Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна - Роджер Желязни
Неймовірно. Виглядало так, наче Рендом перебирав неабиякий клопіт, аби позбавити Люка політичної підтримки та легітимності в боротьбі за владу в його власній державі. Певно, наступним кроком може стати оголошення Люка претендентом поза законом, небезпечним бунтівником та призначення нагороди за його голову. Чи не є такі дії Рендома надмірними? Люк навряд чи аж настільки небезпечний, а надто наразі, коли Джасра перебуває в нас у полоні. З іншого боку, я не знав, як далеко збирається заходити Рендом: чи він просто заздалегідь відсікає усі загрози, чи вирішив розправитися з Люком раз і назавжди? Остання можливість мене турбувала, бо мені здавалося, що поведінка Люка останнім часом значно поліпшилась, і він, у болісній боротьбі зі самим собою, переглядає свою позицію. Я не хотів бачити, як його віддадуть на поталу без жодної потреби, лише тому, що Рендом перестраховується.
Тому я сказав, звертаючись до Віалли:
— Гадаю, це пов’язано насамперед із Люком.
Вона помовчала якусь мить, а тоді відказала:
— На мою думку, він найбільше непокоїться через того Далта.
Я — подумки — стенув плечима. А в чому полягатиме різниця для Рендома, якщо він усвідомить, що Люк хоче скористатися військовою допомогою Далта, аби повернути собі трон? Тому я лише зронив: «Ось як!» — і продовжив їсти.
Ніхто з нас не володів інформацією, яка допомогла б з’ясувати, що у Рендома на думці, тому ми перейшли від справ політичних до легкої бесіди ні про що, а я тим часом обмірковував своє становище. Воно, як і раніше, полягало в тому, що відчував необхідність діяти негайно, але не знав, як саме. Несподіваним чином, посеред десерту, мені вдалося визначитися з планами.
Посильний на ім’я Рендел, довготелесий, чорнявий, усмішливий, зайшов до кімнати. Я зрозумів: щось трапилося, бо він не посміхався і рухався стрімкіше, ніж зазвичай. Очі його оббігли всіх нас, а тоді Рендел зупинив погляд на Віаллі й, наблизившись до неї, кашлянув.
— Ваша Величносте... — заговорив посланець.
Віалла трохи повернула голову до нього:
— Так, Ренделе. Слухаю тебе.
— Делегація з Беґми щойно прибула з візитом, — повідомив той, — а мені не надано інструкцій щодо протоколу та необхідних приготувань.
— Невже? — Віалла відклала виделку. — Вони мали прибути тільки післязавтра, коли повернеться Рендом. Адже це йому хочуть поскаржитися. Де вони зараз?
— Я запросив їх сісти й почекати у Жовтій Кімнаті, — відповів Рендел, — і сказав, що повідомлю Вашу Величність про їхнє прибуття.
Вона кивнула.
— Скільки їх приїхало?
— Прем’єр-міністр Оркуз, його секретарка Найда, яка водночас є його донькою, та друга донька, Корал. З ними четверо слуг — два чоловіки та дві жінки.
— Розпорядись, аби покоївки приготували все необхідне у гостьових покоях, — наказала Віалла, — та розпорядися на кухні. Можливо, вони ще не обідали.
— Усе буде зроблено, Ваша Величносте, — сказав той, задкуючи до дверей.
— Доповіси мені, коли все буде готово, — продовжила вона. — Я буду в Жовтій Кімнаті. Тоді отримаєш подальші інструкції.
— Вважайте, що все уже зроблено, — відповів Рендел, поспішно зникаючи у дверях.
— Мерліне, Левелло, — підвелася Віалла, — треба, щоб ви пішли зі мною та допомогли мені розважати гостей, поки для них готуватимуть апартаменти.
Я швиденько закинув до рота останній шматочок десерту і підвівся зі стільця; насправді мені не дуже хотілося розмовляти з тим дипломатом та його почетом, але я підвернувся Віаллі під руку, а в житті завжди знайдеться місце дрібним обов’язкам.
— Гм-м... А, до речі, яка мета їхнього візиту? — поцікавився у неї.
— Певно, вони хочуть висловити в якійсь формі протест проти наших дій у Кашфі, — відповіла Віалла. — Вони ніколи не були в дружніх стосунках із Кашфою, і я не певна, чи вони прибули заперечувати можливість приєднання Кашфи до Золотого Кола, чи їх непокоїть наше втручання у внутрішні справи Кашфи. Можливо, бояться втратити свій бізнес із найближчим сусідом, якщо раптом Кашфа отримає такі самі торговельні преференції, що й вони. Може бути також, що вони мали власні плани щодо трону Кашфи, а ми їм перешкодили. Можливо, й те, й інше. Та що завгодно можливе... Але ми не можемо нічого їм сказати, бо нам нічого не відомо.
— Я лише хотів знати, яких тем краще уникати... — пояснив я.
— Усіх щойно згаданих, — відповіла вона.
— Я хотіла запитати те ж саме, — сказала Левелла. — А ще мені спало на гадку, чи не можуть вони володіти певною інформацією щодо Далта. Їхня розвідка мала б пильно стежити за тим, що робиться в Кашфі й навколо неї.
— Не слід торкатися цієї теми, — мовила Віалла, прямуючи до дверей. — Якщо вони про щось прохопляться, випадково або навмисне, так тому й бути. Зверніть на це увагу. Але не виказуйте їм зацікавленості.
Віалла узяла мене під руку, і я провів її крізь двері й далі, коридором, до Жовтої Кімнати. Левелла витягла звідкись люстерко і проінспектувала своє відображення. Задоволена побаченим, вона сховала дзеркальце й зауважила:
— Нам пощастило, що ти тут, Мерліне. У таких випадках ще одне усміхнене обличчя не буде зайвим.
— Чому ж не почуваюся щасливим? — зітхнув я.
Ми зайшли до кімнати, де нас чекали прем’єр-міністр та його дочки. Їхня прислуга пішла на кухню по напої. Офіційну делегацію ще не починали годувати, а це свідчило про те, що протокол занадто суворий, адже потрібний значний час, аби по-парадному сервірувати таці з фуражем. Оркуз виявився чолов’ягою середнього зросту, але кремезним, з мальовничими пасмами сивини у чорному волоссі, а риси його вилицюватого обличчя вказували на те, що для нього звичніше супитися, ніж посміхатись, і сьогодні він теж не відмовився від своєї звички. Обличчя Найди було поліпшеною версією батьківської фізіономії, і, попри те, що в її формах проглядалася тенденція до огрядності, як у батька, фігурка ще не розплилась, а тільки набула привабливої пишності. До того ж вона багато посміхалася, виблискуючи бездоганними зубами.