Плавучий острiв - Жюль Верн

Незадовго перед світанком страшний вибух стрясає повітря аж до найвищих сфер. Надмірний тиск, що переходить межі дозволеного навантаження, висаджує котли лівої електростанції разом з будівлями і машинами. А раз джерело електричної енергії раптом зникло на цьому боці, то половина Стандарт-Айленду поринає в глибоку пітьму…

Якщо машини Бакборт-Гарбора не діють тепер через вибух котлів, то машини Штирборт-Гарбора цілісінькі. Щоправда, це однаково, як позбутися зовсім двигунів. Обмежений рухом тільки правобічних гвинтів, плавучий; острів і далі кружлятиме навколо себе, не посуваючись; анітрохи вперед.

Аварія значно погіршила становище. Справді, коли обидві енергетичні установки могли працювати одночасно, досить було взаємної згоди між партіями Танкердона й Коверлі, щоб покласти край цьому нестерпному стану речей. Двигуни повернулись би до свого доброго звичаю, рухатися в одному напрямку, і плавучий острів, затримавшись усього на кілька днів, знову взяв би курс до бухти Магдалини.

А тепер усе обернулось інакше. Якби навіть і було досягнуто згоди, дальше плавання все одно неможливе, бо в розпорядженні комодора Сімкоо немає двигуна достатньої сили, щоб вивести острів з цих віддалених морів.

До того ж, якби Стандарт-Айленд стояв незворушно протягом останнього тижня, якби очікувані пароплави змогли з ним зустрітись, він, напевно, спромігся б дістатися до північної півкулі.

Але ж цього не сталось. За одержаними сьогодні астрономічними спостереженнями встановлено, що під час свого тривалого кружляння Стандарт-Айленд перемістився у південному напрямку. Від дванадцятої паралелі він відхилився аж до сімнадцятої.

Дійсно, між Новими Гебрідами і островами Фіджі існують морські течії, які виникають через стиск океанських вод між двома архіпелагами і які прямують на північний схід. Поки машини працювали у цілковитій згоді, Стандарт-Айленд без зайвих зусиль перемагав ці супротивні течії. Але відтоді, як почалось кружляння, вони невідступно відносять плавучий острів до тропіка Козерога.

Дізнавшись про це, комодор Сімкоо, не приховуючи складності становища перед тими чесними людьми, що ми їх назвали нейтральними, звернувся до них з такими словами:

— Нас віднесло на п’ять градусів у південному напрямку. Але я не можу на Стандарт-Айленді зробити те, що робить кожний моряк на борту пароплава, коли його машини вийдуть з ладу. Наш острів не має вітрил, які дозволили б використати силу вітру, і ми покинуті на ласку морських течій. Куди вони нас занесуть? Цього я не знаю. Щодо пароплавів, які йдуть з бухти Магдалини, то вони марно шукатимуть нас у призначеному місці, бо ми з швидкістю від восьми до десяти миль на годину дрейфуємо у бік найвіддаленіших і найнебезпечніших областей Тихого океану.

У цих кількох фразах Етель Сімкоо схарактеризував ситуацію, що йому несила була змінити. Плавучий острів, наче велетенський уламок потонулого гігантського корабля, відданий напризволяще морським течіям. Коли течія прямує на північ, його також несе на північ, коли течія йде на південь, і він пливе на південь — і може навіть опинитися на крайній межі Південного полярного моря. І тоді…

Цей стан речей невдовзі став відомий населенню в Мільярд-Сіті і в обох портах. Всі гостро усвідомлюють наближення страшної небезпеки. І, як то завжди буває між людьми, політичні пристрасті вщухають перед лицем нової загрози. Вже нікому не спадає на думку розпочинати братовбивчі сутички, і якщо взаємна зненависть ще триває, то тепер принаймні вона не виллється: у насильницькі дії. Мало-помалу мешканці повертаються до своєї частини міста, розходяться по своїх кварталах і будинках.

І тоді Джем Танкердон і Нет Коверлі зрікаються змагатися за першість. Рада нотаблів, за пропозицією обох мерів, ухвалює єдину розумну постанову, що випливає з даних обставин: вона передає всю владу до рук єдиного керівника, комодора Сімкоо, якому доручають віднині рятувати Стандарт-Айленд.

Етель Сімкоо бере на себе цей обов’язок без жодного вагання. Він розраховує на відданість своїх друзів, своїх офіцерів, усього свого персоналу. Але до яких заходів може він вдатися на цій плавучій споруді в двадцять сім квадратних кілометрів, яка стала невідчутна до управління, втративши свої двигуни?

І, загалом кажучи, хіба немає підстав вважати це за остаточний вирок Стандарт-Айленду, що його досі мали за шедевр корабельного будівництва, а останні події, перетворили на іграшку вітрів та морських хвиль?

Щоправда, до цих нещасливих подій спричинились не стихійні сили природи, яким «перлина Тихого океану» від часу свого заснування завжди переможно опиралась, будь то урагани, шквали чи циклони. Це сталося з вини мільярдерів, через їхні внутрішні чвари, змагання за першість, через нестямну впертість, яка спонукала одних пориватися на південь, а других — на північ! Тільки їхня неперевершена дурість і призвела до висадження котлів!

Але навіщо дорікати? Насамперед треба встановити розміри аварії у Бакборт-Гарборі. Комодор Сімкоо збирає своїх офіцерів і інженерів.

Комісія прямує туди, де здіймалися будинки електростанції, де містилися машини. Вибух апаратів, що перегрілися до краю, знищив усе навколо, заподіявши смерть двом механікам і шести кочегарам. Дощенту зруйновано й енергетичну установку, що подавала електроенергію лівій частині Стандарт-Айленду, задовольняючи різноманітні її потреби. На щастя, динамо правої частини продовжують працювати, і, за словами Пеншіна, Стандарт-Айленд «відбувся тим, що позбувся одного ока».

— Хай так, — каже Фрасколен, — але ми позбулись також і однієї ноги, а та, що зосталась, ні на що не здатна!

І кривий, і кульгавий — то вже занадто!

Огляд показав, що пошкодження полагодити неможливо, а тому неможливо й зупинити просування на південь. Доводиться чекати, коли Стандарт-Айленд самотужки вибереться з цієї течії, яка несе його геть за межі тропічної зони.

З’ясувавши розміри пошкоджень, Етель Сімкоо поклав перевірити стан металевих блоків корпусу. Чи не постраждали вони від тривалого кружляння, яке струшувало їх протягом тижня? Чи не розхитались сталеві перетинки, чи на місці заклепки? Якщо крізь шпарки просочується вода, треба знайти спосіб їх позатикати.

Інженери беруться до другого обслідування. їхній звіт комодору