Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Ааааааааа! — закричала Патриція, сівши та схопившись за живіт. — Ванна кімната! Мені потрібно у ванну!!!!

У понеділок на обіді вони разом з Лоуренсом сіли в дальньому кінці одного з довгих столів, де звичайно сідали молодші діти, з низькими столиками і табуретками.

— Ти можеш зберігати таємниці? — запитала вона його.

— Звичайно, — без тіні сумніву сказав Лоуренс. Він якраз колупався у сірому сухому гамбургері своєю виделкою. — Ви вже знаєте всі мої секрети.

— Чудово. — Патриція стишила голос і зашепотіла. — Тоді слухай. Ти напевно не повіриш в це. Я знаю, що це звучатиме так, ніби я несповна розуму. Але я повинна розказати це комусь. Ти єдиний, кому я можу це розказати. — І вона розповіла йому те, що з нею сталося, так докладно, як тільки могла.

Кожного разу, коли Лоуренс показував Патриції чергову виготовлену ним іграшку, він відчував нервовий спазм у шиї. Цей вид нервового збудження відбувався кожного разу, коли він у її присутності витягував черговий експериментальний апарат для демонстрації. Він замислювався над цим протягом багатьох днів, поки не зрозумів: він інстинктивно відсторонювався від Патриції, піднімаючи одне плече. Він ледь стримувався, щоб не називати спазм повзучим гадом.

— Ось що я придумав, — починав він говорити — і тоді по його шиї повз спазм. Навіть коли він розумів, що це зараз відбудеться, він не міг зупинитися. Це почалося з того часу, як він у шостому класі підкорився її вимозі показати і розповісти про лазерний проектор на сітківку ока.

Але Патриція здавалася лише нескінченно цікавою. Навіть коли він показував їй дистанційно керований комплект тарганів-кіборгів, яких він замовив по Інтернету.

— Ось цими вусиками ви під'єднуєте його до центральної нервової системи півня, і тоді він буде підкорятися всім вашим найбезглуздішим командам, — сказав Лоуренс, вказуючи на маленькі жгуткии на крихітному металевому клині, який витяг з коробки. Під пішохідним мостом, на перилах якого вони сиділи, проїхала вантажівка, і ніхто з них не міг почути іншого, поки машина не від'їхала.

— Таракан-борг. — Патриція подивилася на долоню Лоуренса. — Це безумство. — Вона зімітувала голос борга зі Стар Трек: — Доритос не має значення.

— Отже, ви не виграли? — у тон їй відповів Лоуренс і поклав пристрій назад у коробку, в якій той тільки-що лежав, а коробку сховав назад у ранець. Він подивився на неї: вона все таки хихикала, хоча й знервовано. Вантажівка везла човен. Напевно, останній шанс поплавати цього року.

Патриція зауважила.

— Звичайно, це свого роду погань. Але не така погань, як коли ми різали мозок корів на уроці біології. Я просто ненавиджу тараканів. — Її нога зіскочила з металевої нижньої смуги біля кронштейну, що тримав перила. Наразі, наскільки батьки Лоуренса знали, він і Патриція були на півдорозі до Кришталевого озера.

Якийсь час вони просто дивилися на проїжджаючі під мостом автомобілі. Патриція тепер постійно закочувала рукави своєї уніфікованої шкільної куртки, щоб всі могли однозначно сказати, що вона не ріже і не кусає саму себе — вона справді не робила цього, гаразд?

— Просто пам'ятайте, — сказала Патриція раптово дорослим голосом, — контроль є ілюзією. — Лоуренс міг побачити напружені вени на її оголених зап'ястях. Він зрозумів, що вона цитує магічний голос, з яким спілкувалася.

— І все-таки, — продовжувала вона, — я все ще ревную до ваших іграшок. Ви ніколи не здаєтеся. І продовжуєте їхробити. І коли ви показуєте мені щось нове, у вас радісний вигляд.

— Радісний? — Лоуренс подумав, що він не розчув. — Я не радію, я тепер злюсь весь час. Я мізантроп. — Це було його нове улюблене слово, і він використовував його уже деякий час.

Вона знизала плечима.

— Ну, ви виглядаєте радісним. Схвильованим. Я цьому заздрю.

Лоуренсові стало цікаво, чи може він бути радісним і злим одночасно. Він потер свою ниючу шию, спочатку однією рукою, а потім обома.

З якоїсь причини Лоуренс вважав, що Патриція розповіла йому правду про те, що розмовляла з птахами і про її подорож поза тілом. Він все ще був по дитячому довірливий, що робило його жертвою для насмішок у літньому таборі, але дозволяло бунтувати проти ідеї звуження можливостей, яка присутня у дорослому світі. Патриція була його другом, вірила у те, що бачила, і він хотів підтримати її. Крім того, вона страждала через своє чаклунство — і це зачепило якесь принципове почуття справедливості в Лоуренса — він не міг змиритися з тим, що її можуть покарати ні за що. І дійсно, хіба її історія була більш неймовірною ніж інші? Навіть за те, як тіло Лоуренса розгортало нові, абсолютно непотрібні функції з тривожною швидкістю? Ні і ще раз ні.

Плюс Патриція стала єдиною людиною, з якою Лоуренс міг поговорити в школі. Навіть інші так звані гекси в Кентерберійській