Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко
- Щось у тебе, хлопче, такий змучений вигляд, - мовив Валенто Клаудо, приглядаючись до Олеся. - Чи не занедужав ти, часом? Май на увазi, на це я згоди тобi не давав. Ану, кажи, в чому рiч?
Ет, навiщо думати про якiсь там пiдходи, пiдготовки! Чи не краще почати одразу, отак, як кидаються в холодну воду, анiж вагатися i притупцьовувати на березi, боязко пробуючи ту воду?.. I Олесь кинувся.
- Я не хворий, Валенто. Мене мучать роздуми. I я хочу поговорити з тобою.
- Про що?
- Про те, про що ми недавно вже розмовляли... пiсля сутички "Люцифера" з "Сан-Себастiаном". Тодi я говорив тобi...
Валенто Клаудо, нахмурившись, перервав юнака:
- Так, i тодi ж я просив тебе...
- Ти сказав, щоб я не запитував тебе про такi речi, - не дав йому закiнчити Олесь, який вiдчував, що вже не може спинитись: йому конче, конче треба було зламати опiр свого друга. - О, я все пам'ятаю! I ти знаєш, з того часу я не Запитував тебе.
- Дуже мало було "того часу", - похмуро зауважив Валенто.
- Але ж скiльки подiй вiдбулося! - вигукнув Олесь. - I я не можу, не можу бiльше мовчати! Коли б Капiтан не був такий вiдлюдний, коли б вiн не вiдгороджувався вiд мене тим погордливим мовчанням, коли б вiн не вдавав, що навiть не помiчає мене, я сказав би йому сам. Але це неможливо. I так само неможливо мовчати далi! Якщо ми з тобою любимо i поважаємо Капiтана, ми не маємо права мовчати, Валенто! Ти ж сам чув, що вiн говорив по радiо? Вiн погрожував усiм саме так, як погрожують...
- Замовкни, Олесю! - суворо сказав Валенто Клаудо.
- Нi, я не замовкну! - палко заперечив юнак. - Я мушу сказати тобi те, що думаю. Спростуй, доведи, що я неправий, коли зможеш... I не кажи, будь ласка, що я не маю, мовляв, права судити Капiтана, що я невдячний або ще щось! Я люблю i поважаю Капiтана, ти знаєш це, Валенто. Коли б менi було байдуже, я нiчого не казав би. Але в тому-то й рiч, що менi не байдуже, мене все це мучить i не дає спокою... а тебе хiба нi, Валенто?
Клаудо не вiдповiв, вдивляючись в екран.
- Ага, ти не можеш заперечувати, бо й сам бачиш, вiдчуваєш, як i я! наче зрадiв Олесь. - Валенто, милий, я пам'ятаю, як Капiтан i вся команда "Люцифера" виходили тодi до могили розстрiляних фалангiстами патрiотiв... I пам'ятаю все те, що ти розповiдав менi про життя й долю Ернана Рамiро... Тодi я готовий був поклонитися Капiтановi, такий вiн був благородний, вищий вiд усiх, надзвичайний! А тепер? Що сталося з ним? Тепер вiн оголосив себе мстивим диктатором, який сiє навколо смерть! А за що вiн воює? Ти скажеш, повториш його слова: вiн хоче помститися i має на це право! Вiн хоче знищити Фернандеса i його поплiчникiв. А ким вiн сам стає, не помiчаючи цього? Таким самим диктатором! Це так, Валенто; так! Вiн сам сказав це сьогоднi. А ти мовчиш? Ти ж говорив менi, що ти республiканець, Валенто. Твої друзi померли в боротьбi проти Фернандеса. А тепер що виходить? Ти допомагаєш iншому диктаторовi, Валенто?.. I мовчиш?..
Нахмурившись, стиснувши мiцнi щелепи, Валенто Клаудо невiдривно дивився на екран, тримаючи в напружених руках важелi керування. Олесь чув, як вiн важко дихає. Час вiд часу вiн наче поривався щось сказати, але знов вiдвертався. Олесь розумiв: чесний i щирий Валенто дуже хвилювався i не мiг приховати цього.
- Я хотiв сказати про це самому Капiтановi, але вiн, я знаю, i слухати мене не схоче, - ще палкiше продовжував юнак. - Ти сам бачиш, яким вiдлюдним, холодним став Капiтан. У ньому щось наче зламалось, вiн мов уже не довiряє нiкому, вiн прислухається тiльки до голосу помсти, прагнення до якої оволодiло ним. Капiтан став зовсiм iншою людиною... вiн або збожеволiв, або...
- Замовкни, Олесю! -з зусиллям, глухо мовив Клаудо.
- Нi! Якщо вiн не збожеволiв, то перетворився на жорстоку, безсердечну, мстиву людину, сп'янiлу вiд велетенської сили, яку дає йому "Люцифер". Тiльки навiть цiєї сили йому не вистачить, Валенто.
- Ти повторюєш те, що говорив тобi Фредо Вiкторе...
- А хiба це не вiрно? Я кажу те, в чому я певний. Фредо Вiкторе, мабуть, комунiст. А я комсомолець. Комунiсти i комсомольцi думають однаково, в них одна мета, однi й тi ж самi оцiнки i прагнення, Валенто! I вони чесно висловлюють їх, не боячись нiчого i нiкого. А ти боїшся не тiльки сказати це, а навiть i подумати, ховаєш свої думки й сумнiви. Якщо ти справдi любиш i поважаєш Капiтана, Валенто, хiба ж ти маєш право мовчати, а не допомогти йому розiбратися в тому, в чому вiн заплутався? Скажи, хiба не так?
I знов Валенто Клаудо деякий час мовчав, не повертаючи голови до Олеся, який не зводив з нього погляду, схвильовано чекаючи: що ж вiн почує зараз?..
Нарештi Клаудо заговорив - повiльно, мов пiдбираючи слова.
- Я вислухав тебе, Олесю. I знову можу сказати тобi поки що тiльки одне: не запитуй мене про такi речi! Менi важко i без твоїх запитань...
Серце Олеся пiдстрибнуло. Вiн зрадiло сказав:
- Тодi виходить...
- Нiчого не виходить, - рiшуче перебив його Валенто. - Я звик вважати, що Капiтан краще за всiх знає, що робить. Ти питав, чи люблю я його, чи поважаю? Та навiщо про .таке питати? Як i кожен з нас, я багато чим зобов'язаний Капiтановi. I глибоко шаную його. Вiн - це вiн, Олесю! I цим усе сказано. Вiн має право помститися фалангiстам так, як схоче. Так, Капiтан останнiм часом змiнився. I менi дуже важко бачити це. Але я не хочу, не можу, розумiєш
