Остання збірка - Роберт Шеклі

«Яким же прекрасним має бути це майбутнє, — думав Колінз. -Машини, що виконують бажання! Яка цивілізація! Усе, що від людини треба, — лише побажати чого-небудь. Прошу! Ось, маєте. З часом вони, ймовірно, обійдуться і без червоної кнопки. Тоді все відбуватиметься без жодних витрат мускульної енергії.

Звісно, йому слід бути дуже обережним. Адже десь усе ще існує законний власник машини та інші представники класу А. Вони намагатимуться забрати в нього свою машину. Може, це навіть їхня фамільна реліквія...

Краєчком ока він вловив якийсь рух. Утилізатор тремтів, немов сухий листок від вітру.

Похмуро насупившись, Колінз підійшов до нього. Утилізатор був оповитий легким серпанком пари. Схоже, він перегрівся.

Може, навантаження було завеликим? Може, варто було б хлюпнути на нього холодною водою...

Раптом він зауважив, що Утилізатор став помітно меншим. Кожна з його сторін зараз не перевищувала півметра, і він зменшувався просто на очах.

Власник?! А може, це ті — з класу А?! Мабуть, це й є ота мікротрансформація, про яку казав Лік. Колінз усвідомив, що, коли не вжити невідкладних заходів, його Машина Бажань скоро стане зовсім невидимою.

— Охоронна служба «Лік»! — викрикнув Колінз. Він натиснув кнопку й швидко відсмикнув руку.

Машина була дуже гаряча.

Біля стіни з'явився Лік у бриджах, футболці, з ключкою для гольфу.

— Невже щоразу, як я...

— Зроби що-небудь! — вигукнув Колінз, показуючи на Утилізатор, який зменшився до тридцяти сантиметрів і розжарився до червоного.

— Нічим не можу допомогти, — сказав Лік. — У мене ліцензія лише на зведення тимчасових стін. Зверніться до служби мікроконтролю. — Він помахав ключкою і зник.

— Служба мікроконтролю! — скрикнув Колінз, потягнувшись до кнопки. Але одразу відсмикнув руку. Розміри Утилізатора тепер не перевищували десяти сантиметрів. Він став вишнево-червоним і весь світився. Кнопка зменшилася до розмірів шпилькової голівки й була ледь помітна. Колінз обернувся, схопив подушку, накрив нею машину і натиснув кнопку.

З'явилася дівчина в рогових окулярах із блокнотом в одній руці та олівцем в іншій.

— Кого прислати на ваш виклик? — незворушно запитала вона.

— Швидше допоможіть мені! — заволав Колінз, з жахом дивлячись на те, як його безцінний Утилізатор тане на очах.

— Містера Вергона немає, він на обіді, — сказала дівчина, замислено покусуючи олівець. — Це поза межею досяжності. Я не можу його викликати.

— А кого ви можете викликати? Вона поглянула у блокнот.

— Містер Віз зараз у просторі Діга, а містер Ілгіс проводить польові роботи в Європі в епоху палеоліту, якщо вам так терміново, зверніться краще до «Трансферпойнт-Контрол». Це невелика фірма, але вони...

— Гаразд! «Трансферпойнт-Контрол»! Зникни! -Колінз зосередив усю увагу на Утилізаторі й притис його паруючою подушкою. Нічого не сталося. Утилізатор тепер був розміром не більше кубічного сантиметра, і Колінз зрозумів, що крізь подушку йому не дістатися до майже невидимої кнопки.

У нього промайнула думка махнути рукою на Утилізатор. Може, вже досить. Можна продати будинок, меблі, вийде цілком пристойна сума...

Ні! Він ще не встиг побажати нічого важливого для себе! Ніхто не зможе забрати у нього цю можливість без боротьби!

Намагаючись не заплющувати очі, він натиснув розпечену до білого кнопку затерплим вказівним пальцем.

З'явився худий дідок у поношеному одязі. У руці він тримав щось на зразок яскравої великодньої писанки. Дідок кинув її на підлогу. Яйце вибухнуло, з нього здійнявся помаранчевий дим, мікроскопічний Утилізатор миттєво всмоктав його в себе, після чого вгору знялися важкі щільні клуби диму. Колінз ледь не задихнувся, але Утилізатор поволі почав набувати звичних форм. Невдовзі він став таким, як і раніше, і здавалося, анітрохи не був ушкоджений. Старий задоволено кивнув.

— Ми працюємо не надто ефектно, але надійно, — сказав він, ще раз кивнув і зник.

Колінзові знову здалося, ніби він почув чийсь далекий невдоволений вигук. Знесилений, опустився на підлогу перед машиною. Обпечений палець щемів і смикався.

— Вилікуй мене, — прошепотів він пошерхлими губами й натиснув кнопку здоровою рукою.

Утилізатор загудів голосніше, а тоді зовсім змовк. Біль у пальці ущух, Колінз поглянув на нього й побачив, що від опіку не лишилося й сліду.

Колінз влив у себе солідну порцію коньяку й одразу ліг спати. Цієї ночі йому снилося, що його наздоганяє гігантська літера А, але прокинувшись, він забув про свій сон.

Минув тиждень, і Колінз з'ясував, що вчинив украй необачно, побудувавши будинок серед лісу. Йому довелося найняти взвод охорони, щоб захиститися від туристів, а мисливці весь час прагнули розбити табір в його англійському парку.

До того ж його доходами почало активно цікавитись Податкове управління.

А головне, з'ясувалося, що Колінз не так уже й обожнює дику природу.

Птахи й білки — це, звісно, дуже мило, але з ними особливо не поговориш. А дерева, хоч і дуже мальовничі, виявилися поганими спільниками для випивки.

Колінз вирішив, що в душі він міський мешканець.

Тому з допомогою вантажників фірми «Пауа Мінайл», будівельної компанії «Максима Олф», бюро миттєвих подорожей «Ягтон» та солідної суми грошей, сплачених, кому належить, Колінз перебрався до невеликої республіки у Центральній Америці. Тут, враховуючи тепліший клімат і відсутність прибуткового податку, він збудував великий, просторий, крикливо-розкішний палац.

Його було обладнано усіма традиційними аксесуарами — тут були коні, собаки, павичі, служники, охоронці, музиканти, танцівниці, словом, усе, що має бути у пристойному палаці. Колінзові знадобилося два тижні лише для того, щоб оглянути своє нове житло.

Досі все йшло гладко.

Якось вранці він підійшов до Утилізатора, вагаючись, щоб його замовити: спортивну машину чи, можливо, невелике стадо племінної худоби. Він нахилився до сірої машини, простяг руку до червоної кнопки...

Утилізатор відсахнувся від нього.

Спершу Колінзові здалося, що в нього починаються галюцинації, і він навіть майже вирішив більше не пити шампанського перед сніданком. Він ступив уперед і потягнувся до червоної кнопки.

Утилізатор спритно обминув його й вислизнув із кімнати.

Колінз щодуху кинувся за ним, проклинаючи його власника й увесь клас А разом із ним. Мабуть, це була та сама анімація, про яку казав Лік: власникові якимось чином удалося наділити машину здатністю рухатись. Але це була справа десята. Треба було лише наздогнати машину, натиснути кнопку й викликати бригаду з анімаційного контролю.

Утилізатор мчав через залу, Колінз біг за ним. Молодший дворецький, який начищав до блиску масивну ручку дверей