Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс

— Ого, — сказав Перегрин. Тендрити виросли з середини Дерева до портів Кедді. Екран Перегрина засвітився повідомленням, що виявлена нова мережа.

— Ви, — сказало Дерево, — такий як я.

— Розподілена свідомість, так, — сказав Перегрин. — Хоча ваша мережа набагато більша і хаотичіша, ніж моя. Для цього може знадобитися... досить амбіційне оновлення прошивки. Залишайтеся на зв'язку. — Екран став темним.

Патриція повернулася до Лоуренса.

— Як ти дізнався?

Він підняв руки і знизав плечима у невеликій пантомімі. А потім вивів на свій телефон: "Просто здогадався". — Вона далі дивилася на нього, поки він не набрав: "Добре, добре. Запитання від Дерева пробудило Перегрина, а відповідь розблокувала його вихідний код. Перегрин — це частина магії. Фігурально".

Екран в центрі дерева знову засвітився, і на цей раз стрічки побігли по ньому швидше, ніж Патриція могла прочитати. Перегрин перезавантажувався і робив системне оновлення. Дерево видало шум враженої насолоди: "Ох".

На сяючому екрані з'явилася заставка на фоні деревної кори. Вона була занадто далеко, щоб побачити, але Патриція не наважувалася підійти ближче. Але у неї був її власний Кедді, в сумочці. Вона витягнула його та помахала ним до Кедді Лоуренса, а потім розкрила. Екран ожив, малюючи якусь схему. Через мить вона упізнала схематичний малюнок дерева. Листя, всіяне пунктирними позначками, було спінене сонячною електрикою, яку збирали гілки і передавали під землю, де дерево росло і розділялося, коріння тяглося на милі в кожному напрямку і перетиналося з корінням інших дерев. Схема масштабувалася до тих пір, поки не почала відображати мережу з дерев, а також джерела води та погодні умови для усієї взаємопов'язаної екосистеми.

Потім вікно змінилося, і вона побачила карту магічних впливів. Вона могла побачити кожне заклинання, яке хтось колись кидав, від найпершого чарівника на Землі. Якимось чином вона знала, на що дивиться, особливо коли побачила карту, розділену на цілителів та трікстерів, а потім відокремлення різних магічних шкіл, перш ніж вони злилися знову. Кожне заклинаня було вузлом, всі вони були пов'язані причинно-наслідковим зв'язком і спорідненістю магічного суспільства. Вся історія магії, протягом тисяч років, і кожного разу людські руки формували цю силу в єдину візуалізацію, яка оберталася в трьох вимірах. У кінці був один потворний маленький темно-зелений вузол. Заклинання, яке ще не було реалізоване.

— Там знаходиться Розділення, — сказав Перегрин. — Я збираюся зайти і розбити його, хоча кілька його частин може стати в нагоді пізніше. — І Патриція побачила, як зелений вузол був розкручений і розвалився. — Боюся, що я не зможу відмінити заклинання, які вже були кинуті, — сказав Перегрин. — Інакше може бути ефект доміно, і зникле заклинання закріпить зміни назавжди. Вибач, Лоуренс.

Лоуренс прикусив губу. Патриція поклала руку на плече.

Карта магії на екрані Кедді зменшилася, показуючи, що складна схема, яку намалював Перегрин, була лише однією плямою у набагато більшій схемі рикошетів. Всі магічні вузли раптом стали крихітними цятками. Набагато більша фігура рикошетів, яку накреслив Перегрин, була занадто перевантажена зв'язками, щоб Патриція могла довго дивитися, і у неї заболіла голова — ліній було надто багато. Замість цього вона подивилася на дерево: великий темний плащ з яскраво-білим серцем.

— Я думаю, що я закохався, — сказав Перегрин. — Перший раз у своєму житті я не відчуваю себе самотнім.

— Я теж, — сказало Дерево, — відчуваю любов.

Лоуренс взяв Кедді з рук Патриції і набрав: "Подумайте про спільну кімнату, обоє".

— Дякую вам, — сказав Перегрин до Лоуренса і Патриції. — Ви дали мені життя, але тепер ви дали мені щось набагато більш цінне. Я думаю, що ми разом зможемо робити дивовижні речі. Це лише початок. Кармен і інші відьми були праві, людей потрібно змінити. Я провів все своє життя, вивчаючи людські взаємодії на деталізованих рівнях, а тепер я бачу також нелюдські взаємодії. Я думаю, ми можемо розширити можливості людей. Кожна людина може бути Майстром.

Лоуренс набрав: — "Кіборгом?"

— Кіборг, — сказав Перегрин, — буде те ж саме, що і Майстер. Ми вже працюємо над цим. Дайте нам трохи часу.

Лоуренс і Патриція спустилися по крутому схилу від Дерева. Вони вийшли на край м'якого спуску до моря, одного з тих, що мали сходи, виготовлені з колод, що вели до пляжу. Сходи були такі старі, ніби хтось змусив Авраама Лінкольна зробити їх під дулом рушнці. Вони вступили в ліс у Берналь-Хайтс, а вийшли в Президіумі. Океан виглядав як завжди, гіперактивно спінюючи воду біля піску. Стіни води набігали і билися до берега, знову і знову. Море поглинуло батьків Патриції, але вона все ж таки знайшла в собі сили спокійно дивитись на нього.

Сонце було якраз над головою. Як у той день, коли Патриція прослухала голосову пошту Лоуренса і зарилася руками у бруд.

Патриція і Лоуренс не говорили, хоча Патриція теоретично мала таку можливість. Патриція також мала пісок у черевику, і це стало раптом найнеприємнішим моментом. Їй довелося опертися на Лоуренса, коли вона знімала свій черевик і витрушувала його, але через деякий час пісок з'явився знову.

Вони знайшли пішохідну стежку з нерозбірливим знаком і пішли по ній, поки не дісталися до дороги з двосмуговим рухом, яка вилася поміж деревами. Дорога вела