Приречений кохати, або Надія короля Ерланда - Ольга Обська

—  Ідіть, голубонько, —  знову вказав на двері Арчибальд. —  І надалі постарайтеся думати, перш ніж відкривати рота, коли розмовляєте з Радником Його Величності, —  сказав гордо і чванливо, підвищивши голос. —  Хоча про що це я? Чим там вам думати? Краще просто не потрапляйте мені на очі.

—  Що тут відбувається? —  з-за спини пролунав голос Ерланда, як завжди незворушний.

Радник змінив вираз обличчя з роздратованого знову на поблажливий.

—  Юна леді заблукала. Дивуюся, Ваша Величносте, якими ж плутаними бувають думки в голівках гарненьких панночок. Вирішила, що запрошена їхати у цій кареті. І я вже кілька хвилин не можу вбити їй у голову, що тут лише два місця. І одне з них ваше…

—  Справді, —  перебив Радника Ерланд. Спокійно перебив, тільки очі трохи потемніли. —  Місця лише два, —  він подав Наді руку, проводжаючи на вільну лаву. —  Прошу.

—  І одне з них моє, —  король став навпроти Радника, показуючи, що хотів би сісти. Арчибальд підскочив, поступаючись сидінням.

Постояв трохи посередині карети, не в змозі збагнути, що робити далі. Але стій не стій, а місць вільних з нізвідки не з'явиться.

—  Ваша Величносте, ви поїдете з нею? —  ковзнув по Наді поглядом, сповненим злості та здивування.

—  Так.

—  Але як же це так? Раптом вам знадобляться мої поради?

—  Не турбуйся, Арчибальде. Найближчим часом обійдуся без них.

Радник вийшов з карети, незграбно задкуючи як рак —  задом наперед.