Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Я був упевнений, що таким чином Маска хоче змусити мене виказати свій зв’язок з місцевою енергією, якщо тільки він у мене є, а якщо такого зв’язку в мене нема, я змушений буду витратити рятівне закляття.
Але я спробував прикинути відстань до підлоги, яку вже міг бачити. Якщо інші сходинки не зникнуть, можу спробувати вчепитися за наступну, повиснути на ній та зістрибнути вниз. Це абсолютно безпечно. Якщо ж я схиблю, або якщо і наступна сходинка зникне... чомусь я був упевнений, що так чи інакше мені вдасться приземлитися, не дуже забившись. Краще використаю, падаючи, геть інше заклинання.
Я вхопився за край найдальшої сходинки, повис на ній, розгойдуючись, і пустив руки, у льоті повертаючись усім тілом та проказуючи слова заклинання, яке назвав «Обвал стіни».
Фонтан здригнувся. Язики полум’я засмикалися, шугнули вгору, вихлюпнулись із чаші з того боку, де стояв Маска. А тоді моє закляття, продовжуючи валити все на своєму шляху, швиргонуло на підлогу й чаклуна.
Маска підняв руки, наче намагаючись долонями відштовхнути те сяйво, яке, здавалося, розчиняло його в собі. Між долонями виникла яскрава дуга, а потім півсфера. Він тримав її над собою, наче щит, відбиваючи завершальну нищівну силу мого закляття. Я уже поспішав до нього. Але не встиг дістатися Маски, як переді мною виник Юрт. Він стояв на ободі чаші, просто над розпростертим Маскою, та дивився на мене. Перш ніж я встиг витягти меч, кинути Фракір або вимовити нове заклинання, вогонь у Фонтані піднявся, і висока хвиля полум’я збила Юрта з ніг, змила його на підлогу, пронесла повз Маску, а тоді через увесь зал, аж до підніжжя других сходів, якими, як я тепер помітив, повільно спускалася Джасра.
— Уміння переправлятися будь-куди нічого не значить, — почув я її слова. — Надто, якщо ти будь-де поводишся, мов дурень.
Юрт загарчав і скочив на ноги. Погляд його був спрямований кудись вище голови Джасри.
— І ти, брате? — сказав він.
— Я тут, аби зберегти тобі життя, якщо це можливо, — відказав Мандор. — Пропоную тобі повернутися додому разом зі мною...
Юрт заволав. Жодного слова не можна було розібрати, просто звірине ревіння. Нарешті він спромігся прокричати:
— Я не потребую твого заступництва! Ти дурень, що віриш Мерліну. Ти стоїш на його шляху до корони!
Із-поміж долонь Джасри ланцюжком вилетіли променисті кружечки, схожі на світні кільця диму, полинули, спускаючись, до Юрта, наче збираючись оповити його. Він одразу зник, але за мить я почув, як Юрт горлає, звертаючись до Мандора, тільки вже з іншого місця.
Я й надалі наступав на Маску, якому вдалося захиститися від мого «Обвалу стіни», і тепер він уже здіймався на ноги. Я проказав закляття «Ковзанка», і підлога вислизнула з-під його ніг. Так, я збирався битись обмеженим набором заклинань проти нього з його невичерпним джерелом енергії. Називаю це впевненістю. Маска мав силу. Я ж мав план, а також засоби, щоби цей план здійснити.
Із підлоги вирвалася кам’яна плита, перетворилася на хмару гравію, й та полинула на мене, мов картеч, із жахливим хрускотом і скреготом. Я проказав слова заклинання «Невід» і зробив відповідний жест.
Усі уламки замість посипатися на мене зібралися в купу, і я обрушив її на Маску, який усе ще борюкався, намагаючись зіп’ястися на ноги.
— Ти хоч розумієш, що я й досі не знаю, через що ми б’ємося? — промовив я. — Це ти розпочав. Я все ще готовий...
На ту мить Маска припинив спроби підвестися. Він занурив ліву руку в озерце миготливого світла, а праву витягнув до мене, виставивши вперед долоню. Світлова калюжа зникла, а з правиці вихопився рясний вогняний дощ, помчав на мене, наче краплі з газонної дощувальної установки. Та я був готовий до такого. Якщо цей Фонтан налитий вогнем, він мусить мати й вогнетривку ізоляцію.
Я розпростерся плиском з іншого боку темної споруди, використовуючи її підніжок як укриття.
— Слухай, схоже, один з нас помре, — гукнув я, — бо ми б’ємося на повну силу. Хоч хто б загинув, у мене незабаром не залишиться шансу спитати, яка муха тебе вкусила? Що поганого я тобі зробив?
Єдиною відповіддю був смішок з іншого боку Фонтана, й підлога піді мною почала коливатися.
Десь далеко праворуч, біля підніжжя тих сходів, що залишилися цілими, пролунав голос Юрта:
— Дурень будь-де? А якщо безпосередньо близько?
Зиркнувши угору, я встиг помітити, як він з’явився просто перед Джасрою та схопив її.
Мить, і він заверещав, бо Джасра нахилила голову вперед, і її губи торкнулися його передпліччя. А тоді вона його відштовхнула, і він, скотившись уцілілими сходинками, упав, наче колода, й залишився лежати без руху.
Я поповз праворуч, гострими краями розтрощених кам’яних плит, що хиталися, підкоряючись наказам Маски, і намагалися розпороти мені живіт, наче пилою.
— Юрт випав із гри, — прокоментував я, — і тепер ти, Маско, залишився сам на сам з нами трьома. Скажи, що погоджуєшся на мир, і я подбаю, щоб тобі зберегли життя.
— Із вами трьома, — пролунав штучний, позбавлений модуляцій голос, який я вже чув раніше. — Тобто, ти визнаєш, що не можеш відлупцювати мене без допомоги?
— Відлупцювати? — повторив я. — Можливо, ти вважаєш це грою. Але я так не вважаю. Не дотримуватимуся тих дурних правил, що ти собі навигадував. Кажи, що здаєшся, або я вб’ю тебе, з допомогою чи без допомоги, як вийде.
Зненацька у мене над головою промайнуло щось темне; я відкотився від Фонтана, а чорна постать опустилася в чашу й залишилася там. Це був Юрт. Він не міг рухатися нормально, бо його спаралізував укус Джасри, тому козирнувся від підніжжя сходів до Фонтана.
— У тебе свої друзі, Лорде Хаосу, а в мене — свої, — проказав Маска, коли Юрт видав перший кволий стогін та почав наливатися світлом.
Раптом Маска закружляв дзиґою, вгвинчуючись у повітря, і я відчув, як підлога трощиться на друзки. Фонтан почав зменшуватися, спадати, слабнути, але вогняний стовп пробився крізь новий
