Примхлива мрія - Agrafena

Пашка здригнувся, глухо застогнав і перехопив мою руку, потім з'їхав на узбіччя дороги і зупинився.

– Та-а-к, – гаркнув він грізно, – що відбувається? Якщо ти думаєш, що провокуючи мене, зможеш уникнути зустрічі із Верховним, то навіть не сподівайся!

– А якщо мені просто захотілося тебе торкнутися? Не можна, чи що?

– Ось як? Тоді запам'ятай, будь ласка, на якому місці ти зупинилася, і коли звільнимось, продовжиш.

– Гаразд, – засміялася я, – умовив, запам'ятаю.

Чоловік згріб мене в міцні обійми і подарував найніжніший поцілунок:

– Ось так, – задоволено усміхнувся він, спостерігаючи, як у мене затуманилися очі і почастішало дихання, – це для того, щоб пам'ять міцнішою була. А тепер поїхали.

– Ще кілька хвилин! – вигукнула я, помітивши, де ми зупинилися. Просто через тротуар якраз знаходився той магазинчик, про який ми з Льолькою нещодавно говорили – "Топ-топ – товари для малюків".

– Я зараз, – відчинила дверцята автомобіля і вислизнула із салону.

– Дружино! – рикнув Аполлінарій, – А ну, зараз же повернися!

– Повернуся, – пообіцяла я присягаючи, – одразу ж повернуся, ти тільки не ходи за мною, так швидше буде.

Проігнорувавши ще один рик, швидко запитала:

– Скільки у нас таких особливих дітей?

– Двоє, – невдоволено відповів чоловік, – друга – Міка.

– Паш, не гнівайся, – благала я, – тільки десять хвилин і все! Більше жодних затримок, обіцяю!

– Добре, – пробурчав блондин, – іди вже, невгамовна.

Я таки впоралася за десять хвилин, як і обіцяла. І вчасно вже сиділа поруч із чоловіком, смиренно склавши руки на колінах, задоволена до неможливості.

А на задньому сидінні були складені подарунки для моїх нових дітей: великий білий вовк, кудлатий і дуже легкий, з хитрою мордочкою, смішними очима-ґудзиками та чорним носиком. Ще комплект для новонародженого із сорока двох предметів. Що для кого, і так зрозуміло.

Павло, сердито насупивши брови, суворо поглядав на мене, поглядом висловлюючи своє несхвалення. Тільки все це дарма. Я чудово знаю, що зараз його звір, бурмочучи від задоволення, скрутився в клубочок і прикрився пухнастим хвостом.

А біль і туга, що недавно навалилися на його душу, непомітно відступили, не залишивши й сліду.

Я це відчуваю. Чи так оригінально божеволію?

Отакого вовчика в подарунок придбала Віка. ))