Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн
— Зачекай-но, хвилинку, Джубале. Навіть у тварин є власність. А марсіани не тварини; вони високорозвинена цивілізація, з великими містами та всім іншим.
— Так. «Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки»[43]. Проте ніхто з них не розуміє права власності, і в цьому пункті meus-et-tuus[44] заплутаємось більше від сторожового пса. Ми — але не марсіани. Якщо тільки ти, мій друже, не розглядатимеш як «власність» неподільне поєднання прав власності на усе між кількома мільйонами — чи мільярдами? — Старійшин, які є «духами».
— Скажи, Джубале, що то за Старійшини, про яких говорить Майк?
— Ти хочеш почути офіційну версію? Чи мою особисту думку?
— Що? Твою особисту думку. Що ти думаєш насправді.
— Тоді тримай язика за зубами. Я думаю, що це купа набожної маячні, якою можна гарно удобрити галявину. Гадаю, що це релігійні забобони, які врізалися у мозок хлопчини в такому ранньому віці, що у нього немає жодного найменшого шансу вирватися від них на свободу.
— Джилл так говорить, наче вірить у це.
— У всі інші рази ти почуєш, що я говорю, наче також у це вірю. Але це звичайна ввічливість. Одна з моїх кращих подруг вірить в астрологію; я б ніколи не образив її, сказавши, що я насправді думаю про це. Здатність людського розуму щиро вірити в те, що здається дуже малоймовірним, — від сеансів спіритизму до манії величі з приводу власних дітей — ніколи не була для мене таємницею. Віра лякає мене, як розумова лінь, — але я не сперечаюся з нею — зокрема тоді, коли не можу довести, що вона помилкова. Заперечні докази зазвичай неможливі. Майкова віра у Старійшин точно не ірраціональніша за переконання в тім, що динаміку всесвіту можна відсунути вбік молитвами про дощ. Більше того, на його боці вагомі докази; він там був. А я — ні.
— Гм... Джубале, зізнаюся тобі у невисловленій підозрі в тім, що безсмертя — це факт; проте я радий, що дух мого дідуся більше не може мене контролювати. Він був капризним старим чортом.
— Так само як і мій. Так само як і я сам... Але немає ніякої справжньої причини, чому громадяни мають втрачати права та силу лише тому, що вони померли? Подумай ось про що: в окрузі, де я виріс, було надзвичайно поширене голосування за небіжчика, — по суті, майже марсіанське. В усьому іншому це містечко було милим місцем для нормального життя. Можливо, наш хлопчина Майк не може нічим володіти тому, що Старійшини вже володіють усім. Тож ти бачиш, чому в мене виникли труднощі з тим, щоб пояснити йому, що він володіє більш ніж мільйонними акціями «Лунар Ентерпрайзез», «Лайл Драйв», а на додачу — змішаним рухомим майном та цінними паперами? Не легше навіть від того, що їх справжні власники вже померли; це ускладнює ситуацію, адже вони тепер — Старійшини, а Майк і на думці не має вплутуватись у справи Старійшин.
— Гм... Прокляття... Очевидно, згідно з законом, він неправоздатний.
— Звичайно ж, так. Він не може керувати своєю власністю, тому що не вірить у її таємну силу — так само як я не вірю в його духів. Бене, все, чим зараз володіє Майк, — це зубна щітка, яку я йому дав; і він не знає, що це — його власність. Якщо ти забереш її в нього, він не заперечуватиме; він навіть не скаже про це мені, а просто дійде переконливого висновку, що Старійшини затвердили саме таку ситуацію.
Джубал зітхнув:
— Отже, він неправоздатний... Навіть попри те, що може дослівно розказати закон про власність. У такому разі я не дозволю перевіряти його правоздатність — і навіть згадувати про неї. Бо інакше... Як ти вважаєш, кого саме призначать його опікуном?
— Хм! Дугласа. Чи, радше, одну з його маріонеток.
— Бене, ти впевнений? Подумай про теперішній склад Вищого Суду. Хіба опікуном не можуть призначити когось на ім'я Саввонавонг? Чи Наді? Чи Кі?
— Гм... Ти, ймовірно, можеш мати рацію.
— У такому разі хлопчина довго не проживе. Або він зможе прожити аж до глибокої старості у якійсь в'язниці для одного — з гарним садом, звідки втекти буде значно важче, ніж з лікарні Бетесди.
— Що ти плануєш робити?
— Сила, якою хлопець номінально володіє, надто небезпечна та об'ємна, щоб він зміг з нею впоратися. Тож ми відкинемо її.
— Як, в біса, ти дійшов до того, щоб відмовитися від таких грошей?
— Ти — ні. Ти не зможеш, бо для тебе це неможливо. Але акт відмови від цих коштів стане виявом його прихованої сили. Це не змінить рівновагу сил і найближчим часом не спровокує жодних спроб оглянути хлопця, щоб перевірити його правоздатність. Тож замість цього ми дозволимо тигру бігти з усіх сил — поки ми міцно триматимемося за його вуха. Бене, дозволь мені окреслити fait accompli[45], який я хотів повідомити Дугласу. Тоді ти докладеш усіх зусиль, щоб знайти у ньому недоліки. Не у законності, — тому що якщо юридичний персонал Дугласа писатиме двозначну маячню, я перевірю її на пастки: про це не хвилюйся. Ідея полягає в тому, щоб дати Дугласу план, у якому він не захоче ставити пастки, — тому що він йому сподобається. Я хочу, щоб ти обнюхав його на політичну здійсненність, дізнався, зможемо ми чи ні це здійснити. А зараз ось що ми збираємося робити...
Розділ 19
Марсіанська Дипломатична Делегація та Необмежене Внутрішнє Чесне Братство, організовані Джубалом Гаршоу, приземлилися на даху Виконавчого Палацу наступного ранку, близько десятої години. Майк Сміт, скромний претендент на марсіанський трон, не переймався метою поїздки: він просто з цілковито наївним захватом насолоджувався кожною хвилиною короткого перельоту в південному напрямку.
Переліт здійснювався на замовленому заздалегідь літальному швидкісному судні, і Майк сидів у башті, розташованій над водієм, разом із Джилл — з одного боку, та Дорказ — з іншого. Він із благоговійним подивом витріщався, коли дівчата показували йому видатні місця, — а вони безупинно про щось тріскотіли. У сидінні, розрахованому на двох людей, було доволі тісно, але Майк не заперечував,
