Буря Мечів - Джордж Мартін

— Дракарис! — гаркнули вони у відповідь, і солодшого слова Дані в житті не чула.— Дракарис! Дракарис!

Навколо бігали, хлипали, благали й помирали рабовласники, а курне повітря повнилося списами й полум’ям.

Санса

Того ранку, коли мала бути готова сукня, служниці наповнили Сансі купіль гарячою, аж паруючою водою і терли її з голови до ніг, поки вона, рожева, не заблищала. Особиста покоївка Серсі підстригла їй нігті та звила золотисто-каштанові коси, щоб вони спадали на спину м’якими кучерями. Ще вона принесла з собою дюжину улюблених парфумів королеви. Санса обрала різкий солодкий аромат, квітковий, з домішкою лимону. Намочивши пальця, покоївка провела ним Сансі за вухами, під підборіддям, а потім легенько по пипках.

З кравчинею прийшла сама Серсі — спостерігала, як Сансу вдягають у нове вбрання. Білизна вся була шовкова, а от сукня — парчева, кольору слонової кості, зі сріблотканими вставками, облямована сріблястим атласом. Довгі манжети прорізних рукавів мало не торкалися землі, коли Санса опускала руки. Понад усякий сумнів, це була жіноча сукня, а не дівчача. Викот на грудях — глибокий, майже до пояса — затулявся вставкою з пишного мирського мережива димчастої барви. Спідниця — довга й пишна, а талія така вузенька, що Санса, коли її зашнуровували, заледве дихати могла. Ще їй принесли нові черевички — капці з м’якої сірої замші, що обіймали ніжки, як два коханці.

— Ви прегарна, міледі,— мовила кравчиня, цілком одягнувши Сансу.

— Справді? — хихикнула Санса й покрутилася, розмаявши спідниці.— Ох, і справді.

Вона дочекатися не могла, коли її побачить Віллас. «Він мене покохає, обов’язково... забуде про Вічнозим, побачивши мене, я про це потурбуюся».

Королева Серсі окинула її критичним поглядом.

— Трохи прикрас, гадаю. Місячне каміння, подароване Джофрі.

— Я миттю, ваша світлосте,— озвалася покоївка.

Коли місячні камінці вже звисали з Сансиних вушок і з шиї, королева кивнула.

— Так. Боги тебе обдарували, Сансо. Ти гарненька. Просто непристойно марнувати таку милу невинність на цю химеру.

— Яку химеру? — не зрозуміла Санса. Це королева про Вілласа? «Звідки вона знає?» Не знав-бо ніхто, крім неї самої, Марджері й королеви колючок... а, і Донтоса, але він не рахується.

Серсі Ланістер проігнорувала запитання.

— Плащ,— звеліла вона, і жінки винесли плащ: довгий, з білого оксамиту, важкий від перлів. На ньому срібною ниткою був вигаптуваний лютий деривовк. Санса глянула на нього з наглим острахом.— Кольори твого батька,— сказала Серсі, поки плащ застібали на шиї витонченим срібним ланцюжком.

«Плащ нареченої». Санса вхопилася рукою за шию. Якби наважилася, зірвала б той плащ із плечей.

— Зі стуленим ротом тобі краще, Сансо,— мовила Серсі.— Ходімо, септон чекає. І весільні гості також.

— Ні,— випалила Санса.— Ні!

— Так. Ти — годованка корони. Брат твій — позбавлений усіх прав зрадник, тож за батька тобі тепер король. А це значить, що він має право пропонувати твою руку. Ти виходиш за мого брата Тиріона.

«Моє спадкоємство»,— аж зле стало Сансі. Зрештою, блазень Донтос виявився не таким уже й блазнем: усе він правильно здогадався. Санса позадкувала від королеви.

— Не піду.

«Я вийду за Вілласа, стану леді Небосаду, будь ласка...»

— Розумію твою нехіть. Поплач, якщо хочеш. Я б на твоєму місці собі все волосся повисмикувала. Він, без сумніву, бридкий куць, але ти все одно за нього вийдеш.

— Ви не змусите мене.

— Змусимо. Вибирай: або йдеш тихо й промовляєш обітницю, як і належиться леді, або ж можеш борсатися, верещати й улаштувати виставу, щоб повеселити конюших, але все одно закінчиться це шлюбом і ліжком,— королева відчинила двері. За ними чекали сер Мірин Трант і сер Озмунд Кетлблек у білих лускатих обладунках королівської варти.— Проведіть леді Сансу в септ,— сказала до них королева.— Якщо доведеться, можете віднести, тільки постарайтеся сукню не подерти — вона дорожезна.

Санса спробувала втекти, але ще й кроку не встигла ступити, як її піймала покоївка Серсі. Сер Мірин Трант кинув на неї погляд, від якого вона скулилася, а от Кетлблек, торкнувшись її майже лагідно, мовив:

— Робіть, як сказано, люба, все не так погано. Вовки ж хоробрі, правда?

«Хоробрі». Санса глибоко зітхнула. «Я зі Старків, я хоробра». Всі дивилися на неї, як дивилися тоді у дворі, коли сер Борос Блаунт роздер на ній сукню. Саме Куць урятував її від побиття того дня — той самий чоловік, який зараз чекає на неї. «Він не такий поганий, як решта»,— сказала вона собі.

— Я піду.

— Я так і знала,— посміхнулася Серсі.

Згодом Санса не могла пригадати, як виходила з кімнати, як спускалася сходами й перетинала двір. Здавалося, завдання просто переставляти ноги забирало всю її увагу. Поряд з нею йшли сер Мірин і сер Озмунд у плащах білих, як її власний,— їм бракувало тільки перлів і батькового деривовка. На сходах у замковий септ на неї чекав сам Джофрі. Король просто сяяв у золоті й кармазині, з короною на голові.

— Сьогодні я твій батько,— оголосив він.

— Ні,— спалахнула Санса.— І ніколи не будете.

Його обличчя спохмурніло.

— Ні, я твій батько, і я можу віддати тебе, за кого схочу. За кого завгодно. Якщо скажу, вийдеш за свинаря і спатимеш з ним у свинарнику,— його зелені очі зблиснули.— А може, віддати тебе за Іліна Пейна — тобі він більше сподобається?

У неї впало серце.

— Будь ласка, ваша світлосте,— заблагала вона,— якщо ви колись бодай трішки мене любили, не змушуйте мене виходити за вашого...

— ...дядька? — у двері септу ступив Тиріон Ланістер.— Ваша світлосте,— звернувся він до Джофрі.— Дайте мені хвилинку наодинці з леді Сансою, якщо ваша ласка.

Король уже збирався відмовити, але мати кинула на нього гострий погляд. Вони відійшли на кілька футів.

Тиріон був одягнений у чорний оксамитовий камзол, гаптований золотими завитками, високі — до стегон — чоботи, які додавали йому три дюйми, а на грудях мав оздоблений рубінами ланцюг з лев’ячих голів. Але шрам через усе обличчя був ще свіжий і червоний, а від носа лишився жахливий обрубок.

— Ви прегарна, Сансо,— сказав Тиріон до дівчини.

— Ви дуже добрі, мілорде,— мовила вона, бо нічого іншого не спадало на думку. «Сказати і йому, що він гарний?