Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон

Читаємо онлайн Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
немов двійко цвяхів, що стирчать з одного одвірка. Загартовані, непохитні, колючі — де вже там до буревія вас висмикнути.

— А тепер тобі краще піти, — мовив Далінар, киваючи в бік вестибюля. Він раптом відчув страшенну втому. — Бо люди язиками плескатимуть.

— Ну й нехай. Нам треба скласти план, Далінаре. Ти найвпливовіший великий князь у…

— Навані, — перебив він її, — я хочу зректися влади на користь Адоліна.

Та здивовано закліпала очима.

— Звільню місце для сина, щойно закінчу необхідні приготування. Це займе щонайбільше кілька днів.

Вимовляючи ці слова, князь почувався дивно — неначе від проговорювання його рішенець матеріалізувався.

На обличчі Навані проступив страдницький вираз.

— Ох, Далінаре, — прошепотіла вона. — Ти робиш жахливу помилку.

— Я маю на неї право. А ще я змушений повторити своє прохання. Мені треба багато чого обдумати, тож зараз я не можу приділити тобі належної уваги.

І вказав на вихід.

Навані закотила очі, але пішла, як її й просили, і зачинила за собою двері.

«От і все, — подумав Далінар, роблячи тривалий видих. — Усе вирішено».

Надто знеможений, щоби самому зняти Збрую, він опустився на підлогу й сперся головою об стіну. Вранці він повідомить про свій рішенець Адоліна, потім упродовж тижня оголосить його на бенкеті. А тоді повернеться до Алеткару та своєї вотчини.

І на цьому все.

Кінець другої частини

Інтерлюдії

Рисн / Аксіс / Сет

I-4

Рисн

Рисн несміливо спустилася долі з переднього фургона каравану. Ноги ступили на м’яку, нерівну землю, яка трішки просідала під її вагою.

Вона злякано здригнулася — передусім від того, що аж надто буйна трава не сховалася, як мала би. Рисн кілька разів тупнула ногою. Стеблини навіть не ворухнулися.

— Вона не заховається, — пояснив Встім. — Трава поводиться тут не так, як деінде. Ти ж, мабуть, і сама про це чула.

Цей літній чоловік сидів під жовтим тентом переднього фургона. Одну руку він поклав на бортик, а в другій тримав стос ґросбухів. Довга біла брова була заправлена за вухо, поки інша вільно теліпалась обіч обличчя. Встім надавав перевагу туго накрохмаленим мантіям — синім або червоним — і капелюхові у формі усіченого конуса. Таке вбрання традиційно носили тайленські купці. І хоча мода на нього минула кілька десятиліть тому, воно все ще залишалось упізнаваним.

— Я чула про траву, — мовила до нього Рисн, — але це так дивно.

Вона знову ступила на зелений килим, обходячи фургон по колу. Так, їй розказували про тутешню рослинність, але дівчина гадала, що шиноварські трави будуть просто млявими. У розповідях ішлося про те, що вони не встигають сховатися, бо надто повільно ворушаться.

Але ні, річ була не в цьому. Трава не рухалася зовсім. Як же вона виживає? Хіба її не повинні вискубти дочиста тварини? Рисн здивовано похитала головою, окидаючи поглядом рівнину. Усю її вкривав поріст. Травинки висіялися так рясно, що землі було просто не видно. Ну й безлад.

— Земля пружинить, — сказала вона, знову наближаючись туди, звідки прийшла. — І це не тільки через траву.

— Угу, — промимрив Встім, не підводячи голови від рахунків. — Це називається ґрунт.

— У мене таке враження, що я зараз провалюся в неї по коліна. І як ці шини тут живуть?

— Вони своєрідний народ. Але хіба тобі не час встановлювати пристрій?

Зітхнувши, Рисн підійшла до задка фургона. Інші фури каравану — усього їх було шість — зупинялися, утворюючи велике коло. Тоді дівчина опустила борт і з зусиллям витягнула назовні дерев’яну триногу, заввишки мало не як вона сама. Завдавши цю ношу собі на плече, вона подалася до центру порослого травою обводу.

Рисн була більшою модницею, ніж бабск. Вона вбиралася в найсучасніший одяг, який носили дівчата її віку: темно-синю шовкову жилетку з візерунками поверх світло-зеленої сорочки з довгими рукавами та жорсткими манжетами. Додільна, по щиколотки, спідниця — також зеленого кольору — була строга та цупка: практичного крою, але з дженджуристою вишивкою.

Її ліву руку обтягувала зелена рукавичка. Покривати захищену руку — всього лиш дурнувата традиція, прояв культурної монополії воринізму. Та про людське око краще було віддавати їй шану. Багато хто з консервативніших тайленів — а серед них, на жаль, і її бабск — досі вважали обурливою поведінку жінки, котра шастає з голою шуйцею.

Вона встановила триногу. Минуло п’ять місяців, відколи Встім став її бабском, а Рисн — його ученицею. Він ставився до неї добре. Не всі бабски так поводилися: згідно з традицією, той був не просто її наставником. За законом вона мала його за батька, аж доки він не оголосить, що та сама готова стати крамаркою.

Їй би дуже хотілося, щоби вони рідше бували в усіх цих дивних краях. Встім мав славу справжнього ділка, і Рисн гадала, що такі, як він, їздять торгувати до екзотичних міст і портів, а не на голі луги в якійсь глухомані.

Упоравшись із триногою, вона повернулася до фургона по фабріал. Задок фури був захищеним місцем із міцними боковинами та накриттям, щоб перечікувати великобурі. Навіть на Заході, де великобурі незмінно бували слабшими, про повну безпеку не йшлося — принаймні доки подорожній не долав перевалів і не потрапляв у Шиновар.

Прихопивши коробку з фабріалом, Рисн поспішила назад до триноги. Відсунувши вбік дерев’яне віко, вона видобула зсередини великий геліодор. Цей блідо-жовтий самоцвіт — щонайменше два дюйми в діаметрі — був вставлений у металевий каркас. Він ледь поблискував, але не настільки яскраво, як можна було очікувати від коштовного каменя такого розміру.

Дівчина встановила його на тринозі, а тоді покрутила кілька ручок налаштування в нижній частині, направляючи фабріал на людей із каравану. Відтак принесла з фургона ослінчик і вмостилася спостерігати. У неї очі на лоб полізли, коли вона дізналася, скільки виклав за такий прилад Встім — це була нова, нещодавно розроблена модель, яка попереджала, якщо наближалися люди. Невже це мало аж таке значення?

Відхилившись назад, Рисн звела очі на самоцвіт, придивляючись, чи не починає той світитись яскравіше. Дивна трава шинських земель похитувалася на вітрі, вперто відмовляючись ховатися — навіть від найсильніших поривів. Удалині височіли білі вершини Імлистих гір, які оберігали цей край. Розбиваючись об них, великобурі втрачали

Відгуки про книгу Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: