Чаротворці - Террі Пратчетт

— Ти хоч щось зрозумів? — обережно запитала вона.

— Дещо зрозумів, але не повірив у це.

Його ноги ще й досі були міцно прикутими до бруківки.

Вони назвали мене підставним капелюхом! — промовив сповнений сарказму голос. — Тлусті чарівники, що зраджують усе, чим коли-небудь була Академія, назвали мене підставним! Ринсвінде, я наказую. І тобі, пані. Служіть мені добре, і я виконаю ваші найсокровенніші бажання.

— Як ти виконаєш мої найсокровенніші бажання, якщо настане кінець світу?

Капелюх, здавалося, задумався.

Ну, може, в тебе є найпотаємніше бажання, здійснення якого займе всього кілька хвилин?

— Слухай, а як ти можеш практикувати магію? Ти ж лише... — Ринсвіндів голос почав затихати.

Я і є магія. Справжня магія. Крім того, якщо тебе протягом двох тисяч років носять найвеличніші чарівники світу, ти чогось-таки й навчишся. А тепер. Нам пора тікати. Але з гідністю, звісно.

Ринсвінд жалісливо поглянув на Коніну, а та знову знизала плечима.

— Мене навіть не питай, — відізвалася вона. — Це схоже на пригоду. Боюся, я приречена постійно з ними стикатися. Що поробиш, генетика[9].

— Але я не експерт у пригодах! Повір мені, я пережив їх дюжини! — завив Ринсвінд.

Ох. Значить, маєш досвід, — мовив капелюх.

— Ні, правда, я жахливий боягуз, завжди втікаю, — здіймалися груди Ринсвінда. — Сотні разів небезпека дихала мені в потилицю!

Я й не хочу, щоб ти наражався на небезпеку.

— Чудово!

Я хочу, щоб ти її УНИКАВ.

Ринсвінд осів.

— Чому я? — простогнав він.

На благо Академії. Для честі чарівників. На благо всього світу. Заради виконання твоїх потаємних бажань. А якщо не погодишся, я тебе заморожу заживо.

Ринсвінд зітхнув майже з полегшенням. Підкуп, лестощі й звернення до кращої сторони його натури на нього не діяли. А ось погрози, гм, погрози були йому знайомі. Він знав, що робити в разі погроз.

Світанок Дня Дрібних Божеств розлився, наче погано зварене яйце. Туман зімкнувся над Анк-Морпорком золотими й срібними хвилями — вологий, теплий, нечутний. Вдалині, над рівнинами, чувся гуркіт весняного грому. Здавалося, що навкруги тепліше, ніж би мало бути.

Зазвичай чарівники спали допізна. Однак цього ранку багато хто встав дуже рано й безцільно блукав коридорами. У повітрі відчувалися зміни.

Академія наповнювалася магією.

Звісно, за звичайних умов там теж було повно чарів, але старих, затишних, настільки ж запальних і небезпечних, як кімнатні капці. Однак тепер у старовинну споруду проникала нова магія, зазубрена й тріпотлива, яскрава й холодна, мов сяйво комети. Вона просочувалася крізь каміння й із тріском злітала з гострих кутів, немов статична електрика на нейлоновому килимі Всесвіту. Вона дзижчала та шипіла. Куйовдила бороди чарівників, октариновими клубочками диму злітала з пальців, які за три десятиліття не створили нічого містичнішого, ніж невеличка світлова ілюзія. Як описати її вплив зі смаком? Більшість чарівників відчувала те саме, що й старий, який несподівано опинився перед привабливою молодою дівчиною й на свій жах, радість і захоплення виявив, що його тіло запалало так само, як розум.

У залах і коридорах Академії шепотіли: «Чаротворство!»

Деякі чарівники потайки пробували чари, що не вдавалася їм роками, і зі захопленням спостерігали, що все вдається ідеально. Спочатку соромливо, потім із впевненістю, а згодом — криками й зойками вони почали кидатися один в одного вогненними кулями, діставати з капелюхів живих голубів і створювали дощ із різнокольорових блискіток.

Чаротворство! Один чи двійко величних чарівників, які досі не робили нічого ганебнішого, ніж поїдання живих устриць, стали невидимими й почали ганятися за служницями й покоївками довгими коридорами.

Чаротворство! Найсміливіші випробували давні заклинання для польоту й тепер дещо невпевнено хиталися серед крокв. Чаротворство!

Лише бібліотекар не брав участі в магічних гуляннях. Спочатку він просто спостерігав за витівками, стиснувши свої чіпкі губи, а потім показово побрів у бібліотеку. Якби хтось зволив звернути на нього увагу, то почув би, як той замикає двері.

У бібліотеці стояла мертва тиша. Книжки більше не казилися. Вони минули стадію страху й опинилися в тихих водах невимовного жаху, скорчившись на своїх полицях, немов загіпнотизовані кролики.

Довга волохата рука простягнулася до «Повного лексекону магії з настановами для мудриців» Касплока й схопила його, перш ніж той устиг позадкувати. Долоня з довгими пальцями заспокоїла нажахану книгу й розгорнула її на літері «Ч». Бібліотекар обережно розгладив тремтливу сторінку й вів по ній ороговілим нігтем, поки не знайшов потрібний запис:

«Чаротворець, ім. (міф.) Прачарівник, двері, крізь які нова магея може потрапети в світ, чарівник, якого не обмежують ні фізечні властевості його тіла, ні Доля, ні Смерть. Написано, що колесь, на світанку цевілізації, існували чаротворці, але типер їх не має бути, і слава богу, бо чаротворство — не для людей, а повирниня чаротворства означатиме Копець Світу... Якби Творець хотів, шоб люди були як боги, він би дав їм крела. ДИВ. ТАКОЖ: Апокраліпсис, сказання про Крежаних Велитнів і Чаєваня Богів».

Бібліотекар прочитав усі перехресні посилання, повернувся до першої статті й довго дивився на неї глибокими темними очима. Обережно повернувши книгу на місце, він заповз під стіл і натягнув на голову ковдру.

Однак у галереї співців у Великій залі Кардінґ і Житник спостерігали за тим, що відбувається, відчуваючи зовсім інші емоції.

Стоячи пліч-о-пліч, вони мали вигляд практично, як число «10».

— Що коїться? — поцікавився Житник.

Він провів безсонну ніч і не міг міркувати тверезо.

— Магія плине в Академію, — пояснив Кардінґ. — Ось що таке чаротворець. Канал для чарів. Справжніх чарів, мій хлопче. Не тих ослаблих і старих, якими нам доводилося вдовольнятися останні кілька століть. Це світанок... гм...

— Нового, гм, розквіту?

— Саме так. Час для див, ем...

— Anus mirabilis[10]?

Кардінґ насупився.

— Ага, — зрештою погодився він. — Гадаю, щось подібне. Знаєш, ти завжди вмієш підібрати влучне словечко.

— Дякую, брате.

Старший чарівник, здавалося, не звернув уваги на це панібратство. Натомість він обернувся, сперся на різьблені перила й взявся спостерігати за демонстрацією чарів унизу. Його руки несвідомо потягнулися до кишені за капшуком з тютюном, але згодом зупинилися. Він усміхнувся й клацнув пальцями. У його роті з'явилася запалена сигара.

— Роками намагався цього навчитися, — задумливо промовив він. — Відбулися значні зміни, мій хлопче. Вони ще не усвідомили цього, однак настав кінець орденів і рівнів. Це була лиш... система нормування, але вона нам більше не потрібна. Де