Ерагон. Спадок - Крістофер Паоліні
Насуада хотіла спитати, чи був іще хтось при дворі Галбаторікса, за чию долю він переживав, та вирішила, що це не надто вдячна тема для розмови.
— А що насправді Галбаторікс знає про варденів? — запитала вона натомість.
— Наскільки я можу судити, — все. У нього значно більше шпигунів, ніж ти собі думаєш.
Насуада мовчала, притиснувши руки до живота, так, ніби їй було боляче.
— А чи знаєш ти, як його вбити? — раптом спитала вона.
— Як?! Ножем, мечем, стрілою, отрутою, магією… Як завгодно. Проблема тільки в тому, що він знає надто багато заклинань, годних знищити будь-кого, перш ніж той устигне здійснити свій намір. Ерагонові пощастило найбільше: Галбаторікс не хоче вбивати його, отож він може нападати на короля доти, доки тому не урветься терпець. Але що б Ерагон не робив, йому ніколи не вдасться здолати захист Галбаторікса.
— У кожної загадки є своя розгадка, а в кожної людини є своя слабкість, — відповіла на те Насуада. — Скажи, а він любить усіх своїх наложниць?
На обличчі Мертага зринув подив, але він так нічого й не відповів. Очевидно, йому хотілося змінити тему, бо, трохи помовчавши, він спитав:
— Що поганого в тому, якби Галбаторікс залишився королем? Світ, який він хоче побудувати, — гарний. Якщо він переможе варденів, уся Алагезія нарешті буде жити в мирі. Він покладе край зловживанню магією, а значить, у ельфів, людей і гномів більше не буде причини ненавидіти одне одного. Крім того, якщо вардени програють, Ерагон і я знову зможемо жити разом, як і належить братам. А от їхня перемога означатиме смерть для Торнака й для мене.
— Так? А що буде зі мною? — спитала вона. — Якщо Галбаторікс переможе, я стану його рабинею і буду виконувати все, що він захоче?
Мертаг промовчав, але Насуада побачила, як його руки напружились.
— Ти не можеш здатися, Мертагу.
— У мене немає іншого вибору! — скрикнув він так, що луна відбилась від стін.
Насуада звелась на ноги й глянула на нього згори вниз:
— Ти повинен боротися! Подивись на мене… подивись на мене!
Він знехотя підвів очі.
— Ти повинен знайти спосіб, як здолати короля. Це те, що ти можеш зробити! Навіть якщо твої клятви дозволяють тільки дрібні повстання, ці дрібні повстання можуть погубити його, — вона трохи помовчала. — Ти кажеш, у тебе немає вибору… Зрозуміло, ти можеш усе життя відчувати себе безпорадним і нещасним. Ти можеш дозволити Галбаторіксу перетворити себе на монстра. Але ти можеш і битися! — Насуада розвела руки, щоб він міг бачити сліди від опіків. — Тобі подобається робити мені боляче?
— Ні! — скрикнув він.
— Тоді борись! Ти повинен боротись, інакше втратиш усе, що в тобі залишилось. Боротись, як Торнак…
Вона так і стояла на підлозі, коли Мертаг скочив на ноги, гнучкий, як гепард, і підійшов до неї майже впритул. М’язи на його обличчі напружились, він дивився на неї сердито й важко дихав. Насуада знала цей вираз його обличчя, таким вона бачила його не раз. Це був погляд людини, чия гордість ніколи не дозволить, щоб її ображали. Продовжувати розмову далі ставало небезпечно, та Насуада чудово розуміла, що повинна зробити це, бо іншої нагоди в неї може просто не бути.
— Якщо я продовжую битися, — сказала вона, — тоді ти теж можеш.
— Повернись на камінь! — різко наказав він.
— Я знаю, що ти не боягуз, Мертагу. Краще померти, ніж бути рабом у такого, як Галбаторікс. Принаймні тоді ти зможеш зробити щось хороше, і твоє ім’я будуть вдячно згадувати навіть тоді, коли тебе не стане.
— Повернись на камінь! — повторив він, схопив її за руку й потягнув до плити.
Насуада не опиралася. Мертаг підштовхнув її на попелясту каменюку, закріпив манжети на руках і на ногах, затягнув ремінь навколо голови. Він стояв і мовчки дивився на неї. Його очі були темні й глибокі, а тіло напнулось, немов струна.
— І все-таки ти повинен вирішити, чи готовий ризикнути життям, щоб урятувати самого себе, — сказала вона. — Ти й Торнак. Ти повинен вирішити це зараз, поки ще є час. Спитай себе: чого б чекав сьогодні від тебе Торнак?
Мертаг нічого не відповів. Натомість він простягнув праву руку й поклав її Насуаді на груди.
Його долоня була гарячіша за її шкіру. Дівчині забило подих від цього дотику.
Потім майже пошепки він почав говорити щось прадавньою мовою. І що більше дивних слів зривалося з його губ, то все більший і більший страх охоплював Насуаду.
Так він говорив хвилину чи дві. Коли він нарешті закінчив, Насуада нічого не відчула — ані поганого, ані гарного. Лиш війнуло прохолодним повітрям на те місце на грудях, де Мертаг тримав свою руку. Він відступив назад і попрямував до виходу з камери. Дівчина хотіла гукнути й запитати в нього, що він з нею зробив, але Мертаг сам зупинився й сказав:
— Це захистить тебе від болю й ран. Але тобі доведеться вдавати, що відчуваєш біль… Інакше Галбаторікс усе зрозуміє.
Більше він не зронив ані слова.
— Дякую, — прошепотіла вона в порожнечу.
Насуада ще довго розмірковувала про їхню розмову. Навряд чи Галбаторікс спеціально підіслав Мертага, щоб вивідати щось у неї, хоч і таку можливість не можна було виключити. А ще вона ніяк не могла збагнути, хто Мертаг насправді, добрий він чи злий. Спершу вона згадала короля Ротгара, який був для неї колись у дитинстві рідною людиною… Згадала, як Мертаг убив його на Палаючій рівнині. А потім вона згадала дитинство Мертага й ті злигодні, що випали на його долю, а також те, як він дозволив Ерагонові й Сапфірі звільнитися, коли міг би дуже легко привести їх в Урубейн.
Але навіть якщо Мертаг був колись давно чесний і надійний, вона знала, що роки неволі могли зіпсувати його.
Зрештою, Насуада вирішила, що вона не буде звертати увагу на минуле Мертага — треба судити про нього за його сьогоднішніми вчинками. Тільки так можна зрозуміти, хороший він чи поганий, а може, у ньому є і те і друге. Так чи інакше, він був її можливим спільником, і вона потребувала його допомоги, якщо лиш зможе отримати її. Якщо він тільки прикидається, то все одно гірше, ніж є, не буде. Але якщо ні, то вона зможе втекти з Урубейна. Заради цього варто
