Гра в чуже життя - Олена Гриб

Драй почухав п’ятірнею кудлату голову і вирішив докопатися до суті. Мову людей, схожу на всьому континенті, він розумів, однак складні речення заганяли здорованя в глухий кут.

– Чому, пцесо Лін?

– Мені треба туди, – вона вказала на невеликій острівець, який означав протилежну сторону Купелі. – І назад. Вода холодна. Її багато. Вона мене змиє. Надійного містка не зробили. Татко турбується.

– Холодна? Ні. – Троль легко нахилився і зачерпнув цілу жменю кристалів льоду. – Прохолодна. Дивись.

Лін навіть ойкнути не встигла – не-людь стрибнув у Купіль, обливши все навкнуги бризками, і заборсався, послизнувшись на мокрому камінні. Сяк-так випроставсь і порадував присутніх ікластою усмішкою.

– Не холодно! Сідай, пцесо! – Поплескав по широкому плечу. – Перенесу.

Дівчина непомітно озирнулась. Задумливі пики гартонців, Карі віддалік… Перед лицем непередбаченої теоретичної небезпеки метаморф тимчасово викинув білий прапор.

Вона подумала, що матиме не дуже величний вигляд із мокрим задом, але перспектива проїхатись на тролі занадто приваблювала.