Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

— Пік очікують лише десь років через двісті. Стало ясно, що чорну магію треба підтримувати, а набуті навики зберігати. Були ще якісь обставини, не знаю, але так вийшло, що років зо два тому всі різко згадали про некромантів. Щоб ти знав: коли складали профіль Знаку Здобуття, дуже багато слухали всяких різних. Ідея була хорошою — зменшити смертність під час ритуалу — але під шумок в структуру Знаку пропхали додаткові обмеження на параметри каналу, які поставили на некромантії великий жирний хрест. Мораль і етика, бач, проти неї протестували! Залишилася якась вироджена імітація ритуалу у сфері криміналістики, але це скорше не підняття небіжчиків, а гадання на костях. Зараз систему будуть, — Сатал зморщився, — тихцем реконструювати, але шкоди вже завдали, час потратили. Талант некроманта — дуже рідкісна річ, зараз старі майстри ідуть, а учнів у них нема. Чарак — один з останніх, ґросмейстер, жива легенда. Йому показали кристали з відповідними профілями, він вибрав тебе, сказав «ідеальна кандидатура». Розумієш?

— Ну і фіг?

— Що фіг?! Старий помре — хто за нього ворожити буде?!!

Я міг би відповісти на запитання Сатала коротко і змістовно, але не став, взявши до уваги присутність дами. Чужі труднощі мене абсолютно не хвилювали.

— Мати унікальний навик, — тихо вимовила міс Кевінахарі з глибини свого крісла.

Я скривився. Чур мене, чур! Всі, кому будуть потрібні послуги некроманта, попруть до мене, як до молодшого, і замість світлих алхімічних лабораторій, я проведу півжиття в моргах і на цвинтарях, поки зміна не підросте. Хоча, Сатал сам підказав мені вихід: потягну кота за хвіст, а там, гляди, старий відкине копита, і тема заглухне сама собою.

— Ми потурбуємося, щоби ваш талант належав лише вам, — відповіла емпатка на мої думки.

— Як? — запиталися ми з Саталом одночасно, я — з недовірою, він — з підозрою.

— Складемо разовий договір, — терпеливо пояснила вона, — Чарак завжди за такими працює. Опишіть зобов’язання сторін і суму винагороди, а термінів не зазначайте.

— Винагороди? — нахмурився Сатал.

— О, Дане, перестань! Чиї гроші ти економиш? Ми хочемо від юнака послугу і повинні за неї заплатити. Чому він повинен робити те, що не хоче, без оплати?

Приємно, як з хлопчика я перетворився на юнака, причому не сходячи з місця, але озвученої пропозиції мені було не досить:

— І тему дипломної роботи я виберу собі сам!

— А з цим-то що не так?

— Все не так. Скажіть, що нового можна принести в бойову магію?

— Хочеш Чарака за наставника взяти?

Від уявної картини, як Чарак з’являється в Університеті на захист дипломів, мене кинуло в жар.

— Ні за що в житті!!!

— Чому ж це? — розвеселився Сатал. — Використання пса-зомбі в розшукуванні трупів — чим не інновація!

— Угу. А спеціальність в дипломі напишуть — «анімація біологічних об’єктів», і я до кінця життя буду пояснювати, що це таке.

— А ти не показуй.

— Так це ж диплом!!!

Сатал виглядав якось сіро, мені здалося, що мій ентузіазм його якось зачіпає, в кінці кінців, він намагався вчити мене іншим речам. Ну і хай вчить, мені що, шкода? Треба його підбадьорити. Думаєте, чорні не вміють підлизуватися до начальства? Ще й як вміють!

— Вчителю, я вас дуже поважаю, ви відкрили мені новий погляд на чорну магію. В Михандрові ваша наука врятувала мені життя, без жартів, — Сатал помітно подобрішав. — Але диплом — це святе. На отримання цього проклятого паперу я витратив п’ять років свого життя, і там все повинно виглядати гармонійно. Якщо в дипломі алхіміка буде згадано біологічні об’єкти, всі вирішать, що я таксидерміст.

— А чим би ти хотів займатися?

— Захисна магія з ухилом в диктат волі.

— Я не дуже добре розбираюся в диктаті волі, — признався

— Це не страшно, вчителю, Ракшат впорається, ви, основне, тему підпишіть.

Старший координатор повагався і махнув рукою;

— Добре!! Ти сам винен, міг зробити все практично без зусиль. Але якщо будеш філонити на заняттях, — любий вчитель знизав мене важким поглядом, — ми посваримося.

Я енергійно закивав. Буду, буду займатися, дідько з ним, добре ще, хоч безкоштовно. Те, що мені вдалося відстояти диплом — вже прогрес. Почати вже почали, подивимся, як далі піде. Не такі вже вони і страшні, ці могутні маги. Дурити і плутати інших я люблю з дитинства, головне, аби емпатка мене не запазила.

Угоду між чорними магами було укладено. Ми всі звичайно, ще ті засранці і погано уживаємося між собою, але коли баланс сил очевидний, то ми не проти жити за правилами (ну, деякий час, поки ситуація не поміняється). Природньо, Сатал мені не вірив ні на ломаний гріш, тому відтягувати все на потім він не став, остерігаючись, що я ще придумаю як уникнути виконання своїх обіцянок. За годину місцевий юрист склав той самий разовий договір, найдивніший з усіх, які я коли-небуть бачив. Примусова анімація в ньому згадувалися лише раз, а слів «труп», «зомбі», або «мертвяк» взагалі не було. На кожній сторінці ішли безконечні посилання на пункти закритих циркулярів, статутів, секретних переліків, які Сатал акуратно дістав із сейфа і розклав переді мною на столі. У мене було ідіотське відчуття, що у них просто є типова форма договору з некромантом, і що це якраз вона. Я двічі перечитав текст: зрозуміти, про що там мова, для непосвяченої людини було абсолютно нереально. Але в кінці цифрами і словами стояла сума в тисячу крон, плюс, витрати на відрядження і проживання за рахунок замовника. Можливо, це чергова дурість, але доведеться ризикнути. Я підписав папери. Моє серце гріла думка, яка міна буде у Ракшата, коли я покажу йому тему своєї дипломної роботи.

Уже в дверях мене наздогнала ще одна чудова ідея:

— Учителю, можна запитання?

— Ну?

— Чому Шерех здатний мислити?

— Загадка природи. Менше думай про такі речі — довше здоровим залишишся

Все-таке нема в житті ідеалу.

Едан Сатал і Рона Кевінахарі сиділи в кабінеті старшого координатора північно-західного регіону і пили чай (сіамський, без молока і цукру, з маленьких порцелянових філіжанок).

— Ти диви, таксидерміст, — бурчав під ніс чорний маг.

— Ти сам винен в тому, що сталося, — спокійно повідомила Рона, на її обличчі не було ні найменшого сліду сліз або зіпсованого макіяжу, — я ж просила тебе вивчити його справу.

— До чого тут це? — незадоволено скривився Сатал.

— Значить, не вивчив, — емпатка зітхнула, — не можна так багато спілкуватися з Фатуном! Я розумію, що ви давно знайомі і тобі з ним просто, але він схильний свідомо збіднювати інтерпретацію реальності з ціллю виправдання застосування силових методів вирішення питань. Це заразно!

Сатал криво посміхнувся:

— Вперше чую, щоб чистильника так ввічливо називали войовничим ідіотом.

— Саме це я і мала на увазі, — незворушно