Шлях королів. Хроніки Буресвітла - Брендон Сандерсон
Рівнина довкола неї була всіяна чудернацькими деревами з прямими стовбурами та жорсткою, скелетоподібною кроною, вкритою листям, що теж не ховалося від вітру. Увесь цей краєвид здавався їй якимось моторошним, неначе мертвим. Жодного тобі поруху. Рисн злякано усвідомила, що не бачить ніякого спрена. Ні однісінького. Хоч вітрокузьки, хоч життєкузьки — як виметено.
Скидалося на те, що вся ця земля була якоюсь туподумною. Мовби той ідіот, котрому від народження бракує мізків — він просто не знає, коли треба боронитися: сидить собі обличчям до стіни та пускає слину. Вона колупнула пальцем землю, а тоді піднесла його до очей, щоб роздивитися «ґрунт», як назвав це Встім. Ну й бруднющий. Що й казати, один достатньо сильний подув вітру міг із коренем повисмикувати траву з усього поля та понести геть. Пощастило цим землям, що великобурі сюди не добираються.
Біля фургонів слуги й охоронці вивантажували ящики та починали таборитися. Раптом геліодор заблимав яскравішим жовтим світлом.
— Учителю! — гукнула вона, підводячись. — По сусідству хтось є.
Встім, зайнятий перевіркою тари, різко підняв голову. Він махнув Килрму, начальнику охорони, і шестеро його підлеглих дістали луки.
— Онде, — сказав один із них, тицяючи пальцем.
Удалині замаячіла група вершників, які наближалися. Вони скакали не надто швидко, бо за ними поспішали кілька чималих тварин на кшталт вгодованих, приземкуватих коней, що тягли за собою фургони. З наближенням незнайомців самоцвіт Душезаклинача блимав усе яскравіше.
— Так, — сказав Встім, поглядаючи на фабріал. — Ця штука стане нам у пригоді. У неї хороший радіус дії.
— Але ж ми знали, що вони під’їжджають, — мовила Рисн, встаючи з ослінчика й підходячи до нього.
— У цьому конкретному випадку, — зауважив той. — Та коли вона попередить нас, що в темряві наближаються розбійники, то дюжину разів окупить свою вартість. Килрме, опустіть луки. Ти ж знаєш, як вони на них реагують.
Охоронці виконали наказ, і загін тайленів завмер в очікуванні. Рисн упіймала себе на тому, що нервово поправляє брови, хоч і сама не знала, чого хвилюється. Новоприбулі були звичайними шинами. Хоча Встім втовкмачував їй, що не варто вважати їх дикунами. Здавалося, він дуже поважав цей народ.
Коли ті наблизилися, дівчину вразило розмаїття їхньої зовнішності. Інші шини, яких вона бачила, носили прості коричневі роби або ще якийсь робочий одяг. Проте на чолі цього загону скакав чоловік, виряджений наче на шинське весілля в яскраву, різнобарвну накидку, яка, повністю вкриваючи його тіло, спереду туго затягувалася на шнурок. Її край спадав по обидва боки коня та замалим не волочився землею. Лише голова стирчала назовні.
Довкола нього їхали четверо вершників, убраних стриманіше. Усе ще яскраво, проте не аж так яскраво. На них були сорочки, штани та барвисті пелерини.
Обіч цієї кавалькади йшли щонайменше три дюжини людей, одягнених у брунатні туніки. Ще декілька правили трьома великими фургонами.
— Ого, — сказала Рисн. — А він узяв із собою чимало слуг.
— Слуг? — не зрозумів Встім.
— Ну, цих, у коричневому.
Її бабск усміхнувся:
— Вони його охоронці, дитино.
— Та що ти? А на вигляд такі непримітні.
— Шини — своєрідний народ, — пояснив той. — У них воїни — найпослідущіші люди, щось на зразок рабів. Їх обмінюють і продають із рук у руки, користуючись для цього невеличкими камінцями, що символізують право власності, і кожен, хто береться за зброю, поповнює їхні ряди, зазнаючи такого ж ставлення. А от чоловік у химерній мантії — землероб.
— Як це — «землероб»? Тобто «землевласник»?
— Ні. Наскільки мені відомо, він щодня — ну, майже щодня, якщо лише не бере участі в таких перемовинах — вирушає на поля та гне там спину. І так вони ставляться до всіх селян — не шкодують уваги та пошанівку.
У Рисн аж щелепа відвисла:
— Але ж більшість сіл напхом напхані ними!
— Так і є, — погодився Встім. — Тому тут їх вважають священними. Чужинця близько не підпустять до ріллі чи поселення землеробів.
«Ну й дива, — подумала дівчина. — Напевно, від життя в такому місці у них щось трапилося з головою».
Килрм і його підлеглі, схоже, були аж ніяк не в захваті від того, що потенційний противник так сильно перевищував їх за чисельністю, але Встіма це зовсім не хвилювало. Щойно шини наблизилися, він вийшов з-за своїх фургонів без тіні побоювання. Рисн поспішила за ним, і поділ її спідниці мів траву.
«От халепа», — подумала вона. У цьому полягала ще одна проблема з тим, що стеблинки не ховалися. Якщо через цю дурнувату траву їй доведеться купити нову оторочку, вона сильно роздратується.
Коли шини порівнялася з купцем, той склав їм незвичний уклін, простягши руки до землі.
— Тан бало кен тала, — проказав він. Рисн не зрозуміла його слів.
Чоловік у накидці — землероб — шанобливо кивнув у відповідь, а один із вершників спішився й вийшов наперед.
— Нехай направлять тебе Вітри талану, мій друже, — його тайленська була чудовою. — Той, хто додає, радіє з твого благополучного прибуття.
— Спасибі тобі, Трешу-сину-Есана, — мовив на це Встім. — І перекажи мою подяку тому, хто додає.
— Що привіз ти нам із твоїх дивних земель, друже? — запитав Треш. — Сподіваюся, знову метал?
Встім махнув рукою, і кілька охоронців піднесли важкий ящик. Опустивши цей вантаж долі, вони підважили віко, відкриваючи зору його специфічний вміст — шматки металевого брухту, більшість — у формі уламків мушлі, хоча траплялися й такі, що нагадували цурпалки. Для Рисн це було просто сміття, яке — з певних незбагненних причин — Душезаклиначі перетворили на метал.
— Ах! — захоплено вигукнув Треш і присів біля ящика, розглядаючи непотріб усередині. — Чудово!
— І крупинки цього добра не добули рудним способом, — сказав Встім. — Жодного каменя не розбили й не переплавили, щоб отримати цей метал, Трешу. Він Душезаклятий — отриманий із мушель, кори та гілок. Я маю документ на підтвердження цього, завірений п’ятьма незалежними тайленськими нотаріусами.
— Тобі не було потреби вдаватись до такого, — відказав Треш. — У цьому питанні ти давно користуєшся нашою цілковитою довірою.
— Та все ж краще виконати всі формальності, — заперечив Встім. — Купець, котрий недбало ставиться до контрактів, рано чи
