1Q84. Книга ІІІ - Харукі Муракамі

Усікава так само звів погляд у небо. Однак зірок не побачив. М'яко кажучи, квартал Коендзі у столичному районі Суґінамі не годився для спостереження зоряного неба. Неонові вогні й вуличне освітлення надавало небу дивного забарвлення. Може, дехто, напруживши зір, розпізнавав там кілька зірок. Але для цього, напевне, йому була потрібна надзвичайна гострота зору й зосередженість. До того ж цього вечора хмари рухались, як ніколи, швидко. Та все одно Тенґо сидів незворушно на дитячій гірці й прикипів очима до одного місця в небі.

«Не людина, а якась заморока, — подумав Усікава. — Та хіба такого вітряного зимового вечора є потреба вилізати на дитячу гірку, щоб дивитися в небо й думати?» Однак він не мав підстав, щоб ганити Тенґо. Завдання Усікави полягало в тому, щоб стежити за ним. А за будь-які неприємні наслідки для нього Тенґо не відповідав. Як вільний громадянин, мав право поглядати на небо з улюбленого місця у будь-яку пору року.

Усікава відчув, що змерз. Уже давно хотів справити малу нужду. Але мусив терпіти. На громадській вбиральні висіла здоровенна колодка. І хоча перехожих не було видно, Усікава не міг цього зробити під кабіною телефону-автомата.

«А чи не краще якнайшвидше звідси забиратися? — переступаючи з ноги на ногу, думав Усікава. — Тенґо-кун, хоч ти й думаєш, заглибився в сентименти й спостерігаєш небесні тіла, все одно, напевне, змерз. Краще б ти повернувся додому й погрівся. Дома було б тобі набагато краще, ніж тут, навіть якщо там тебе ніхто не чекає».

Однак Тенґо не мав наміру вставати. Нарешті він перестав дивитися в нічне небо і перевів погляд на будинок по той бік вулиці. Новий шестиповерховий, зі світлом у половині вікон. Тенґо пильно до нього придивлявся. Це ж саме спробував зробити Усікава, але ніщо в ньому не привернуло до себе його уваги. Звичайнісінький будинок, яких багато. Не фешенебельний, але досить високого класу. Чудового дизайну, з дорогою облицювальною плиткою. З гарним освітленим парадним входом. Не те що дешевий, мало не руїна, будинок, в якому мешкав Тенґо.

Поглядаючи на цей будинок, Тенґо, напевне, мріяв у ньому мешкати. Е ні, навряд. Наскільки було відомо Усікаві, Тенґо не надавав особливого значення вибору житла. Так само байдуже ставився до одягу. І, мабуть, не відчував особливого невдоволення проживанням у теперішньому дешевому будинку. Задовольнявся тим, що мав над головою дах, аби сховатися від холоду. Був саме такою людиною. І, звичайно, на дитячій гірці думав про щось зовсім інше.

Якийсь час подивившись на вікна будинку, він знову перевів свій погляд на небо. Так само зробив й Усікава. З того місця, де сховався Усікава, відкривалася тільки половина неба, а другу заслоняло гілля дзелькви, електричні дроти й будівлі. Тож Усікава не знав, яку частину неба розглядає Тенґо. По небу, як навальні військові полчища, одні за одними сунули незчисленні хмари.

Нарешті Тенґо підвівся і, як льотчик, що закінчив одноособовий бурхливий нічний політ, мовчки спустився з дитячої гірки. Пройшов під світлом ртутного ліхтаря і залишив парк. Трохи повагавшись, Усікава вирішив більше за ним не стежити. Сподівався, що той, напевне, повернеться додому. Крім того, будь-що хотів справити малу нужду. Переконавшись, що Тенґо пішов, Усікава зайшов у парк і в темряві, за громадською вбиральнею, випорожнив переповнений до краю сечовий міхур у кущі.

Справивши нужду за час, якого вистачило б довгому товарному поїзду для проходження через залізничний міст, Усікава поправив штани й, заплющивши очі, глибоко, з полегшенням, зітхнув. Стрілки його годинника показували 8:17. Отже, Тенґо перебував на дитячій гірці хвилин п'ятнадцять. Ще раз перевіривши, що Тенґо немає, Усікава попрямував до дитячої гірки й своїми короткими кривими ногами піднявся її східцями. Сів на холодний верх і глянув приблизно в тому напрямі, в якому перед тим дивився Тенґо. Хотів дізнатися, що, власне, той так пильно споглядав.

Загалом Усікава мав непоганий зір. Хоча через астигматизм був трохи косооким, але в буденному житті навіть обходився без окулярів. Та цього разу, хоч як напружував зір, жодної зірки на небі не бачив. Натомість його увагу привернув до себе повний на дві третини Місяць, що плив майже посеред неба. Його темний силует, схожий на родимку, виразно проступав у просвітах між нестримними хмарами. То був звичайний зимовий Місяць. Холодний, блідий, із загадками й натяками, успадкованими з давніх часів. Він плив у небі мовчки, як мертвий, що не кліпає очима.

Та раптом Усікава остовпів. На якийсь час навіть забув дихати. Бо в просвіті між хмарами, трохи віддалік від знайомого Місяця, помітив ще один Місяць. Набагато менший від звичного, попелясто-зелений і здеформований. Та, безперечно, це був таки Місяць. Зірок такої величини ніде немає. Він висів на одному місці, отже, не був і штучним супутником.

Усікава заплющив очі й через кілька секунд знову розплющив їх. Напевне, галюцинація. Такого не може бути. Та хоч скільки разів він заплющував і розплющував очі, новий малий Місяць не зникав. Ховався за хмарами, але знову з'являвся, коли вони пропливали.

«Саме його споглядав Тенґо», — подумав Усікава. Тенґо Кавана приходив сюди, щоб подивитися на нього або впевнитися, що він ще існує. Він і раніше знав, що на небі пливуть два Місяці. В цьому немає сумніву. Побачивши їх, він не здивувався. Сидячи на дитячій гірці, Усікава глибоко зітхнув. «Власне, що це за світ? — запитав він себе. — У світ з якою будовою я потрапив?» Відповіді не було. Вітер гнав незчисленні хмари по небу, в якому висіли, немов загадка, два Місяці, великий і малий.

«Одне можна твердо сказати: в цьому світі я раніше не був. Знайома мені Земля має тільки один супутник, — міркував Усікава. — Це — безсумнівний факт. А тепер їх стало два».

Усікава спіймав себе на думці, ніби вже раніше десь бачив подібну картину. Він напружив свідомість і відчайдушно шукав, що спричинило таке «дежавю». Скрививши обличчя й випнувши зуби, обома руками копирсався на темному дні свідомості. І нарешті згадав. «Повітряна личинка». І в цьому оповіданні, майже наприкінці, з'явилося два Місяці. Великий і малий. Місяців стало на небі два, коли мадза народила дооту. Фукаері створила це оповідання, а Тенґо додав до нього докладний опис.

Усікава мимоволі озирнувся навколо. Однак перед ним був той самий, що й завжди, світ. Вікна будинку по той бік вулиці заслоняли білі мережані фіранки, за якими спокійно горіло світло. Нічого дивовижного. Тільки кількість