Чаша Амріти - Олександр Павлович Бердник

— Магія — страшна сила, — серйозно відповів Свамі. — Факельні походи, мільйонні зборища, безконечні промови божевільних вождів. Це одурманює юрбу, позбавляє індивідуальності, перетворює кожного учасника тих дій в слухняну клітинку. Вступає до вияву стихія, атавізм нашого єства. Геть науку, геть освіту, геть культуру! Все дозволено! Хай живе звір! Науковій ідеї Безмежжя і нескінченної Еволюції Людини протиставлено ідеї замкнутого світу і підкорення Космічним Деспотам, воля яких — закон. Чорний Орден все розрахував. Церква себе не виправдала, вона не стримала наукового пізнання, титан розкував сам себе і повертається в свою домівку, до нескінченності. Таємні окультні об’єднання темних сил, які існують віками, простягли руку фашизму. Інтереси фінансових босів зійшлися з інтересами Чорної Ложі, їхній план — знищити науку, знищити культуру, дати людям куций примітивний світогляд і знову створити культ жорстокого бога, Великого Невідомого, від імені якого вони правуватимуть. Це не просто бій, друзі мої! На терезах доля цілої планети, може, навіть більше, ніж планети…

— Голова йде обертом, — прошепотів Михайло.

— Не дивно, — сказав Свамі. — Чорний Орден використав для своєї мети найсвященніші символи Сходу — Шамбала, Калапа, Агарта…

— Навіщо?

— Щоб заплутати людей, щоб відштовхнути шукачів світла від ідей Еволюції. З давніх-давен в Гімалаях розповідається легенда про великих мудреців, які живуть на вершинах гір. Кажуть, що вони мають зв’язок з далекими світами, що вони інколи й самі з’являються серед людей…

— Не розумію, — озвався Гаррі. — Хто ж тоді ті, які допомагають Гітлеру? І чому вони використовують світлі поняття?

— Камуфляж! Невже не ясно? Поряд з ідеєю Світла йде ідея Тьми. В Тібеті безліч монастирів чорної віри. Всі вони об’єднані в могутній орден, зв’язані з чорним європейським окультизмом. Зачеплено все найсвятіше, найчистіше, переплутано ідеї. Зупинити процес неможливо, чорні сили повинні виявити весь свій потенціал. Зараз приходить до кінця Калі-юга, Чорна епоха. Так говорять наші індуські книги. При кінці Калі-юги, перед початком Сатья-юги, Світлої епохи, все найгидотніше виявить себе в тій чи іншій формі…

— Страшно, — сказав Михайло. — Аж не віриться…

— Свамі, — промовив Гаррі, — а може, ти перебільшуєш? У тебе фантастичне мислення, містичні уявлення…

— Факти не можуть бути містичними чи реалістичними, — строго відказав індус, поглянувши на Гаррі. — Я віддаю перевагу істині. Я не хочу заривати голову в пісок, як страус. Досить про це, друзі… Я не для того розповів, щоб сперечатися. Мені не страшні погрози німців. Я думав про вас…

— Про нас?

— Тільки. Ти не забув про свій план, Михайле?

— Ні, — прошепотів хлопець. Він глянув униз, прислухався. — Полягали. Що ти пропонуєш?..

— Не знаю. Ще не знаю. Я підтримую твій план. Зроблю все, що зможу…

— Як?

— Краще не вимовляти вголос. Покладіться на мене. Станеться так, як я сказав. Не сперечайся зі мною… Ти все одно не придумаєш нічого іншого. Та й часу для роздумів нема. Знищать мене — вам кінець. Я хочу, щоб цього не сталося. Ще й іншим допоможете… Спати… і тихо…

Михайло лежав, не міг заснути, в свідомості роїлися фантастичні думки. Хвилі розмаїтих почуттів заливали серце хлопця. То радість підкочувалася до душі, переповняла єство тривожним передчуттям свободи, то острах холодив-заморожував спину, малюючи картини жахливої розправи, розстрілу, переслідування. Ті уявлення поступово перейшли в сон. І в сні Михайло теж пробирався попід дротами, біг по скелях, плив через бурхливі потоки.

Пробудження було важким. Свамі не снідав, не відповідав на запитання. Лише на виході з табору він коротко кинув:

— Не забудь же, Михайле…

В каменоломні до Михайла підбіг Бояк, занепокоєно спитав:

— Що там скоїлося? «Капо» обіцяє показати цирковий номер з індусом. А це значить, що його вирішили теє… Ти скажи йому, земляче…

— Я розумію, — озвався Свамі. — Не турбуйся, старосто… Я спробую сам…

Бояк відійшов. Михайло підступив до індуса, гаряче зашепотів:

— Нападемо на «капо», вб’ємо його. Потім машиною на повному ходу крізь вахту. Можна проскочити?

— Авантюра, — сплюнув американець. — Без зброї. Хоч би автомат та пару гранат!

— Не смійте нічого робити, — суворо проказав індус. — Терпіння. Скоро наша воля. Умійте тримати себе в кулаці!

— Свамі, — знову не стримався Сагайдак. — Свамі, якщо ти володієш йогою, загіпнотизуй «капо», потім шофера…

Індус з жалем поглянув на Михайла, перевів погляд на величні, білосніжні вершини. Вдарив ломом у камінь.

— Тобі ще багато доведеться пройти, доки ти збагнеш істину, Михайле. Саме в цьому моє розходження з тими, хто хотів учора зламати мене. Вони не рахуються з волею людей. Карма кожної людини для них — плювок. її можна роздушити, розтоптати. А перекази Шамбали, учення Калачакри понад усе ставлять свободу волі людини. Кожне насилля обернеться бумерангом. Потік понесе тих, хто мужньо стрибне у нього… О, «капо». Беріться до тачок, я накладатиму…

«Капо», криво посміхаючись, зупинився біля Рішідеви, заклав руки за спину. Індус не звертав на нього уваги, б’ючи молотом об камінь.

— Ей, ти, — гукнув «капо», — чому не возиш?

— Він навантажує нам, — сказав Михайло. — Ми возимо вдвох…

— Тебе не питають, — озвірів «капо», замахнувся палицею. Сагайдак скрикнув, на лобі в нього з’явилася багрова смуга, виступила кров. — Геть звідси! А ти, індуська гієна, бери тачку. Бери, бери! Чого очі витріщив?

Рішідева мовчки підійшов до тачки, зупинився. «Капо» кивнув Сагайдакові:

— Кидай каміння. Та побільше!

Михайло, витираючи долонею кров з чола, похапцем вкинув кілька каменів у тачку. Індус взявся за ручки, хотів везти.

— Стій, — гаркнув «капо». — Мало! Ще кидай! Ще! Ще! Чуєш, що кажу?

— Але ж він не повезе, — хотів заперечити Михайло.

— Ще! — осатанів німець. — Так! Тепер вези!

Рішідева насилу зрушив тачку з місця, вона колихалася на дошці, кривуляла. Всі м’язи індуса нап’ялися, обличчя посіріло. В грудях Михайла вибухало ридання. Йому хотілося кинутися до ворога, вп’ястися в горло і рвати, рвати