Учта для гайвороння - Джордж Мартін

— Мила сестро, — почав Хайме, — король вимагає розмови.

Золоті кучері Серсеї плавали у гарячій воді; весь покій затягнуло парою. Щокою королеви стікала крапля поту.

— Томене? — перепитала вона загрозливо м’яким голосом. — Чого ще тобі треба?

Хлопчик знав, що означає такий голос — він зіщулився і відступив на крок.

— Його милість хоче назавтра засідлати свого білого румака, — відповів Хайме. — Вчитися кінного герцю.

Королева сіла у купільниці.

— Ніяких герців не буде.

— Будуть! — випнув нижню губу наперед Томен. — Я мушу виїжджати щодня!

— То й виїжджатимеш! — відповіла королева. — Щойно ми матимемо належного майстра-мечника, щоб наглядав за твоїм навчанням.

— Я не хочу якогось там майстра-мечника! Я хочу пана Лораса.

— Ти надто високої думки про нього. Знаю, це твоя дружина задурила тобі голову казками, наче він такий вправний та сміливий. Але, приміром, Озмунд Кіптюг подолає трьох таких лицарюжок, як оте хлопчисько.

Хайме зареготав.

— Той самий Озмунд Кіптюг, якого я знаю? Оце вже дзуськи!

Серсеї закортіло його придушити. «Наказати б панові Лорасу, щоб дав панові Озмунду збити себе з коня. Звитяжця зганьбити — що слимака посолити, зразу зіщулиться. А Томенові завзяття поменшає, хоч очима так не виграватиме.»

— Я пошлю по дорнійця, щоб тебе навчав, — відповіла вона. — Дорнійці — найкращі герцівники у королівствах.

— Зовсім ні! — мовив Томен. — Та й не хочу я ніякого дурного дорнійця. Я хочу пана Лораса. Така моя королівська воля!

Хайме зареготав. «Од нього геть ніякого зиску. Чого це він смішки справляє — гадає, тут йому вертеп?» Королева сердито ляснула долонею по воді.

— То я мушу послати по малого Баша? Ти не можеш наказувати мені королівською волею. Я — твоя мати, королева!

— Так, але я — король! Маргерія каже, що короля мають слухатися всі. Я бажаю, щоб назавтра зранку мені засідлали білого румака, і щоб пан Лорас учив мене кінного герцю. А ще я хочу кошеня і ніколи не їсти буряків!

І Томен рішуче схрестив руки на грудях.

Хайме не припиняв реготу. Королева вирішила не зважати.

— Ходи сюди, Томене. — Коли король, навпаки, відсахнувся, Серсея зітхнула. — Боїшся? Але ж король не може знати страху.

Хлопчик наблизився до купільниці, опустивши очі долу. Серсея простягла руку і попестила його золоті кучері.

— Хай ти король, але ж і маленький хлопчик теж. Доки ти не досягнеш віку, влада належить мені. Обіцяю, тебе навчатимуть кінного бою. Але не Лорас. Лицарі Королегвардії мають важливішу службу, ніж гратися з дітьми. Ось запитай пана Регіментаря Королегвардії. Хіба не так, пане Регіментарю?

— Надзвичайно важливу службу, — криво посміхнувся Хайме. — Ось приміром, їздити круг міста і вдесяте оглядати мури.

Томенові на очі мало не накотилися сльози.

— Можу я мати хоч кошеня?

— Можеш, — погодилася королева. — Якщо я більше не почую дурниць про кінний герць. Обіцяєш?

Король посовав ногами.

— Обіцяю.

— То й добре. Тепер біжи. В мене скоро будуть гості.

І Томен побіг, але спершу обернувся і виголосив наостанок:

— Коли стану королем у своєму праві, то забороню буряки! Оголошу поза законом!

Її брат зачинив за ним двері, штовхнувши пеньком руки.

— Ваша милосте, — запитав він Серсею, лишившись із нею наодинці, — я оце саме хотів спитати… ви п’яні чи геть здуріли?

Вона знову ляснула по воді, надіславши хвилю собі на ноги.

— Припни язика, бо я тобі…

— Бо ти мені що? Знову накажеш оглядати міські мури?

Хайме сів і схрестив ноги.

— Твої мури, хай би їх грім побив, стояли, стоять і стоятимуть. Я облазив кожен їхній вершок, роздивився усі сім брам. На Залізній Брамі поіржавіли завіси, Король-Браму та Грязючну Браму доведеться замінити, бо Станіс гатив у них стіноламами. Самі мури ніде не втратили міцності… але ваша милість часом не забули, що наші любі друзі з Вирію знаходяться всередині мурів, а не ззовні?

— Я ніколи нічого не забуваю, — відповіла вона йому, думаючи про таку собі золоту монету з долонею на одному боці та головою якогось забутого короля на іншому.

«Як той поганючий щур — наглядач в’язниці — примудрився сховати монету під горщиком з лайном? Як ота почвара — Руген — спромоглася добути старе золото з Вирію?»

— Я оце вперше почув про пошуки нового майстра-мечника. Але тобі доведеться шукати довго і далеко, якщо сподіваєшся знайти кращого за пана Лораса.

— Я знаю, що він уміє робити. Я не хочу, щоб він наближався до мого сина. Краще б ти нагадав йому про його обов’язки.

Купіль потроху вистужувалася, вода холоднішала.

— Обов’язки свої він знає добряче, а кращого герцівника немає у всьому…

— Ти був кращий, доки не втратив правицю! Пан Барістан замолоду. Артур Дейн теж був майстерніший, а принц Раегар рівнявся навіть з ним. Не треба мені тут просторікувати про непереможну Квіточку. Він сам іще мала дитина.

Серсея вже втомилася від непокори Хайме. Ніхто ніколи не зважувався на непокору її вельможному батечкові. Коли говорив Тайвин Ланістер, сказане хутко кидалися виконувати слуги та піддані. А коли говорила Серсея, люди дозволяли собі давати поради, сперечатися і навіть відмовлятися коритися наказові! «Все тому, що я жінка і не можу перемогти їх мечем. Навіть Роберта вони поважали більше за мене, а він був безголовий п’яниця.» Ні, цього вона далі не потерпить. Особливо від Хайме. «Треба позбавитися його, і то скоріше.» Колись вона мріяла, що вони удвох правитимуть Семицарством, але відтоді брат частіше ставав на заваді, ніж у пригоді.

Серсея підвелася з купільниці. Вода текла їй ногами, капотіла з волосся.

— Коли я захочу вашої поради, пане Регіментарю, то спитаю! Ходіть звідси, мушу вдягнутися.

— До вечері з гістьми, треба гадати? Що це за нова змова? Їх уже стільки, що я втрачаю лік.

Погляд його упав на крапельки води, що заплуталися у золотому волоссі між її ніг.

«Він досі мене жадає.»

— Мрієш про те, що втратив, братику?

Хайме поспіхом підняв очі.

— Я тебе теж люблю, мила сестро. Та все ж ти дурепа. Золота вродлива дурепа.

Його докір боляче ужалив. «На Зелен-Камені ти був ласкавіший. А надто тієї ночі, коли посадив мені в черево Джофа.»

— Забирайся!

Вона обернулася до брата спиною і почула, як він виходить, намацуючи двері пеньком.