Світляки на полі бою - В В Срібна
― Коли я його дістав сказали, що він дуже швидкий і гордий.
Ян підійшов і протягнув коню руку на якій лежало яблуко. Кінь з насолодою його з’їв. Ян легенько погладив його по голові.
“Так легко йому дався. Як мені відомо, цей кінь дуже буйний і його вже декілька разів пробували осідлати, але крім його минулого власника це нікому не вдалося. Не думав, що він так легко йому підкориться, але тут немає нічого занадто дивного. Маги гарно ладять з тваринами. Він навіть мені не дався! Відчуваю себе якимось не таким.”- Максим подивився на Яна ще раз. Ян гладив коня який ні краплинки не опирався. Макс посміхнувся.
― Як він тобі?
― Хороший кінь.
― Радий, що ви поладили. Тепер він по праву твій.
― Кінь це не дешево. Я поверну всю суму коли будуть гроші.
― Не потрібно, рахуй, що це мій тобі подарунок. Та й коня цього привели із битви з татарами. Тому я ні копійки не втратив.
― Добре. Значить у мене буде більше грошей. - після слів Яна запала невелика пауза, після неї хлопець продовжив - Максиме, мені треба поїхати до Києва. Та і треба було б дещо обговорити.
― Добре, мені теж треба через декілька днів до Києва. Поїдемо разом. На рахунок розмови, поговоримо у тебе. Пішли.
Через хвилин десять вони вже були у Яна. Максим замкнув двері і виглянув у вікно впевнившись, що ніхто не підслуховував. І закрив вікна занавісом.
― Про що ти хотів поговорити? Я так зрозумів, що розмова досить важлива.
― Так… Коли я навчався магії нам розповідали про те як можливо забрати сили у чарівника. Неєдина рана не здатна настільки сильно позбавити сили, але з мага можливо зробити живу часу з магією, яка буде постійно відновлюватися.
― Це означає, що твоя сила відновиться, але також це означає що…
― Вірно, там і справді був маг. Сили відновлюються дуже повільно, тому мені потрібно багато часу, також якщо я використаю силу тієї кількості, що відновилася скоріше за все помру. Для магії треба, щоб сили було більше чим використовуєш.
― Зрозуміло, тоді поки краще не використовуй її. Час у нас є. Тому не варто ризикувати. Розкажи мені трішки більше про місце де ти навчався.
― Державу магів називають Місячний ліс або Тріона, це означає терниста дорога. Туди не можливо потрапити без клейма. Якщо хтось інший зайде на територію держави його вб’ють або зітруть пам'ять так, що він навіть імені не згадає. Якщо ж зайде військо, то держава, яка його послала, буде знищена. Це все, що я можу розказати.
― Після всього сказаного тобою моє враження про магів змінилося. Раніше я думав, що маги готові прийти на союз із будь-якою державою і не стануть воювати.
― Хм… Твоя думка на рахунок магів була досить звичайна. Всі як правило так думають, але наші люди є повсюди й ніхто цього не підозрює.
У Максима по всьому тілу пробігли мурашки.
― Тут теж колись був маг?- невпевнено запитав хлопець.
― Як я відчув то так, але це було досить давно.
― А навіщо Тріона посилає людей?
― Щоб попереджувати війну. Хоча більшість думає, що ми не беремо участь, але майже за кожним боєм слідкують тріонці.
― От як... Як я розумію в Києві теж є маги?
― Так, я їду за дозволом на договір. Скоріш за все треба буде поставити рамки договору.
― Навіщо?
― Це не великий контракт на захист. Так я посідаю значне місце у Тріоні мені не дадуть право зробити занадто довгий контракт.
― Які максимальні межі?
Ян замислився. Він і сам не знав яку кількість часу зможуть підтвердити. Через хвилин п’ять він відповів.
― Думаю, приблизно пів року.
― Чи можливо буде потім продовжити договір?
― Скоріш за все так, але якщо під час дійсності договору станеться щось, що не сподобається першому магу то нічого не вийде.
― Ну що ж, уже вечоріє, піду я, і ти виспись гарненько. Можливо виїдемо і раніше. Тому краще набратися сил.
― Добре.
Максим вийшов зачинивши за собою двері. Ян переодягнувся, влігся на ліжко і майже миттєво заснув.
Все більше вечорів. Двоє хлопців йшли дорогою додому. Один був старшим, йому було десь тринадцять поряд з ним йшов менший, чотирирічний який йшов підстрибуючи тримаючи старшого брата за руку. Малий подивитися на старшого і запитав:
― Братику, а мати з батьком вже вдома?
― Мати вже скоріш за все вдома, а батько ще працює.
― А коли він прийде?
― Думаю, що скоро.
Старший хлопець посміхнувся подивившись на свого маленького брата.
― Ми стільки ягід назбирали, як думаєш матінка буде щаслива?- запитав менший.
― Звісно, і за це вона приготує нам з них щось смачненьке.
Вони вже могли бачити їх будинок який стояв в далечі. Прохолодний вітер дмухав їм в обличчя ніби попереджуючи та намагаючись зупинити. Маленький хлопець подивися на дім і запитав:
