Сказання з Небезпечного Королівства - Джон Рональд Руел Толкін

Цікаво, на що воно все повернеться! О цій порі Артаксеркс, здається мені, вступає у двадцяте чи двадцять перше дитинство; він зчиняє багато галасу довкола сущих дрібниць. І, певне вже, він страшенно впертий. Віддавна цей чолов'яга був управним магом, але тепер характер у нього псується й він стає надокучливим. Коли Артаксеркс прийшов, викопав старого Саматоса з піску дерев'яною лопатою просто серед дня та витяг його з нори за вуха, то саматисти вирішили, що то вже занадто, і мене це не дивує. «Стільки клопотів у найкращий для спання час, — і все через якогось там клятого пса», — ось що він мені пише, але ти не червоній.

Отож, Саматос запросив Артаксеркса на русаляче гуляння, під час якого обоє трохи вгамувались, і отоді все й трапилося. Русалки витягли Артаксеркса купатися при місячному світлі, й тепер він ніколи вже не повернеться ні до Персії, ні навіть до Першора. Чарівник закохався у багату, хоч і не юну, але привабливу доньку морського короля, й наступної ж ночі їх одружили.

Так воно, мабуть, і на краще. В Океані певний час не мешкав постійно жоден Маг. Протей, Посейдон, Тритон, Нептун та інші давним-давно перетворилися на дрібнориб'я чи на мідій, до того ж вони ніколи не знали й не вельми переймалися чимось, окрім Середземного моря: надто вже полюбляли ласувати сардинами. Старий Ньйорд теж уже давненько вийшов на пенсію. Авжеж, нерозважливо одружившись із велеткою, він міг дбати про справи хіба що впівсили, — пригадуєш, вона покохала його за чисті ступні (це дуже корисно для оселі), а коли вже було запізно — розкохала через те, що ті ступні були мокрі. Я чув, ніби він доживає останні дні; бідолашний недоумкуватий старигань. У нього від нафти почався жахливий кашель, і він подався до малосонячного узбережжя Ісландії.

Не гоже забувати і про Морського Старця. Він був моїм двоюрідним братом, але я цим не пишаюся. Бо дещо обтяжував: замість ходити, завжди просив, аби його несли, — про це, гадаю, тобі відомо. Так і знайшов свою смерть. Десь із рік чи два тому він сів на плавучу міну (якщо ти розумієш, що воно таке), просто на одну з кнопок! Навіть моя магія виявилась у тому випадку безсилою. Справи були кепські, гірші, ніж у випадку з Коротуном.

— А як щодо Британнії? — запитав Роверандом, який був усе-таки англійським песиком; хоча насправді все це почало йому трохи набридати, бо він прагнув якнайбільше дізнатися про знайомого чарівника. — Я думав, що хвилями править Британнія.

— Правду кажучи, вона рідко мочить ноги. Натомість залюбки пестить край моря левів, сидячи на пенні з виделкою для вугрів у руці, — та й у морі доводиться клопотатися не лише про хвилі. Тепер у них є Артаксеркс, і, сподіваюся, він стане їм у пригоді. Перші кілька років, гадаю, старий витратить на спробу вирощувати сливи на коралових поліпах (якщо йому дозволять); але це вдасться йому легше, ніж навести лад із морським народом.

Так, так, так! Про що це я? Авжеж! Тепер ти можеш повернутися, якщо хочеш. Насправді, коли відкинути зайву ввічливість, тобі треба повертатися якнайшвидше. Насамперед ти зустрінешся зі Саматосом, і не бери з мене поганого прикладу: не забувай про «П»!

Мева з'явилася наступного дня з додатковою поштою, незліченним числом листів для Місячанина та газетними підшивками: ілюстрованим «Водоростяним тижневиком», «Океанічними знайомствами», «Морською поштою», «Черепашкою» та «Ранковим плюскотом». У кожній газеті було вміщено однаковісінькі (ексклюзивні) фото з весілля Артаксеркса на пляжі в час повні, разом із паном Псаматосом Псаматідесом та добре знаним фінансистом (чистісінький вияв пошани), котрий шкірив зуби на задньому плані. Проте ті фото виглядали краще за звичні для нас, адже були принаймні кольорові; а русалка здавалася справжньою красунею (ЇЇ хвіст приховувала піна).

Настав час прощатися. Місячанин радісно всміхався Роверандомові; а місячний песик намагався приховати хвилювання. Сам же Роверандом трохи повісив хвоста і спромігся сказати лише:

— Прощавай, песко! Бережи себе, не тривож місяцепроменів, не вбивай кроликів і не надто переїдай за вечерею!

— Сам ти песко! — мовив місячний Ровер. — Перестань гризти чарівників за штани!

Оце й усе. Проте, гадаю, він частенько докучав Місячанинові проханнями вирядити його яких-небудь вихідних відвідати Роверандома; і це йому навіть кілька разів дозволяли.

Відтак Роверандом полетів назад із Мевою, чоловік повернувся до своїх підземель, а місячний песик сидів на даху та дивився, як чайка з його товаришем на спині зникає вдалині.

4

Коли подорожні наближалися до краю світу, з Полярно! зірки дмухав морозяний вітер, а довкола них пролітали холодні бризки водоспадів. Дорога назад була важкою, бо магія старого Псаматоса не прискорювала їх так, як раніше; тож вони радо зупинилися перепочити на Острові Собак. Але тому що Роверандом усе ще мав зачакловані розміри, йому там не вельми сподобалося. Решта собак виявилася надто великою та галасливою і поводилася вельми зверхньо; а кості на кісткодеревах були надто великі й тверді.

Тільки на світанні післяпіслязавтрашнього дня вони нарешті побачили чорні скелі, на яких мешкала Мева; а коли приземлились у бухті Псаматоса, сонце вже гріло їм у спини й вершечки піскових горбиків потьмяніли та висохли.

Мева тихенько скрикнула і постукала дзьобом по шматку деревини, що лежав долі. Шматок деревини негайно піднявся просто в повітря й перетворився на ліве вухо Псаматоса, біля якого вистромилося ще і праве, а за ними хутко з'явилися й інші частини бридких голови та шиї чаклуна.

— Чого вам обом треба о цій порі дня? — гаркнув Псаматос. — Це ж мій улюблений сонний час.

— Ми повернулися! — сказала чайка.

— А ти, як бачу, знову дозволив, аби вона несла тебе на своїй спині, — мовив Псаматос, звертаючись до песика. — Я-бо думав, що після гонитви з драконом нетривалий переліт додому буде для тебе легким.

— Але ж перепрошую, пане, — відказав Роверандом, — я залишив крила на Місяці, та вони й не належали мені по-справжньому. Я радше хочу знову стати звичайним собакою.

— Он воно як! Гаразд. Сподіваюся, ти подобався сам собі, коли був Роверандомом. Принаймні мав би подобатися. Тепер же, якщо ти дійсно цього хочеш, можеш бути просто Ровером. Хочеш — повертайся додому гратися зі своїм жовтим м'ячем, спати при нагоді на кріслах, сидіти на колінах і загалом бути знову маленьким поважним гавкунчиком.

— А як же хлопчик? — запитав Ровер.

— Ти ж утікав од нього, дурненький, коли летів на