Фантастика Всесвіту. Випуск 4 - Жоржі Амаду

— А по-моєму, якраз через рік. Я вже й домовився з Бастіаном і Лупісиніо, щоб змайстрували у Винозорому корита й помістки. — Корита, щоб вичавлювати патоку з кісточок м’якого какао, а помістки, щоб сушити їх на сонці. — Отож не мине й року, і якщо Бог дасть, якщо не нападе медвяна роса, я матиму какао. — Тільки від сонця й дощу залежало, щоб пагони росли дружно, щоб не напала медвяна роса, щоб не гнили плоди.

Для теслярів і каменярів, для Меренсії та її чоловіка Зе Луїза це добра новина: підуть підряди й замовлення. І все ж відзначити святого Жоана не завадило б: життя — не тільки робота, полювання, кашаса, женихання та інтрижки з жінками, не тільки грязюка й мряка.

7

Дійшла черга й до Зулейки, яка з минулої зими оселилась у Великій Пастці й удостоїлась лише короткої згадки: це вона сказала, що від співу Кастора Абдуїна да Асунсана мовкнуть пташки; така собі смаглява мрійниця. У публіці, що крутилась біля кузні, Зулейка вирізнялася скромністю і соромливістю. Наперед не виривалася, личко добродушне, рухи стримані: якби не приймала тут клієнтів, то зійшла б за дівчину з порядної родини.

Серед дівчат були гарніші, сучасніші, вишуканіші, палкіші за неї, але за жодну так не билися, жодна не могла зрівнятися з нею. Делікатна й лагідна, до всіх уважна. А проте Збуй-Вік запевняла, що скромність іноді паче гордості.

— Зу знає, чого хоче. Вона має гідність і не легковажна.

Справді, якщо вже вона вирішувала щось, несподіване й непередбачене, вмовити її було годі. При цьому діяла так само сумирно, тихо, замріяно. Хибна думка, ніби ледащиці однаково бездушні й безчесні, що їм аби пусто йти. Жасинта додавала:

— Кожна з них діє як сама знає, подає товар на свій штиб.

До приїзду Епіфанії, що привезла з багажем пиху, жорстокість і зухвальство, Факела й Зу пов’язувала тривка й тиха ідилія, її не баламутили ні сварки, ні лайки, ні чвари. Цей мирний, спокійний зв’язок міг навіть привести до співжиття, коли, спорудивши майстерню, коваль зажив би своїм домом. Але, вітрогон і гультяй, він і не збирався запрошувати її до себе; а вона, горда й щира, не набивалася, їй досить було й того, що перевагу віддавали їй. Так і тривав їхній тихомирний роман.

Я як у воду дивилась, сказала Збуй-Вік після мовчазного розриву Зулейки з Кастором. Пішла вона без сварок, без скандалу. Ніхто не чув од неї докорів чи нарікань. Перестала ходити до майстерні, патрати й готувати дичину, трапезувати з негром. Проте не зробилася ворогом, не платила злом за зло; вона навіть мирно уживалася з Епіфанією.

У кузні Зулейка не з’являлася, але так само водила хоровод, відбивала ритм коко: очі її, коли негр співав і пташки замовкали, втуплювалися в порожнечу. Спершу Факел на це усамітнення Зулейки не зважав, мовляв, досить клацнути пальцями, і вона знову моя.

І справді, Зулейка не відмовила, коли через вереди Епіфанії коваль запросив її до себе. Як же негр здивувався, коли після перших обіймів вона вдяглася, збираючись піти. Та ще й простягла руку за платою. Вона на роботі, тож розраховуйся. А залишатися на ніч, дарувати пестощі безплатно — нема дурних.

Ошелешений Кастор стояв ні в сих ні в тих. Хоч-не-хоч довелося платити; вона взяла морети, та коли переступила поріг, упустила їх додолу. Прийшла сумирна, сумирна й пішла, з гордо піднятою головою.

Факел не сміявся, остючками не колов, вчинок Зу сприйняв як належне. Може, це наука йому?

8

Танці, влаштовані Педро Циганом на честь святого Антоніо, закінчилися бійкою, стріляниною і кровопролиттям. Слід сказати, що в цій спокусливій затії гармоніста не крилося дріб’язкового розрахунку, ницого інтересу поживитись. Як перепаде з десяток рейсів, то й добре. Не про зиск він думав, розтягуючи міхи своєї гармонії; єдине його бажання — гідно вшанувати славетного святого. Він усе підготував, а за те, що сталося, не відповідає. Інакше навіщо було город городити.

Справді, прибувши тієї дощової, холодної днини в слободу, він збирався лише переночувати на маті якоїсь безпутниці, погріти свої кістки. Мета його подорожі — Такарас, а то й Феррадас, Агуа-Прета, Ріо-де-Брасо чи Ітабуна; він і сам ще не знав до пуття. Він мріяв погуляти на червневих святах, поїсти, попити й потанцювати досхочу. Але приготування у Великій Пастці захопили і його.

Самі ті лаштування — вже свято. Вони забрали понад тиждень дозвілля слобожан, невеличкий гурт людей наче подвоївся, потроївся, поринувши з головою у різноманітні й численні клопоти. Повертаючись до маєтків, обозники на дерев’яних в’ючних сідлах і в порожніх кошиках везли все те, чого не купиш у Фадула: оберемки зеленої кукурудзи, сухі кокосові горіхи, ракети й петарди, шутихи, бенгальські вогні, навіть зірочки та інші витребеньки. Навіть повітряну кулю — про цей секрет знали лише Факел і Збуй-Вік.

Бастіан да Роза, Лупісиніо, Зе Луїз, Гвідо, Балбіно не шкодували сил, переобладнуючи нехитрий каркас із жердин, паколів і рогульок, вбитих у землю над гладенькою глиняною долівкою, — старий навіс для перших нічліжан; вони розбудовували його в просторий барак під солом’яною стріхою. Побачивши такий розмах, Педро Циган від подорожі утримався.

І то вчасно, бо Фадулові саме передали відмову Лулу Гармоніста грати на святого Жоана у Великій Пастці: цей знаменитий на все узбережжя гармоніст був нарозхват.

Добрий помічник, але, щоб не утруднюватися, Педро Циган виступав у ролі радника й експерта. Він носився, як навіжений, роздаючи наліво й направо поради та вказівки, повчаючи чоловіків і жінок.

Жінки працювали не за страх, а за совість, їх не треба було підганяти. Допомагали розбудовувати барак, переносили дрова, які в лісі рубали для багаття чоловіки, збирали хмиз, споруджували з каменів кабиці, щоб готувати мамалигу та інші святочні ласощі. Разом з Епіфанією працьовита, як бджілка, Котінья обробляла женіпапо, обчищала від шкірки, видаляла гірке насіння, вичавлювала сік для майбутньої наливки.

Перед бараком на вигоні надумали змурувати велику піч. Та оскільки дров заготовили багато, то Меренсія запропонувала, і Факел її підтримав, роздати дрова тим, хто захоче зладнати біля своєї оселі меншу піч — смажити солодкі батати й маїс. Так і порішили. Бажаючі могли взяти з собою трохи мамалиги й пляшку женіпапо, щоб причаститися ще до того, як усі зберуться на веселий празник святого Жоана: їсти кукурудзяні пироги, мамалигу й мануе, пити наливку, стрибати через багаття,