Остання збірка - Роберт Шеклі

До біса квилів. У такому холоді неможливо керувати кораблем.

Він зупинив обертання зорельота й увімкнув опалення. Цілу годину він чекав, тремтячи й переступаючи з ноги на ногу. Обігрівачі хвацько забирали енергію від двигунів, але тепла не давали. Це було смішно. Він включив їх на граничну потужність.

За годину температура впала нижче нуля. Хоча Вермойн уже було видно, Грегор сумнівався, чи зможе він в таких умовах посадити корабель.

Не встиг він розвести на підлозі кабіни багаття, використавши як паливо усі легкозаймисті предмети й меблі, як раптом ожило радіо.

— Я щойно подумав, — сказав Арнолд. — Сподіваюсь, ти не надто різко змінював тяжіння й тиск?

— Яка різниця? — байдуже запитав Грегор.

— Це може дестабілізувати фіргелів. Різкі зміни температури й тиску можуть їх розбудити. Краще перевір.

Грегор заметушився. Він відчинив двері у відсік фіргелів, заглянув усередину й здригнувся.

Фіргелі, звісно, прокинулися й голосно каркали.

Величезні ящірки пурхали, вкриті памороззю. З відсіку вирвався потік крижаного повітря. Грегор зачинив двері й поспішив до радіо.

— Звісно, вони вкриваються памороззю, — сказав Арнолд. — Ці фіргелі їдуть на Вермойн І. Гаряча планета Вермойн І — дуже близько від Сонця. Фіргелі — накопичувачі холоду. Це найкращі у Всесвіті портативні пристрої для кондиціювання повітря.

— Ти не міг цього сказати раніше? — ущипливо запитав Грегор.

— Це б тебе засмутило. До того ж вони лишалися в анабіозі, поки ти не почав бавитися з гравітацією і тиском.

— Зрозуміло, фіргелі їдуть на Вермойн І. А смаги?

— На Вермойн II. Маленька планета, тяжіння майже нема.

— А квили?

— Ясна річ, на Вермойн III.

— Ідіот! — закричав Грегор. — Ти доручаєш мені такий вантаж і сподіваєшся, що я зможу його збалансувати? — Якби в цю мить Арнолд опинився на кораблі, Грегор його б задушив.

— Арнолде, — промовив він дуже повільно, — досить уже ідей, досить планів. Обіцяєш?

— Гаразд, — погодився Арнолд. — Нічого так нервуватися.

Грегор вимкнув зв'язок і взявся до справи, намагаючись хоч якось зігріти корабель. Йому пощастило підняти температуру до двадцяти семи градусів за Фаренгейтом, але при цьому обігрівачі від перевантаження остаточно вийшли з ладу.

На щастя, Вермойн II була вже зовсім поруч.

Грегор відкинув шматок дерева, яке збирався спалити, й заправив у автомат стрічку. Він якраз програмував курс до Головного складу на орбіті біля Вермойн II, як раптом почув лиховісний скрегіт. У ту саму мить стрілки десятка приладів стали на нуль.

Він утомлено поплентався до машинної зали. Головний двигун не працював, і щоб зрозуміти причину, не треба було мати спеціальну технічну освіту.

У застійному повітрі машинної зали кружляла квиляча вовна. Вона понабивалася в підшипники та систему змащення й заклинила вентилятори охолодження.

Для полірованих деталей двигуна металева вовна виявилася потужним абразивним матеріалом. Дивно, що двигун взагалі протримався так довго.

Грегор повернувся до кабіни керування. Без маршевого двигуна посадити зореліт неможливо. Ремонт доведеться робити в космосі, проїдаючи прибутки. На щастя, для керування кораблем використовуються бічні реактивні двигуни. Тож маневрувати він зможе.

Це ще півбіди. Принаймні можна встановити контакт зі штучним супутником, що править за склад у системі Вермойн.

— Це «ААА Ейс», — повідомив Грегор, виводячи корабель на кругову орбіту довкола супутника. — Прошу дозволу на причалювання.

Пролунав тріск статичного розряду.

— Це супутник, — відповів голос. — Назвіться, будь ласка.

— Це корабель компанії «ААА Ейс», виконую рейс на Вермойн II з центрального складу «Тригейл», -уточнив Грегор. — Папери в порядку.

Він повторив традиційний формальний запит про дозвіл на причалювання й відкинувся на спинку крісла.

Боротьба була нелегкою, але всі тварини доставлені живими, неушкодженими, здоровими, бадьорими й таке інше. «ААА Ейс» заробила непогані гроші. Але зараз Грегор мріяв лише про одне: вибратися з корабля й прийняти гарячу ванну. А решту життя — триматися подалі від квилів, смагів та фіргелів. Він хотів...

— Причалювання не дозволяю. -Що?

— Мені прикро, але вільних місць зараз немає. Якщо хочете, залишайтеся на орбіті, ми зробимо все можливе, щоб прийняти вас... місяців через три.

— Зачекайте! — обурився Грегор. — Так не можна! У мене майже скінчилися продукти, головний при-вод вийшов з ладу, і я не можу більше терпіти цих тварин!

— Дуже шкода.

— Ви не маєте права проганяти мене, — хрипким голосом сказав Грегор. — Це громадський склад. Ви повинні...

— Громадський? Вибачте, сер. Цей склад належить концерну

«Тригейл».

Радіо вимкнулося. Кілька хвилин Грегор ошелешено дивився на нього.

«Тригейл»!

От чому вони не чинили перешкод на своєму центральному складі.

Набагато легше просто відмовити йому в посадці на складі Вермойн.

Найнеприємніше те, що вони, мабуть, мають право так діяти.

Він не може приземлитися на планету.

Посадка зорельота без головного двигуна — це самогубство.

А в системі Вермойн іншого орбітального складу нема.

Гаразд, він доставив тварин майже до складу. Містер Венс, очевидно, все зрозуміє й оцінить його добрі наміри.

Він зв'язався з Венсом на Вермойн II і пояснив ситуацію.

— Не на складі? — перепитав Венс.

— У п'ятдесяти милях від складу.

— Так не годиться. Звісно, я прийму тварин. Вони мої. Але в угоді є пункти, що передбачають виплату неустойки в разі неповного доставляння.

— Але ж ви їх не застосуєте, чи не так? — благав Грегор. — Ми збиралися...

— Це мене не цікавить, — урвав його Венс. — Мене цікавить прибуток і таке інше. Ми, колоністи, змушені економити на всьому.

Він вимкнув радіо.

Обливаючись потом, хоча в кабіні було холодно, Грегор викликав Арнолда й повідомив йому новини.

— Це неетично! — роздратовано заявив Арнолд.

— Але законно.

— Знаю, чорти б його забрали. Мені треба подумати.

— Вигадай щось розумне, — сказав Грегор.

— Я з тобою зв'яжуся.

Протягом кількох наступних годин Грегор годував тварин, вичісував квилячу вовну зі свого волосся й палив меблі на борту корабля.

Коли залунав сигнал виклику, він, перш ніж відповісти, марновірно схрестив пальці.

— Арнолде?

— Ні, це Венс.

— Слухайте, містере Венс, — сказав Грегор, — якби дали нам хоч трохи часу, ми могли б розійтися мирно. Я впевнений...

— Вам таки вдалося мене перехитрувати, — огризнувся Венс. — До того ж на цілком законній підставі. Я перевіряв. Ловко спрацьовано, сер, дуже ловко. Надсилаю буксир по тварин.

— А пункт щодо неустойки...