Довге темне передвечір'я душі - Дуглас Адамс

— Просто мені треба було як слід виплеснути свої емоції, — сказав він. Побачивши, що її ця відповідь не задовольнила, він додав: — Невже богові не можна повихвалятися час від часу?

Під дощем до них поспішала згорблена фігура Тсулівансіс.

— Ти галасливий хлопчисько, Торе, — докоряла вона. — Галасливий хлопчисько!

Але Тора вже не було. Озираючись на всі боки, вони припустили, що він має бути тією крихітною цяткою, що мчала на тлі неба на північ.

Синтія Дрейкот з огидою дивилася з балкону на те, що відбувалося внизу. Гульбище у Вальгаллі йшло на всю котушку.

— Я це ненавиджу, — сказала вона. — Я не хочу мати це у своєму житті.

— Ти не мусиш мати це, люба, — тихо сказав Клайв Дрейкот, який стояв позаду неї, поклавши руки на її плечі. — Цьому зараз буде дано ладу, і все буде якнайкраще. Взагалі-то, на краще годі було й сподіватися. Це саме те, чого ми хотіли. Ти знаєш, що в цих окулярах ти просто фантастична? Вони тобі дуже личать. Чесне слово. Просто шик.

— Клайве, передбачалося, що цьому буде дано ладу від самого початку. Весь сенс був у тому, щоб нас не турбували, щоб ми просто зробили це, розібралися з усім і забули про це. У цьому був увесь сенс. Я за своє життя зазнала багато лайна. Я просто хотіла, щоб цього разу було добре, на сто відсотків. А ось це мені не потрібне.

— Ото ж бо! І саме тому для нас це просто ідеально. Просто ідеально. Відверте порушення контракту. Тепер ми маємо все, чого ми хотіли, і ми вільні від усіх зобов'язань. Це ідеально. Ми облишаємо це, їдучи геть на білому коні, і ми отримали життя, яке стовідсотково гарне. Стовідсотково. І чисте. Саме таке, якого ти хотіла. Чесне слово, для нас не могло бути краще. Повір мені.

Синтія Дрейкот роздратовано обіймала себе за плечі.

— А як щодо цього нового… чоловіка? З ним теж треба розібратися.

— Це буде дуже просто. Дуже просто. Слухай, це дрібниця. Або ми з ним ділимося, або він іде лісом. З ним ми розберемося ще до того, як підемо звідси. Ми йому купимо що-небудь. Новий плащ. Можливо, доведеться купити йому новий будинок. Знаєш, скільки нам це коштуватиме? — він чарівно усміхнувся. — Ніскільки. І тобі більше ніколи, ніколи не доведеться думати про це. Тобі більше ніколи не доведеться думати навіть про те, щоб не думати про це. Це так… легко. Добре?

— Гм.

— Гаразд. Я скоро повернуся.

Він розвернувся й попрямував назад, до передпокою зали Батька Всіх, усю дорогу посміхаючись.

— Отже, пане… — він демонстративно подивився на візитну картку. — Джентлі. Ви хочете діяти від імені цих людей, так?

— Цих безсмертних богів, — сказав Дірк.

— Гаразд, богів, — сказав Дрейкот. — Добре. Можливо, ви робитимете це краще, ніж той маленький шахрай, з яким я був змушений мати справу від початку. Знаєте, він той ще персонаж, наш пан Дак. Він був просто дивовижний. Робив усе, що міг, скористався всіма найстарішими викрутами, щоб обіграти мене, обманути. Ви знаєте, як я розбираюсь із такими людьми? Легко. Я ігнорую все це. Я просто… ігнорую все це. Якщо він хоче погратися, погрожувати, верещати, втулити п'ятсот сімнадцять підпунктів, на яких сподівається спіймати мене — нехай собі. Він просто витрачає мій час, але що з того? Я маю час. Для таких, як пан Дак, я маю багато часу. Бо знаєте, що найбільш божевільне в цьому? Знаєте? Він не вміє написати реальний контракт, навіть щоб врятувати власне життя. Серйозно. Врятувати… власне… життя. І знаєте що? Я не проти. Нехай собі смикається й вистрибує скільки йому завгодно — коли він втомиться, я його легко витягну з води. Послухайте. Я пишу контракти для індустрії звукозапису. У порівнянні з цим ці хлопці — мілька. Примітивні дикуни. Ви бачили їх. Ви мали з ними справи. Вони примітивні дикуни. Хіба не так? Як червоношкірі індіанці. Вони навіть не розуміють, чим вони володіють. Знаєте, їм пощастило, що вони не натрапили на справжнього хижака. Серйозно. Ви знаєте, скільки коштувала Америка? Ви знаєте, скільки було сплачено за всі Сполучені Штати Америки? Ви цього не знаєте, і я цього теж не знаю. А знаєте, чому? Бо ця сума настільки незначна, що навіть якщо б хто-небудь нам її сказав, ми забули б її через дві хвилини. Вона б і сліду в нашій пам'яті не залишила.

— А я в порівнянні з цим, мушу зазначити, дуже щедрий. Я справді щедрий. Приватна палата в лікарні Вудсгед? Багато уваги, їжа, сенсаційна кількість льону. Сенсаційна! Насправді це коштує стільки, що можна було б придбати Сполучені Штати Америки за сучасною ціною. Але знаєте що? Я сказав: якщо він хоче мати льон — нехай має льон. Просто нехай він його отримає. Нехай собі. Він заслужив на це. Він може мати стільки льону, скільки захоче. Просто не займайте мене — от і все.

— А тепер я вам скажу ось що. У цього чувака чудове життя. Чудове. І я думаю, що саме цього хочемо ми всі, так? Чудового життя. Цей чувак точно хотів саме цього. І він не знав, як його отримати. Ніхто з них цього не знав. Вони просто якісь безпорадні в сучасному світі. Для них це дуже важко, а я просто намагаюсь допомогти. Дайте-но я розповім вам, які вони наївні, реально наївні.

— Моя дружина —