Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга - Юрій Миколайович Щербак

Штаб-квартира Сатани розмістилася в Пешаварі — брудному містечку в північному Пакистані, знищеному безперервними війнами, переповненому хвилями біженців, поділеному поміж пуштунами, таджиками й узбеками, поміж представниками військової адміністрації та кількома незалежними зонами: зоною Смерті (виробництва і вільного продажу зброї), Щастя (де були розташовані потужні фабрики з виробництва наркотиків) та зоною Свободи племен — неконтрольованим вільним простором, ринком, на якому велася жвава торгівля зброєю, жінками, наркотиками, косметикою, кіньми і мулами, електронікою, де провадився обмін полоненими та заручниками. Білі, колись чепурні будинки Пешавару перетворилися на чорні закіптюжені халупи, вузькі вулички були завалені сміттям, а за рівнем смертонебезпеки і людоловства Пешавар конкурував з мексиканським Сюдад-Хуарес та сомалійським Могадишо.

Сатана оселився в обшарпаному порожньому палаці, пробитому в кількох місцях снарядами, на вулиці Карімпура Базар, на південь від госпіталю Rahim Medical Centre. Саме тут, нашвидку завісивши вибиті шибки у вікнах сіткою проти москітів й прикрасивши зал засідань червоним оксамитом, Сатана призначив перший після Великого Спалаху традиційний бал (Особливу нараду), куди злетілися демони зла і вампіри з усіх кінців Землі.

Проблема Нульового Часу хвилювала Сатану не менше, ніж Бога: в умовах Безчасся посилилися розбрід і хитання серед слуг сатанинського престолу, які поділилися на кілька груп: радикали пропонували довести Четверту глобальну війну до кінця та знищити все людство без винятку, чим засвідчити повну перемогу сил зла над Богом та його пророками й апостолами.

Інші пропонували витонченіші методи дій — поступово винищувати в залишках людства будь-які ознаки добра і милосердя, сіяти ненависть і розбрат, невиліковні хвороби, розбещувати дітей та озлоблювати дорослих. Сатана, молода симпатична істота спортивного вигляду, схожа на популярного голлівудського актора Пітера Грейга, сидів у червоній мантії на троні з чорного дерева, від якого линув освіжаючий аромат джунглів, й уважно слухав виступи своїх підлеглих. Факели, запалені в залі, вихоплювали з темряви суворі обличчя Ангелів Безодні та їхніх подруг з ЖОБА (Жіночий особливий батальйон антихристів).

У молоде тіло Сатани був уміло вмонтований тисячолітній мозок, гостроаналітичний, з мегазапасами пам'яті, здатний до кривавого креативу. Увагу Сатани привернула доповідь його намісника по східноєвропейському регіону Вульфа Ширки, який запропонував докінчити експеримент по знищенню України як народу, ні до чого не здатного, який не гідний тих земель, що їх населяє. Як привід Ширка запропонував використати звіряче винищення українською владою колонії слизовиків у Києві, серед яких було немало співробітників департаменту Сатани в справах Малоросії. Ширку негайно підтримав представник регіону скандорусів Рьорик Берг-Болдир, котрий підтвердив нікчемність поселенців Південно-Західного краю, що їм Бог зовсім несправедливо виділив найкращі землі в Європі, які повинні дістатися більш активним прибічникам Сатани. Берг навів жахливі деталі знищення слизовиків: представники нової влади України-Руси не пожаліли малих сатаненяток і невинних червоно-чорних дияволиць, які обвуглювалися у вогні, волаючи до помсти, а дехто навіть докотився до того, що в мить відчаю шепотів молитви, благаючи спасіння в Христа.

Разом з тим, проти винищення українців рішуче виступив уповноважений Сатани в справах Піднебесної народно-демократичної імперії, кавалер ордена Вампірів Лю Фу, який заявив, що нерозумно нищити покірливий працездатний народ, який звик до рабського стану, задоволений ним і не хоче з цього стану виходити. Треба знищити зайву, непрацездатну частину цього терплячого народу, але призначити йому твердих керівників і ефективних менеджерів, викликавши для цієї роботи з пекла душі комісарів ВКП(б) Дзержинського, Постишева, Косіора, Балицького і рейхскомісара Еріха Коха. Лю Фу категорично не погодився з ідеєю тотального знищення людства, бо це суперечить генеральній лінії сатанізму — мати справу з людьми, а не з динозаврами чи павуками. «Не підривайте суку, на якій сидимо», — не дуже грамотно, але переконливо завершив свій виступ Лю Фу, викликавши оплески в залі.

Підбиваючи підсумки наради, слідом за якою мав початися бал, Сатана нагадав, що українське питання не раз стояло в центрі уваги таких зібрань, нарівні з польським, єврейським та курдським.

Він підкреслив, що Час Zero відкриває великі перспективи перед слугами Сатани, підриваючи віру в Бога, в непохитність його віровчення, в його верховну владу, несе в собі жах, паніку, покору і тупу байдужість — поживне середовище для сил пекла. «Стосовно слизовиків, — заявив Сатана, — не треба перебільшувати їхніх втрат і страждань. Навпаки, їхня загибель вигідна нам, бо розпалює ненависть у суспільстві України-Руси, посилюючи й без того дуже міцні позиції Ангелів Безодні в керівництві цієї держави. Чим більше буде гризні, чвар, зрад і несправедливості в цій псевдодержаві, тим краще для нашої темної справи. Попереду — час Великої Гри. Нашої Гри, яка веде до остаточної перемоги сатанізму».

Відкинувши ідею тотального знищення роду людського, він наказав своїм підлеглим, помічникам, уповноваженим та комісарам негайно після балу повернутися на місця і з новими силами взятися до революційної роботи в ім'я торжества ідей сатанізму-дияволізму.

Бал закінчився під акомпанемент артилерійської канонади та кулеметно-автоматних черг, що лунали в зоні Щастя, навколо великої фабрики по виробництву наркотика галуїн, яка належала Івану Крейді, де зіткнулися афганські та мексиканські бандформування.

У чорному настрої, супроводжуваному нестримним тупим головним болем й бажанням нічого не робити, ні з ким не розмовляти, ні про що не думати, через силу Гайдук приїхав до Софійського собору. Кінчалася ранкова служба, яку вів митрополит Ізидор: був не в сяючих, наче пасхальне яєчко, ризах, а в чорній монашеській рясі. Людей прийшло зовсім небагато, всередині ще панувала нічна темрява, а кілька тоненьких запалених свічок, здавалося, тільки підкреслювали морок, що завис у храмі. Високо над царською брамою, у пітьмі центрального апсиду, тьмяно світилося золоте сяєво, що оточувало постать Оранти; Богоматір, яка в розпачливому жесті здійняла руки до неба, була без младенця Ісуса, від чого здавалася ще самотнішою. Дорослий Ісус, майже непомітний вгорі, дивився на свою Матір з вершини центрального купола.

Ізидор правив заупокійну службу за убієнними слизовиками. Словам його молитви вторив невеличкий хор, що складався зі старих жінок,