Остання збірка - Роберт Шеклі

Довкола корабля начебто усе гаразд. Тварини були на місці й ліниво блукали поміж опорами без жодної видимої мети.

Кілпепер поглянув на них і обійшов навколо корабля.

Науковці уже взялися до роботи, намагаючись розгадати таємниці цієї планети. Еремік пробував зрозуміти мову сріблясто-зеленої тварини із сумними очима. Але цього ранку тварина була надзвичайно млявою. Вона ледь чутно бурмотіла свої пісні й не звертала уваги на Ереміка.

Кілпеперові спала на думку легенда про Цирцею. Може, це не тварини, а люди, яких перетворив на звірів жорстокий чарівник? Він відкинув цю безглузду ідею і пішов далі.

Екіпаж не помітив змін, що сталися відучора.

Усі пішли до водоспаду купатися. Кілпепер відрядив двох астронавтів провести мікроскопічний аналіз колони.

Колона тривожила його найбільше. Науковців вона, очевидно, зовсім не цікавила, але капітан цьому не дивувався. Кожний зайнятий своїм. Зрозуміло, що для лінгвіста на першому місці мова місцевого народу, ботанік шукає ключ до розгадки таємниць планети в деревах, з їхнім надзвичайним розмаїттям плодів.

А сам він що думає? Капітан Кілпепер проаналізував свої здогади. Йому потрібна узагальнювальна теорія. Теорія, яка пояснила б усі помічені явища.

Що це має бути за теорія? Чому на планеті немає мікробів? Чому немає каміння й уламків? Чому... чому... чому? Напевно всьому цьому є більш-менш просте пояснення. Він майже усвідомлював його, але не до кінця.

Капітан сів у тіні корабля, притулився до опори й спробував зібратися з думками.

Близько полудня до нього підійшов Еремік і один за другим жбурнув під опору свої лінгвістичні довідники.

— Спокійніше, — сказав Кілпепер.

— Я здаюся, — промовив Еремік. — Ці дурні уже зовсім не звертають на мене уваги. Вони ледь ворушать язиками і більше не показують фокусів.

Кілпепер підвівся й підійшов до тубільців. Від колишньої жвавості не лишилося й сліду. Вони тиняються довкола такі мляві, немов дійшли крайнього виснаження.

Поруч стояв Симонс і робив якісь нотатки у своєму записнику.

— Що сталося з нашими маленькими друзями? — запитав Кілпепер.

— Не знаю, — сказав Симонс. — Може, вони були надто збуджені й не змогли заснути минулої ночі.

Гіпожираф раптом сів. Повільно перевалився на бік і завмер.

— Дивно, — сказав Симонс. — Я ще жодного разу не бачив, щоб хто-небудь з них лягав.

Він нахилився над твариною й прислухався, чи б'ється серце. За кілька хвилин Симонс випростався.

— Ніяких ознак життя, — сказав він.

Ще дві тварини, вкриті блискучою чорною вовною, впали на землю.

— О Боже, — кинувся до них Симонс. — Що ж це робиться?

— Боюсь, я знаю, у чому причина, — сказав, виходячи з люка, Морисон. Він дуже зблід. — Мікроби. Капітане, я почуваюся вбивцею. Гадаю, цих бідних звірів убили ми. Пам'ятаєте, я вам казав, що на цій планеті немає жодних мікроорганізмів? А скільки їх ми сюди занесли! Бактерії так і кинулися від нас до нових хазяїв. А ті, як ви пам'ятаєте, цілковито позбавлені імунітету.

— Але ж ви казали, що в атмосфері є різні знешкоджуючі речовини?

— Очевидно, вони діють надто повільно. — Морисон нахилився й оглянув одну тварину. — Я переконаний, що причина в цьому.

Усі інші тварини, скільки їх було довкола корабля, попадали на землю й лежали нерухомо. Капітан Кілпепер тривожно озирався.

Підбіг, захекавшись, один із астронавтів. Він був ще мокрий після купання у водоспаді.

— Сер, — задихаючись, почав він. — Там у водоспаді... тварини...

— Знаю, — сказав Кілпепер. — Поверніть людей сюди. — І ще, сер, — вів далі той. — Водоспад... розумієте,

водоспад...

— Ну, кажіть.

— Він зупинився, сер. Він більше не тече.

— Поверніть людей, негайно!

Астронавт кинувся назад до водоспаду. Кілпепер озирався на всі боки, сам не розуміючи, що хоче побачити. У бурому лісі було тихо. Занадто тихо.

Здається, він майже знайшов відгадку...

Він раптом усвідомив, що приємний легкий вітерець, який безупинно овівав їх з першої хвилини висадки на планеті, зник.

— Що за чортівня, що тут відбувається? — неспокійно вимовив Симонс.

Вони попрямували до корабля.

— Наче й сонце світить не так яскраво. — прошепотів Морисон.

Повної впевненості не було. До вечора ще дуже далеко, але здавалося, що сонячне світло й справді потьмяніло.

Від водоспаду поспішали люди, поблискували мокрі тіла. За наказом капітана вони один за одним зникали в кораблі. Тільки науковці ще стояли біля вхідного люка й оглядали затихлу округу.

— Що ж ми накоїли? — запитав Еремік. Від вигляду мертвих тварин, що лежали довкола, його проймало тремтіння.

По схилу пагорба великими стрибками через високу траву бігли двоє астронавтів, які ходили до колони. Вони бігли так, ніби їх переслідував сам диявол.

— Що трапилося? — запитав капітан.

— Ця клята колона, сер! — вимовив Морена. — Вона повертається! Здоровенна вежа кілометр заввишки, з металу невідомо якої міцності — і повертається!

— Що робитимемо? — запитав Симонс.

— Повертаємося на корабель, — пробурмотів Кілпепер.

Він відчував, що відгадка зовсім близько. Йому потрібен лише один невеликий доказ. Лише один...

Тварини підвелися на ноги! Знову, тріпочучи крилами, злетіли у небо червоно-сріблясті птахи. Гіпожираф підвівся, став на чотири ноги, пирхнув і кинувся навтьоки. За ним побігли інші. З лісу, немов лавина, через луки попрямував потік небачених, дивовижних звірів.

Вони мчали на захід, подалі від землян.

— Усі на корабель! — вигукнув раптом Кілпепер. Ось вона, розгадка. Тепер він розумів що й до чого і сподівався, що встигне вчасно відвести корабель подалі від цієї планети.

— Швидше, чорт забирай! Готуйте двигуни до старту! — наказав він ошелешеним астронавтам.

— Але ж довкола розкидано наше спорядження, — заперечив Симонс. — Не розумію, чому такий поспіх...

— Стрільці до зброї! — наказав Кілпепер, підштовхуючи учених до люка.

Раптом на заході з'явились довгі тіні.

— Капітане, ми ще не закінчили своїх досліджень... -Дякуватимете Богу, якщо взагалі залишитесь живі, — сказав він, замикаючи шлюз. — Ви що, й досі не зрозуміли? Задраїти люки! Повна герметизація!

— Ви маєте на увазі колону, що обертається? — запитав Симонс, він налетів у коридорі на Морисона, спіткнувся й ледь не впав. — Наскільки я розумію, якась високо-розвинена цивілізація...

— Ця колона, що обертається — ключ у боці планети, — сказав Кілпепер, майже бігцем прямуючи до рубки. — Ключ, яким її заводять. Так улаштована вся планета. Тварини, ріки, вітер — у всього