Легковажна наречена - Аліна Амор

- Люба, адже ти знаєш, що чоловік і жінка, які не є подружжям, не повинні знаходитися наодинці…

Я поспішила її запевнити:

- Так, тітко, я все розумію. Вибачте, будь ласка! Це більше не повториться.

Амалія задоволено кивнула, а я чемно побажала родичам добраніч і пішла до себе.

Чуття підказувало, що з Корделією зараз не варто розмовляти, вона явно не в собі.

І, схоже, подругами ми вже не станемо...

А з самого ранку я знову, як солдат на плацу, стирчала у бібліотеці. Амалія з Корделією вели насичене світське життя і сьогодні поїхали на пікнік, який влаштовувала сестра герцога Кантанського. Тому нікого не дивувало, що я годинами зависаю тут в обіймах із книгами. Хоча лише Крістіан і знав про це.

Через кілька годин безплідних пошуків мій відданий шанувальник застав мене біля одного зі стелажів, де я читала назви на корінцях, щоб знайти хоч щось про потраплянок з інших світів або про обряди прогулянок між ними.

- Евелін, доброго ранку! Я не мав сумніву, що знайду тебе тут. Твоє прагнення до знань захоплює, – як завжди, він почав із приємних слів.

- Доброго! І зауваж, я уже роблю успіхи і все завдяки такому талановитому вчителю, як ти!

Лестити я теж вмію.

Обличчя Крістіана осяяла задоволена усмішка:

- У такому разі, в мене є кілька вільних годин, щоб поглибити твої знання…

Оу… Поглибити мої знання… Мені здається, чи це прозвучало якось двозначно і навіть еротично?

Ну що за дурниці лізуть в мою легковажну голову!

І ми справді завзято зайнялися відпрацюванням заклинань, а не тим, чим мені уявилось. Хоча в якийсь момент я навіть засумнівалася: ми так захоплені магією чи один одним? Бо не пам’ятаю у собі такої пристрасті до навчання.

Цього разу Крістіан розповідав про створення найпростіших ілюзій, таких як примарна квітка чи сніжинка. Магія відгукувалася легко, але потрібна була посилена зосередженість, тільки відволічешся – і все, міраж розсіється. Тут потрібний час та практика. Але я впевнена, що все вийде.

Захоплені спільною справою, ми й не помітили, як промайнув час, і ось уже мій чудовий помічник поквапився до графа.

- Крістіан, величезне тобі спасибі! - сказала я його спині, так він поспішав.

- Приймаю подяки тільки поцілунками… - красень зупинився, повернувся до мене і лукаво посміхнувся.

А він не такий простий, як здається!

Ну гаразд, сама напросилася. Але, чесно кажучи, я зовсім не проти...

Підійшла ближче. Хотіла цнотливо чмокнути його в щоку, але Крістіан хитро примружив очі і повільно похитав головою, даючи зрозуміти, що чекає не цього. Я посміхнулась, піднялась навшпиньки і легко торкнулася вустами його м'яких губ, але відсторонитися він мені не дозволив, обхопивши долонями моє обличчя та відповівши на поцілунок. І ось ми уже пристрасно цілуємось, забувши про всі заборони.

А що нам втрачати окрім наших кайданів?

Ммм... Та він класно цілується!

До чого ж наполегливий хлопець! Таки зумів закружити мені голову…

Хоча перед такою чарівністю та настирливістю навіть скелі впали б до його ніг.

Зі збитим диханням, ласкаво обводячи кінчиками пальців мій лоб, щоки, губи, Крістіан прошепотів:

- Евелін, ти так змінилася…

Я напружилася і підняла на нього сполоханий погляд.

А він додав, заспокійливо погладивши долонями мої плечі:

- У кращу сторону…

Але романтичний настрій уже розвіявся наче дурман і я поспішила піти з бібліотеки, так ніби це я запізнювалась до Філіпа, а не Крістіан.  

Поки я швидко йшла по коридору, та навіть ледь не летіла, в голові ніби чайки крилами бились питання: чи варто довіряти нареченому? Чи може він допомогти? Чи буде зацікавлений у цьому?

Здається, його все влаштовувало. І те, що Евелін змінилася тим паче…

Хлопець він, звичайно, чудовий, але це не привід втрачати голову.

Але не дивлячись на мої розумні наміри та агрументи, Крістіан не залишив мені ані найменшої можливості схаменутися. Він наповнив собою весь простір навколо: таємні і часто не очікувані зустрічі в бібліотеці, вкрадені поцілунки в коридорі, зізнання, що я полонила його душу, милі серцю романтичні записочки, передані мені через Софі, та вірші, в яких він порівнював мене з квіткою артензії, яка росте тільки у чарівних ельфійських лісах.

І наш роман закрутився. Безтурботно-веселий, зухвалий і водночас ліричний.

Я відключила голову і дозволила собі закохатися, не думаючи ні про що.

Вивченням магії, відпрацюванням заклинань і навичками концентрації я теж займалася, але не так багато, як хотілося, наші побачення суттєво відволікали від навчання і пошуків.

Погляди Крістіана ставали все спекотнішими, і щось таке прослизало в його очах, що я проти волі заливалася рум’янцем.