Безкінечна війна - Джо Холдеман
Того вечора Кортес вечірніх занять не проводив і взагалі не показувався на нашій половині корпусу. Всі ми були особливо ввічливі один з одним, і ніхто не боявся говорити про те, що трапилося.
На ніч ми влаштувалися з Роджерс. Кожен намагався вибрати в сусіди знайомого товариша. Але Роджерс нічого не хотіла, тільки плакала, і я теж ледь не розридався.
ГЛАВА 7
— Вогнева група А, вперед!
Дванадцять людей нашої групи просувалися вперед, розтягнувшись ламаним ланцюгом, підходячи до бункера-симулятора. До нього було ще з кілометр через ретельно підготовлену смугу перешкод. Ми могли рухатися досить швидко, так як з нашого шляху прибрали весь лід, але навіть після десяти днів тренувань нас не вистачало на більше, ніж легкий біг підтюпцем.
Я ніс гранатомет з обоймою навчальних тахіонний гранат по десять мікротонн кожна. Пальцеві лазери у всіх були встановлені на 0,1 потужності, не небезпечніше, ніж ручний ліхтарик. Це була навчальна атака — бункер і захищаючий його робот коштували занадто багато, щоб використовувати їх лише один раз.
— Група Б, слідуйте за нами. Командири груп, приймайте командування.
Приблизно на половині шляху до бункера ми досягли скупчення валунів, і Поттер, наш груповий командир, сказала:
— Залягти в укриття.
Ми прилаштувалися за валунами і почекали на групу Б.
Ледь видимі в чорному камуфляжі боєкостюмів, дюжина чоловіків і жінок прослизнула повз нас. Ледь опинившись на відкритому просторі, вони взяли вліво. Тепер ми вже не могли їх бачити.
— Вогонь!
Круги червоного світла затанцювали на дистанції в половину «кидка» прямо перед нами, де ледве можна було розгледіти темну масу бункера. П'ятсот метрів — це межа для навчальних гранат, але я вирішив спробувати щастя. Я звів приціл із зображенням бункера, надав гранатомету кут у сорок п'ять градусів і грянув залпом з трьох гранат.
Бункер відповів вогнем ще до того, як мої гранати торкнулися грунту. Його автоматичні лазери не перевищували за потужністю наші, але при прямому влученні в людину її відеоконвертор вимикався і людина вважалася умовно мертвою до кінця маневрів. Автомат стріляв навмання. Нам в укритті валунів нічого не загрожувало.
Гранати вибухнули з фотографічно-яскравими спалахами метрах в тридцяти від бункера.
— Мандела! Я думала, ти вмієш поводитися з цією штукою!
— Чорт, Поттер, п'ятсот метрів — це межа. Як тільки підійдемо ближче, я його накрию.
— Звідти всякий накриє.
Я нічого не відповів. Не назавжди ж вона у нас командир. І до того ж, доки влада не стукнула їй в голову, вона була зовсім непоганим дівчиськом.
Оскільки метальник гранат одночасно вважався і помічником командира групи, я був «пристебнутий» до радіо Поттер і чув її переговори з групою Б.
— Поттер, тут Фрімен. Є втрати?
— Тут Поттер… ні, схоже, вони концентрують вогонь на тобі.
— Ага, ми втратили трьох. Зараз ми забралися в яму, приблизно в сотні метрів прямо перед вами. Можемо прикрити, як тільки будете готові.
— О'кей, давай. — Тихе клацання. — Група А, за мною. — Вона вислизнула з-за прикриття каменів і включила тьмяний рожевий маячок, вбудований під енергорезервуаром костюма. Я майже нічого не бачив, тому «перелизнув» свій конвертор на посилення «два». Зображення стало трохи туманним, але досить яскравим. Так, схоже, що бункер остаточно притис групу Б, і задає їм жару. Вони відповідали тільки лазерним вогнем, мабуть, вже втратили гранатометника.
— Поттер, тут Мандела. Може, ми візьмемо вогонь з групи Б частково на себе?
— Спочатку я знайду достатньо надійне укриття. Цей варіант вас влаштовує, рядовий? — На час маневрів Поттер була тимчасово підвищена в капрали.
Ми взяли вправо і залягли за масивом. Більшість наших сховалися тут же. Але деяким довелося впасти просто на грунт.
— Фрімен, тут Поттер.
— Поттер, це Сміті. Фрімен «виключився». Самоельс теж «виключився». Нас залишилося всього п'ятеро. Прикрийте нас, щоб ми…
— Гаразд, Сміті. — «Клац» — Група А, вогонь. Б потрапила у халепу.
Я обережно виглянув з-за скелі. По далекоміру до бункера було ще три з половиною сотні метрів. Неабияка відстань. Я спеціально взяв вище і випустив три гранати, потім спустив приціл градуси на два і випустив ще одну серію. Перші три гранати дали переліт метрів на двадцять, зате другий залп ліг прямо перед бункером. Я, намагаючись не змінювати кут прицілу, видав всю решту обойму, всі п'ятнадцять гранат.
Мені б сховатися за скелею і перезарядити магазин, але я хотів побачити, куди ляжуть ці п'ятнадцять, тому не відводив очей від бункера, на дотик відкриваючи новий магазин.
Коли в мене вдарив промінь лазера, екран конвертора осяяв сліпучий червоний спалах. Світло, як мені здалося, наскрізь пронизало мені череп, луною відбившись від задньої стінки. Усього кілька мілісекунд знадобилося конвертору, щоб під впливом перевантаження вимкнути зображення, але зелені круги довго ще довго танцювали у мене перед очима.
Оскільки я тепер вважався вбитим, моє радіо автоматично вимкнулося. Я повинен був залишатися на місці, поки учбовий бій не закінчиться. Я був абсолютно відрізаний від навколишнього (якщо не вважати, що боліла шкіра на обличчі, там, де його освітив спалах на екрані конвертора), і час тягнувся нескінченно. Нарешті чийсь шолом клацнув об мій шолом.
— Мандела, ти як? — Запитав голос Поттер.
— Перепрошую, помер від нудьги двадцять хвилин тому.
— Вставай і тримай мене за руку.
Я так і зробив, і ми потопали назад, до житлового корпусу. Це зайняло близько години. Всю зворотну дорогу вона більше нічого мені не сказала — звукові хвилі самий незручний спосіб комунікації, якщо на тобі боєкостюм, але, коли ми пройшли крізь шлюз і прогріли костюми, вона допомогла мені роздягтися. Я вже приготував себе до потоку дошкульних запитань, але, на мій подив, вона обхопила мене за шию і запечатала на моїх губах вологий поцілунок.
— Відмінний постріл, Мандела.
— Ну?
— Так ти не бачив? Ну звичайно ж… Твій останній залп — чотири прямих попадання. Автомат в бункері підняв лапки, і нам залишалося не поспішаючи пройти залишену відстань…
— Здорово. — Я почухав шкіру на обличчі під очима, почали відпадати лусочки. Поттер засміялася.
— Ой, ти би подивився на себе! Ти схожий…
— Весь бойовий склад, зібратися в лекційному залі. — Це був голос капітана.
