Довічні муки пекла - Микола Олександрович Дашкієв
– Людина в небезпеці! – Кім ляснув себе рукавичкою по шоломі. – Ну, звичайно ж! Тільки цей сигнал кіберштурман виконує навіть всупереч іншим наказам Головного Кібера! Ну, а далі?
– Коли “Сіріус” наблизився, я передав йому інформацію, що я – Головний Кібер рятувальної експедиції, отже, він мусить скорятися тільки мені. І він скорявся, аж доки… аж доки я скомандував йому вирушити в Космос без вас…
– Ви дали йому такий наказ?!
– Так… – глухо сказав Круз. – І це – вже мій, суто мій злочин… Я боявся, що ви полетите геть, не бажаючи знайти мене, і моя нестерпна мука розтягнеться ще на тисячоліття… Я сказав усе, люди Землі. Судіть мене! Судіть і мого психодвійника. Я відповідаю за все!
Кім з Астою довго стояли мовчки, схиливши голови. Ще і ще перебирали вони в пам’яті все почуте, зважували всі обставини. І ось, нарешті, Аста випросталася. Підняла руку.– Іменем людства… Іменем гуманізму… Ви, Круз, психодвійник таотянина Круза… виправдані!.. Ваше бажання буде виконано!
Вона підпливла до ніші. Кім посвітив прожектором. Там і досі клубочів розворушений Астою пил. Але вже проступали контури масивних дверцят. Аста відчинила їх, намацала кнопку.– Прощайте, Круз!.. Прощавайте навік!
– Прощавайте, люди Землі!.. – сумно відгукнувся голос. – Прощавайте і спасибі вам!.. Дуже шкодую, що не бачу вас у свою останню мить… Але перед моїм єдиним оком стоїть ваш залитий сонцем “Сіріус”. Я повернув його сюди… Щасливої вам путі!
Аста натиснула на кнопку. Глухо здригнувся грунт, повільно поповз віковічний пил, здіймаючись млявими густими хмарами. І запала тиша – страшна, глибока тиша, нескінченна, як Космос. Повільно-повільно просувалися земляни до свого зорельота. Зупинилися на тому місці, де тільки чорний шар порохна лишився від таотянина Круза. Не змовляючись озирнулися. Просто перед ними поміж бескидів блиснула яскрава кругла пляма – фотоелемент. Але астероїд обертався й далі, сонячний промінь сповзав з фотоелемента, і той тьмянішав, зникав, танув у непроглядній чорноті. І здалося їм: це востаннє прощається з ними істота, яка, не бувши ніколи людиною, зазнала надлюдських страждань, спокутуючи чужу провину. 1965 © ДНІПРО. – 1966. – № 9. © ДАШКІЄВ Микола. “Галатея”: Оповідання. – К.: Веселка, 1967. – 260 с. – (Наукова фантастика). © ДАШКІЄВ Микола. Право на риск: Оповідання. – К.: Веселка, 1974. – 352 с. – (Пригоди. Фантастика). © ДАШКІЄВ Микола. Твори в двох томах. Том ІІ: Оповідання. – К.: Веселка, 1981. – 312 с. – (Пригоди. Фантастика). note 2Екліптика– велике коло небесної сфери, по якому відбувається видимий річний рух Сонця. Note11
(обратно) Note21
(обратно)Оглавление Микола ДАШКІЄВ ДОВІЧНІ МУКИ ПЕКЛА
