Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко
Або взяти хоча б тi електричнi снаряди у формi чорного кiльця, що ними Ернан Рамiро висаджує в повiтря цiлi артилерiйськi батареї i будинки. Цi снаряди "Люцифер" викидає з широкої труби на даху, схожої на короткий мiномет; вони створюють пiсля вильоту щось подiбне до кулястої блискавки, яка, розриваючись i вибухаючи, знищує навколо все живе i викликає водночас вибухи артилерiйських снарядiв.
Що то за дивовижнi кiльця-блискавки, нiхто не знає. Проте ясно одне: i ця зброя "Люцифера" побудована на використаннi електрики. Але й це ще не все. Пiсля того, як Сивий Капiтан у своїй промовi по радiо згадав про те, що в його розпорядженнi є ще й iншi смертоноснi види зброї, крiм електричних мiн, Олесь спитав про це Валенто Клаудо. I дiстав вiдповiдь, яка дуже вразила його.
- В руках Капiтана є така сила, Олесю, - з глибоким переконанням сказав Клаудо, - що ти й уявити собi не можеш. Як тобi здається, коли Капiтан володiє таємницею водневого перетворення атомiв, чи складною справою була б для нього атомна бомба або принаймнi атомний снаряд? Повiр менi, це дрiбниця для нього! Але Капiтан вiдмовився вiд використання такої зброї, бо вона надто широко дiє i, крiм того, дуже шкiдливо впливає на людей. Ну, ти ж чув про отруйний вплив на людину штучних радiоактивних речовин, що виникають пiсля атомних вибухiв?.. Був час, коли Капiтан майже вирiшив озброїти "Люцифер" гарматою, яка викидала б - за його висловом! - чистi атомнi снаряди...
- А це що таке - чистi снаряди? - здивувався Олесь.
- Ну, це такi снаряди, в яких атомнi вибуховi речовини пiдiбранi особливим способом i тому пiсля вибуху майже зовсiм не дають штучних радiоактивних елементiв. Значить, вони знищують тiльки вибухом, а не наступною дiєю на людей... Капiтан добився такого пiдбору речовин, але виготовлення подiбних снарядiв вiдклав: навiщо вони йому, коли "Люциферовi" цiлком вистачить електричних мiн? А втiм, коли б виникла потреба, то ми на "Люциферi" мали б i тi снаряди, i багато чого iншого... Думаю, що Капiтан, якби захотiв, мiг кожного дня дивувати свiт якимись технiчними новинами...
Та й без того на "Люциферi" було з чого дивуватися, було чим захоплюватися, особливо для юнака, який завжди бiльше за все цiкавився технiкою. I Олесь щиро, не ховаючи цього, захоплювався тим, що бачив. Вже пiзнiше, коли "Люцифер" вибрався iз скель i Валенто включив електричну захисну завiсу, команда, за винятком чергового, вiдпочивала. Юнак довго ще лежав на своєму вузенькому лiжку в каютi i перебирав у пам'ятi все, що знав про чудесне творiння Ернана Рамiро. I не помiтив, як заснув.
Йому здавалося, що вiн тiльки на хвилинку заплющив очi, що й не спав зовсiм, як почув над своєю головою збуджене шепотiння. Хтось тихо й тривожно кликав його:
- Алексо!.. Алексо!.. Та прокинься ж, Алексо!
Хто це? А, та звiсно, Марта. Хто ж iнший називатиме його так? Але чого це дiвчина така збуджена?
- Що трапилося, Марто? - мовив Олесь, пiдiймаючись на лiктi.
Дiвчина нахилилася над Олесем i швидко заговорила, вiрнiше, зашепотiла, наче побоювалася, що її хтось почує. I дуже важко було зрозумiти змiст її уривчастих слiв.
- Алексо, вiн вiдмовився!.. Вiн не хоче! Вiн каже, що йому не потрiбна нiчия допомога... що його могутнiсть нездоланна!
- Та хто каже? Про кого ти!?
- Капiтан! Фредо, мабуть, хотiв його переконати, а вiн... Ой Алексо, це ж недарма Фредо вирiшив переконувати його! А вiн, Капiтан, усе своє та своє, i нiяк...
Остаточно прокинувшись, Олесь сiв на лiжку. Це було щось дуже серйозне, хоч юнак поки що й не розумiв нiчого. При чому тут Фредо? Про що говорить Марта? її вродливе обличчя при свiтлi маленької лампи, що горiла в каютi, здавалося дуже блiдим, очi були розширенi, наче з переляку чи вiд великого хвилювання. I губи болiсно скривленi, наче вона ледве стримувалася, щоб не заридати.
- Зажди, Марто. Що сталося? Розкажи не поспiшаючи. I заспокойся. Ну, кажи, тiльки потроху, щоб я все зрозумiв.
Олесь лагiдно погладив руку дiвчини i вiдчув, як тонка рука тремтить пiд його пальцями.
- Ну ж, розповiдай. Заспокойся, люба! Я слухаю.
Поступово Марта опанувала себе. Вона почала розповiдати все по порядку, як було. I обличчя юнака дедалi бiльше хмурнiшало: так, усе це остаточно з'ясовувало тривожне i невтiшне становище...
Ось що розповiла Марта.
Вона вже збиралася лягти спати в своїй каютi, що мiстилася поруч з каютою Капiтана. Було вже пiзно, крiзь iлюмiнатор пробивалося срiбне свiтло мiсяця. I раптом Марта почула, як по коридору хтось пройшов, постукав у дверi каюти Капiтана. Потiм голос Валенто сказав:
- Капiтане, час!
Капiтан щось вiдповiв, пiсля чого вони обидва вийшли з "Люцифера". I в свiтлi мiсяця Марта побачила, як Капiтан спинився бiля машини, а Валенто Клаудо швидко пiшов до великої скелi, звiдки назустрiч йому хтось вийшов. Хто?.. За хвилину Марта ледве не скрикнула: то був Фредо Вiкторе! Спочатку дiвчина не повiрила своїм очам: звiдки може взятися тут, у цiй пустелi, Фредо Вiкторе? Але то був вiн, його швидка хода i особливе, властиве тiльки йому розмахування однiєю рукою. А коли вiн пiдiйшов ближче, Марта виразно розгледiла при мiсячному свiтлi i його обличчя.
Фредо разом з Валенто Клаудо пiдiйшов до Капiтана i привiтався з ним. Капiтан i Фредо почали розмовляти, а Валенто став трохи осторонь, не втручаючись у бесiду, навiть вiдвернувся i лише час вiд часу обертався, мов почувши щось, що вразило його.
Про що говорили Капiтан i Фредо Вiкторе, Марта не могла довiдатися, бо товсте скло iлюмiнатора, крiзь яке вона дивилася, не пропускало звукiв. Але вона бачила, що спочатку говорив Фредо Вiкторе, а Капiтан тiльки коротко вiдповiдав йому. Потiм заговорив Капiтан, не так, як вiн звичайно говорив, а якось наче збуджено, неспокiйно. I тепер уже Фредо Вiкторе тiльки коротко щось зауважував, бо Капiтан говорив наполегливо, не даючи йому змоги й часу заперечувати.
Розмова тривала досить довго. I Валенто не брав у нiй нiякої частi, хоч Мартi й здавалося, що вiн кiлька разiв немов поривався щось сказати. Але наче стримував себе.
А потiм Капiтан знизав плечима, отак, як вiн умiє це робити, презирливо i незадоволено,
