Бацила карбоната - Анатоль Франс
Але жодного впливу руху острова на тривалість доби помітно не було. Підрахунки перевірили в трьох обчислювальних центрах, але помилки не знайшли. Контроль хронометрів не виявив відхилень.
І тоді сунула ціла лавина в’їдливих жартів, дотепів на адресу творців Штучного Острова та вчених взагалі. Захиталася віра в їхню науку, в безпомилковість, у вплив на формування життя. А коли до того відбулися незабаром три землетруси, причому один з них досить значний, атаки посилилися. Закидали, що Штучний Острів викликає землетруси, замість того, щоб вгамовувати їх.
Інженер Бельто відмежувався від геофізиків, твердячи, що був лише виконавцем їхніх задумів, причому виконавцем дуже хорошим, і не може відповідати за чужі помилки, яких не міг перевірити. Підкреслював, що створив найбільшу в історії людства споруду.
Професор Тарецький відчував себе скривдженим. Намагався захищатися. Запевняв, що його теорія вірна, і він може довести це кожному, що його праця виключно теоретична, пояснює багато явищ, що він не хотів такого її практичного застосування.
Та його не слухали. Вчені ставилися до нього ввічливо, але холодно. Співчували. Офіційно ніколи не заперечували справедливості його теорії.
Редакції повертали професору його праці, його «забували» запрошувати на з’їзди. Кінець кінцем йому було запропоновано відмовитися від університетської кафедри.
Але жарти з приводу Штучного Острова потроху вщухали, всім це набридло. Потроху зменшувався інтерес до професора Тарецького та його теорії.
Метушня навколо цієї справи стала для Острова хорошою рекламою. Вже модно було проводити свою відпустку саме на Острові — клімат змінювався кожні півроку, та й умови для туристів були кращі, ніж на материку. Висували навіть проект побудови кількох таких островів.
Байдужість громадськості тяжко впливала на професора, та поступово він повертався до праці, підбирав співробітників. Почалося з того, що при геологічних роботах викривилася глибинна свердловина, а його теорія добре це пояснювала.
А невдовзі вибухла сенсація. Учень XII класу з Каліша звернувся до молодіжної газети з питанням:
— Чому від Штучного Острова чекали зміни моменту інерції Землі? Адже Острів важить стільки ж, скільки витіснена ним вода — це виникає з закону Архімеда. Так що не має значення, в якому пункті Землі знаходиться Острів.
Хлопцю відповіли, що якийсь вплив є, бо центр ваги Острова знаходиться вище, ніж центр ваги витісненої води, але це не має практичного значення. Одним словом, принципи побудови Острова були хибні. А електромозкові машини не знайшли помилки, бо основних вихідних даних перевіряти вони не могли.
Після цього популярність Острова стала ще більшою, а вороги теорії Тарецького стали її прихильниками.
Лише на численні прохання професор дав згоду виступити по телебаченню. Повторив свою звичайну доповідь, навів приклад ковзаняра, який регулює в піруеті швидкість свого обертання, притисканням чи випрямлянням рук. Говорив і про Штучний Острів, про основну помилку. Згадав про учня XII класу, який знайшов цю помилку.
— Але вірю, — закінчив, що незабаром людство знайде спосіб регулювання руху своєї планети і зможе запобігти неминучим досі катастрофам.
Біля виходу перестрів його худенький хлопець, той самий учень.
— Пане професор, пане професор! — звернувся той тремтячим голосом — Рятуйте мене! Складав іспити на геофізичний. Там зараз великий конкурс. Фізик «завалив» мене. Він екзаменує стародавнім способом — не застосовує електронних екзаменаторів, білетів. Сам питає. Допоможіть мені.
— Добре, добре. Заспокойся. Допоможу. Я знову щось значу. Знову зі мною рахуються. Заслуговуєш на допомогу. Будеш геофізиком.
Погладив скуйовджену чуприну:
— Тільки щоб не пожалкував колись за цим, синку!
Скорочений переклад з польської В. ВОЛОХА.
Володимир Владко
СИВИЙ КАПІТАН
ПРОЛОГ
Швидкий поїзд Торенсія-Корсехона-Марсель мчав на повний хід. З важким гуркотом він пролітав над стрілками і перехрестями рейок. Будинки маленьких станцій ледве встигали блимнути зеленими й червовими вогниками — і зразу по тому зникали знов у нічній темряві. А поїзд мчав далі й далі, не спиняючись, залишаючи за собою довгий золотий хвіст з рухливих неспокійних іскор. Вони згасали не зразу, а довго ще крутилися в повітрі і лише потім повільно опускались на темну землю, мов малесенькі яскраві зірочки.
В купе одного з вагонів сиділо всього три чоловіки. Кругленький вусатий іберієць з великим животом і червоним обличчям уже вчетверте перегорнув набридлі сторінки вечірньої газети, позіхнув і ще раз поглянув на своїх сусідів. Невисокий стрункий юнак, що сидів проти нього, задумливо дивився у вікно. Час від часу, коли за темним вікном пролітали вогники сигнальних ліхтарів, юнак придивлявся уважніше і мружив потім очі. Розгорнута книжка лежала на його колінах. Другий сусід, худорлявий чоловік у широкому пальто, сидів віддаля. Можна було подумати, що він спав, відкинувшись на спинку дивана. Проте, він не спав, і вусатий іберієць уже кілька разів помічав, як, гостро поглядаючи, худорлявий вивчав крадькома своїх супутників. Червонолиций іберієць знов позіхнув удавано байдужо. Але тут таки, немов умощуючись зручніше, він трохи повернувся до худорлявого сусіда тим боком, де на лацкані піджака був пришпилений великий фалангістський значок. З задоволенням він помітив, що погляд худорлявого чоловіка враз спинився на невловиму мить на значку і потім знов сховався під спущеними повіками. Але тепер вусатий іберієць почував себе значно легше, безпечніше.
Юнак усе ще дивився у вікно. Недбалим рухом він закрив книжку. Червонолиций іберієць скоса поглянув на обкладинку і з задоволенням погладив вуса. Минуло ще кілька хвилин. Нарешті юнак відвернувся від вікна. Він знову розгорнув книжку,
