодавство, дехто чинив би, як заманеться, це правда, — відповіла Джасна. — Та хіба не заслуговує на увагу те, що, отримуючи шанс на здобуття особистої вигоди за рахунок інших, так багато людей усе ж поводяться правильно?

— Тому що бояться Всемогутнього.

— Ні, — заперечила принцеса. — Гадаю, у кожному з нас від народження закладене розуміння, що, дбаючи про спільне благо, ми зазвичай робимо як краще і для самих себе. Людство поводиться гідно, якщо отримує таку можливість. І ця гідність існує незалежно від заповідей будь-якого з богів.

— Я просто не розумію, як будь-що може існувати поза межами Господніх настанов, — приголомшений король похитав головою. — Ваша Світлосте Джасно, я не маю наміру сперечатися з вами, але ж хіба саме визначення Всемогутнього не включає того, що все суще існує з його волі?

— Якщо додати один і один, вийде два, правда