Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни

— Навряд чи. Після обіду він і сам пішов прогулятись із Джерардом та містером Ротом. Думаю, батько ще не повернувся.

— А чи не могла б ти вигадати щось, аби він не повважав, що Корал заблукала? Це дало б мені трохи часу відшукати, куди вона поділася.

Її це, схоже, потішило.

— А що ти маєш мені розповісти?

— Зроби це для мене, і я розповім тобі все з початку й до кінця.

Вона провела по моєму підборіддю вказівним пальчиком.

— Гаразд. Домовилися. Нікуди не йди.

Найда підвелася, перетнула кімнату й вийшла у коридор, залишивши двері трохи прочиненими. Чому після Джулії в мене не було жодного нормального роману? Жінка, з якою я кохався останнього разу, перебувала під контролем того химерного духа, що здатний міняти тіла... А зараз... Зараз на канапу наче впала ледь помітна тінь, коли я зрозумів, що волів би обіймати радше Корал, аніж її сестру. Це просто смішно. Ми ж познайомилися з Корал тільки сьогодні...

Просто після мого повернення надто багато всього трапилося. Тому я й наче лантухом прибитий. Справа має бути в цьому.

Повернувшись, Найда знову всілася на канапу, але цього разу за кілька футів од мене. Вона здавалася бадьорою, але спроб повернутися до нашого недавнього заняття не робила.

— Я про все подбала, — повідомила. — Якщо він питатиме, йому заб’ють баки.

— Дякую.

— Тепер твоя черга, — виголосила. — Розповідай те, що мусиш.

— Гаразд, — погодився я та розпочав історію про Корал і Лабіринт.

— Ні, — зупинила мене Найда. — Почни, будь ласка, з початку.

— Що маєш на увазі?

— Хочу, аби ти переповів мені весь свій день, починаючи з того, як ви разом покинули палац, і до тієї миті, коли розсталися.

— Це дурниця, — запротестував я.

— Потіш мене. Ти ж мій боржник, не забув?

— Добре, слухай, — і я почав розповідь із початку. Примудрився обійти мовчанням епізод з висаджуванням у повітря столика в кафе, та коли хотів навести глянець на події в печерах, зазначивши тільки, що ми трохи ними помилувалися й дійшли висновку, що вони мальовничі, вона мене знову перервала.

— Стоп, — промовила. — Ти щось замовчуєш. Що трапилося в печерах?

— Чому ти так вирішила? — поцікавився у неї.

— Це таємниця, якою поки що не хочу ділитися, — почув у відповідь. — Достатньо сказати, що маю певні засоби перевірити твою правдивість.

— Це справи не стосується, — сказав я, — а тільки заплутає викладення подій. Ось чому я й опустив цей дрібний епізод.

— Ми домовилися, що ти розповіси мені всі події свого дня.

— Як скажете, леді, — погодився, й так і зробив.

Вона прокусила собі губу, коли я розповідав їй про Юрта та зомбі, й, не звертаючи на це уваги, злизувала крихітні крапельки крові.

— Що ти збираєшся вчинити з ним? — раптом запитала.

— Це моя справа, — відказав. — Я пообіцяв розповісти тобі, як минув мій день, а не ділитися спогадами і планами щодо виживання.

— Так, але... Я пропонувала тобі свою допомогу, не забув?

— Як ти це уявляєш? Невже гадаєш, що задля мене можеш прибрати Юрта? Новина для тебе: наразі він практично кандидат на здобуття божественної сили.

— Що маєш на увазі, коли кажеш про «божественну силу»? — уточнила Найда.

Я похитав головою.

— Розповісти всю цю історію належним чином забрало б добру половину ночі, а ми не маємо часу, якщо я збираюся незабаром вирушити на пошуки Корал. Дай мені закінчити розповідати тобі про Лабіринт, згода?

— Розповідай.

Я розповів, і вона не виказала жодного подиву з приводу батьківства сестри. Хотів, було, поцікавитися у Найди, чому так спокійно на це реагує. А тоді подумав: та хай воно горить синім полум’ям. Вона зробила, що я хотів, а я зробив, що обіцяв. Серцевого нападу з нею не сталось. А мені пора вирушати.

— Це все, — закінчив я. І додав: — Дякую.

Я почав підводитись, аби йти, але Найда швиденько присунулася до мене і знову вхопила мене в обійми.

Якусь мить я обіймав її у відповідь, тоді сказав:

— Мені справді краще піти. Корал може загрожувати небезпека.

— Чорт з нею, — відмахнулася Найда. — Залишайся зі мною. Ми маємо обговорити дещо важливіше.

Мене здивувала така її байдужість до сестри, але я постарався цього не видати.

— Я відповідаю за неї, — відказав, — і маю негайно взятися до її розшуків.

— Гаразд, — зітхнула Найда. — Тоді мені краще піти й допомогти тобі.

— Яким чином?

— Ти будеш здивований, — відповіла. Мить, і вона була вже на ногах, криво посміхаючись. Я кивнув, відчуваючи, що, можливо, так і станеться.

10

Ми пройшли коридором до моїх покоїв. Коли я відімкнув двері й викликав світло, Найда швиденько оббігла очима першу з кімнат. Побачивши мою вішалку, заклякла.

— Королева Джасра! — видихнула.

— Еге ж. У неї вийшла суперечка з чаклуном на ім’я Маска, — пояснив я. — Здогадайся, хто переміг?

Найда підняла руку й повільно зробила кілька дивних рухів, проводячи за шиєю Джасри, уздовж спини, тоді перед грудьми, все нижче й нижче. Мені ці рухи були цілковито незнайомі.

— Тільки не кажи, що ти теж чаклунка, — мовив я. — Схоже, усі, з ким знайомлюся цими днями, так чи інакше навчалися Мистецтва.

— Я не чаклунка, — відповіла вона, — і нічого такого не навчалась. У мене просто є один трюк і, хоч це не магія, я ним усюди користуюся.

— А що це за трюк? — запитав я.

Вона проігнорувала моє питання, натомість сказала:

— Але ж і міцно її зв’язано! Ключ десь поблизу її сонячного сплетіння. Ти про це вже знаєш?

— Так, — відповів я. — Повністю розшифрував це закляття.

— Чому вона тут?

— Частково тому, що я пообіцяв її синові Рінальдо, що врятую її від Маски, а частково тому, що мені потрібні гарантії її доброї поведінки.

Я зачинив двері й замкнув їх. Коли повернувся обличчям до кімнати, Найда дивилася на мене.

— Ти бачився із ним недавно? — запитала, наче між іншим.

— Так. А чому ти цікавишся?

—