Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні

«Може, вони подумають, що ми хочемо зберегти воїнів, намагаючись зробити пролом із цього боку? — відповіла вона. — Треба трішки зачекати».

Тим часом солдати Імперії метали зі стіни списи та стріли на армію варденів, убиваючи багатьох воїнів. Смерть на війні — просто неуникненна, та Ерагон все одно відчував провину, бо ця атака була всього лиш відволікаючим маневром. Вардени навряд чи мали бодай один шанс із сотні прорвати оборону міста.

Та їхні облогові вежі котилися до стін Урубейна все ближче й ближче. Вони вже почали стріляти з них по бійницях. Ерагон підняв голову: згори навісу стрічечками спадала смола, зникаючи серед будівель міста внизу, а на вершині стіни, що захищала виступ над прірвою, почало спалахувати світло. Тіла воїнів зривалися звідти вниз і падали, нагадуючи крихітні ляльки. Значить — ельфи захопили верхню стіну.

А тіньова Сапфіра все кружляла й кружляла над містом, підпалюючи будівлі. Аж раптом лучники, які стояли на даху неподалік, пустили в неї хмарку стріл. Тінь шарпнулася вбік, щоб ухилитися від них, і, мабуть, випадково зачепила одну із шести ельфійських веж, розташованих усередині Урубейна.

Зіткнення виглядало напрочуд реальним. Ерагон аж зморщився, коли побачив, як ліве крило осяйного дракона врізалось у каміння, а кістки хруснули, немов стебла сухої трави. Копія Сапфіри ревнула й по спіралі почала опускатись униз. Невдовзі високі будівлі вже закрили її, і тільки рев дракона було чутно на декілька миль навкруги, а його полум’я підсвічувало внизу стіни будинків і відбивалося від кам’яного виступу, що нависав над містом.

«Я б ніколи не літала аж так незграбно», — пирхнула Сапфіра.

«Ясна річ», — відповів Вершник.

Він намагався говорити спокійно, хоч його нерви були напружені до краю.

«Та де ж вони?» — думав він, стискаючи кулаки, бо ще трішки, і солдати Імперії неодмінно побачать, що дракона, якого вони так боялися, насправді просто не існує.

Першою їх помітила Сапфіра.

«Глянь он туди», — сказала вона Вершникові.

І справді, Торнак, немов рубіновий клинок, виринув з отвору, прихованого всередині виступу. Кілька сотень футів він падав прямо вниз, потім розправив крила, щоб уповільнити швидкість і приземлитись туди, де за кілька хвилин перед тим упали примарні подоби Сапфіри й Ерагона.

Ерагонові здалося, ніби він помітив на червоному драконі Мертага, хоч відстань була надто велика, щоб стверджувати це напевно. Залишалося тільки сподіватися, що це був Мертаг, а не Галбаторікс, — інакше їхній план був явно приречений на провал.

«Мабуть, у тому виступі є якісь тунелі», — сказав він Сапфірі.

Сапфіра нічого не відповіла, бо саме в цей час її привид підскочив угору над дахами і, немов птах із пошкодженим крилом, нерівно пролетів невеличку відстань, а потім знов опустився на землю. Торнак пішов услід за ним. Усе. Треба було діяти.

Ерагон не став дивитись, що буде далі, розвернувся й швидко заскочив у сідло позаду Елви. Іще кілька секунд на те, щоб закріпити ноги в стременах і затягнути по два ремінці з кожного боку. Готово.

Швидко-швидко промовляючи слова, він наклав заклинання, щоб приховати всіх трьох. Магія почала діяти, і Вершник, як завжди, відчув легке запаморочення, коли його тіло, а також тіла Сапфіри та Елви зникли з-перед очей. Було таке відчуття, ніби він просто завис у порожнечі за сотню футів від землі.

І в ту саму мить, коли Ерагон закінчив говорити, Сапфіра злетіла. Могутнім поштовхом вона відірвалася від гребеня пагорба й із силою змахнула крилами, набираючи висоту.

— По-моєму, тут не надто зручно, — мовила Елва, коли Ерагон забрав у неї свій щит.

— Так буває не завжди! — відповів Вершник, підвищуючи голос, щоб його було чути крізь вітер.

У глибинах свого розуму він відчував, що Глаедр, Умарот та інші Елдунарі спостерігають, як невдовзі Сапфіра почала спускатися до землі, аж поки не опинилась над табором варденів.

«Ну, тепер ми помстимося», — сказав Глаедр. Згори Ерагон бачив, що в центрі табору стояли Блодхгарм і десять його магів. Поруч із ними була Арія, яка тримала в руках Дотдаерт. Неподалік лежала чимала колода, до якої були прив’язані мотузки футів по тридцять завдовжки. Інші кінці цих мотузок обвивали кожного ельфа навколо грудей під пахвами.

Сапфіра вже була майже над ними, коли Ерагон подумки віддав їм команду, і двоє ельфів підкинули колоду високо в повітря. Дракон упіймав її кігтями, ельфи в цей час підстрибнули — і все. За мить вони вже летіли над землею. Ще кілька секунд — і ельфів не стало видно.

Потужно змахуючи крилами, Сапфіра піднялася приблизно на тисячу футів над землею. Звідси і їй, і ельфам було добре видно фортечні стіни й будівлі міста.

Ерагон одразу ж побачив зліва спершу Торнака, а потім тіньову Сапфіру. Червоний дракон гнався за нею північною частиною міста. Ельфи, котрі контролювали привид, намагалися тримати Торнака й Мертага в такій фізичній напрузі, щоб у них не було жодної змоги атакувати розумом. Якби їм вдалося це зробити або якби вони впіймали привид, то вмить зрозуміли б, що їх обдурили.

«От би ще хоча б пару хвилин!» — подумав Ерагон.

У цей час Сапфіра пролітала над полями. Унизу виднілися катапульти, біля яких спритно бігала туди-сюди обслуга, загони лучників зі встромленими в землю стрілами, схожими на пучки очерету, великі облогові вежі, люди, гноми й ургали, які, прикрившись щитами, поспіхом приставляли драбини до міської стіни, високі й стрункі ельфи у своїх блискучих шоломах, озброєні довгими списами й мечами з коротким клинком…

Невдовзі Сапфіра піднялася вгору, залишивши стіну позаду. Вони пролетіли ще трохи, як раптом Ерагон відчув дивний напад болю — перед його очима з’явились голова Сапфіри й потилиця Елви. Тоді він глянув униз. Арія й інші ельфи, що висіли на мотузках, теж стали видимі. Вершник лайнувся й зупинив дію закляття, яке їх приховувало. Було ясно, що чари Галбаторікса не дозволять їм пройти в місто непоміченими.

Тим часом Сапфіра прискорила лет, прямуючи до величезних воріт фортеці. Знизу до Ерагона долітали крики жаху й подиву, та він не звертав на них уваги. Зараз його цікавили тільки Мертаг і Торнак.

Не долітаючи до воріт, Сапфіра випросталася на повен зріст і кілька разів змахнула крилами у зворотний бік, щоб знизити швидкість. Потім дракон опустився ще нижче й дав змогу ельфам безпечно торкнутися землі. І тільки-но ті швиденько звільнилися від мотузок і відскочили вбік, як Сапфіра й собі приземлилась на внутрішній двір перед воротами, струснувши силою удару і Елву, і