Небесний гість - Олександр Романович Бєляєв

— Мети! — наказував він мітлі, і мітла бездоганно виконувала свою роботу.

— Вентилятор! — гукав він, звертаючись до невеличких пропелерів, установлених над ліжком. І вентилятори починали з заколисуюче тихим шумом освіжати повітря.

Але найбільше захоплення у Гане викликали двері. До пізнього вечора ходив він з кімнати в кімнату і, зупиняючись перед зачиненими дверима, повторював:

— Сезам, відчинись!

І двері, покірні його голосу, безшумно відчинялися і повільно зачинялися за ним.

— Адже це справді як у казці! — захоплювався Гане. — Мічель не обдурив. Як ви гадаєте, Йоганне?

— Так, це непогано, пане Гане! — Старий Йоганн казав щиро. Він уже примирився з тим, що механічні слуги вторглися в дім. Полегшуючи його роботу, вони нічим не загрожували йому. «Все-таки приносити каву і одягати пана вони не можуть!» — думав Йоганн, радіючи з того, що механічні слуги не можуть цілком замінити живу людину. Він не знав, що його випробування ще не закінчилися…

Ввечері, лягаючи в ліжко, Гане наказав вентиляторам освіжити його струменем повітря і, засинаючи, промовив:

— Тепер принаймні павуки не завдаватимуть мені клопоту…

Третього дня, коли Гане тільки закінчив снідати, почувся шум автомобіля.

Йоганн виглянув у вікно і побачив, що до будинку під'їжджає в автомобілі Мічель. Услід за ним їхав грузовик. На грузовику стояли довгі ящики, схожі на труни. Ці ящики чомусь схвилювали Йоганна — можливо, нагадали про смерть, думка про яку ніколи не залишає стару людину.

— Мічель приїхав, — доповів Йоганн.

Швидко віддавши розпорядження слугам, Мічель зайшов у кімнату так розв'язно, мов давній друг дому:

— Як поживають наші механічні слуги? Ви задоволені ними?

— Так, дякую вам, я цілком задоволений, — відповів Гане.

— Ну, а я не зовсім, — відповів Мічель, весело всміхаючись.

— Може, вип'єте чашку кави, містер Мічель? Чим же вас не задовольняють механічні слуги? — запитав Гане.

— А ось чим, містер Гане. Вони виконують занадто обмежене коло робіт. Вузькі спеціалісти, так би мовити. Вони не можуть допомогти вам одягтися і не подадуть вам кави.

У Йоганна від цих слів мовби щось обірвалося в грудях. Невже Мічель?.. Йоганн не встиг до кінця додумати, як Мічель підтвердив його побоювання.

— Я не хотів лякати вас занадто незвичними нововведеннями, — вів далі Мічель. — Усі оці «сезами» і механічна мітла — дитячі іграшки в порівнянні з останніми винаходами компанії «Вестінгауз». Я привіз вам двох справжніх механічних слуг. Вони виконуватимуть будь-які накази, підкоряючись вашому слову…

Йоганн крякнув. Руки його затремтіли, і піднос брязнув на підлогу.

— Не лякайтесь, Йоганне, — звернувся до нього Мічель. — Без вашої допомоги не обійтися. За механічними слугами потрібен догляд. Вас тільки підвищать у чині — будете мажордомом. А слуги виконуватимуть за вас усю роботу, яка вам не під силу. Хочете подивитись?

Мічель, Гане і Йоганн вийшли з дому. Робітники уже зняли труноподібні ящики, поставили їх на землю і почали відкривати.

Гане з страхом і цікавістю заглянув у ящик і побачив двох залізних істуканів, схожих на рицарів, закутих з ніг до голови в панцири. Окремі частини істуканів були з'єднані спіральними пружинами.

Робітники взяли мумії під потилиці і підняли їхні негнучкі тіла. Мічель підійшов до «слуг» і вдарив чорною тростиною по їх обличчях — пролунав металевий звук. Потім «слуг» поставили біля східців, що вели в дім. Мічель підійшов до них. Оглянувши маленькі вимикачі на потилиці, повернув їх.

Сталося диво. Глухо цокнувши і тріснувши, коліна істуканів зігнулися, і «слуги» почали підніматися по східцях у дім. У цю мить звідкись знову з'явився Джіпсі. Захлинаючись від гавкоту, наскакуючи і відлітаючи, він почав хапати одного «слугу» за ногу. Той враз, сіпнувши ногою, зупинився.

— Заберіть собаку, — несамовито закричав Мічель. Садівник схопив Джіпсі, що скажено гавкав, і поніс

у свою кімнату. Після цього «слуги» не зупиняючись, піднялися по східцях; дійшовши до стіни вестибюля, вони повернулися і зайшли до вітальні.

— Стійте! — крикнув Мічель, який ішов за ними. «Слуги» зупинилися.

— Вперед десять кроків! Праворуч! Нагніться! Візьміть! Назад! Стійте! — командував Мічель.

«Слуги» виконували всі накази. Вони пройшли через кімнату, повернули до столика. Нагнулися, обережно взяли зі столика альбоми, які там лежали, і принесли їх Мічелю.

Гане був здивований. Йоганн приголомшений.

— Бачите, як це просто. Все, що ви накажете їм, вони виконають, причому з одного слова. Досить тільки один раз наказати: «Закуску!» чи «Каву!». Йоганнові лишиться тільки командувати ними та час від часу змащувати механізми.

І, звернувшись до робітника, Мічель сказав: — Дайте маслянку! Дякую. Підійдіть сюди, Йоганне, і дивіться уважніше.

Звернувшись до «слуг», Мічель звелів:

— Нагніться! «Слуги» нагнулися.

— Бачите, Йоганне, маленьку дірочку на тім'ї? Сюди наливайте масло. Механічних слуг теж треба годувати. Беріть маслянку. Та не бійтеся, чого у вас так тремтять руки?

У Йоганна справді тремтіли руки, і він ніяк не міг попасти маслянкою в дірочку.

— Нічого, звикнете, — підбадьорив його Мічель і почав далі демонструвати механічних слуг, змушуючи їх виконувати найрізноманітніші роботи. «Слуги» прибирали в кімнаті, приносили речі, зняли з Мічеля смокінг і знову наділи. Все це вони виконали з бездоганною точністю.

— Вони не лише чудові слуги, але й незамінні сторожі. Дозвольте пройти в кабінет.

І, не чекаючи відповіді, Мічель сказав «слугам»:

— Ідіть за мною!

Гане був так вражений, що втратив волю і сам пішов вслід за