Безкінечна війна - Джо Холдеман
ГЛАВА 10
У якості «випускного іспиту» нас досить безцеремонно заштовхали в корабель — «Надію Землі», той самий, на якому ми прибули на Харон, — і відправили на Старгейт з прискоренням трохи більше одного g.
Переліт здавався нескінченним, майже шість місяців суб'єктивного часу, і страшенно нудним, хоча і не таким костоломним, як в перший раз. Капітан Скотт змушував нас повторювати весь курс навчання — усно, день за днем, і ще ми робили зарядку до повного колективного отупіння.
Старгейт-1 дуже скидався на тіньову сторону Харо, тільки в гіршу сторону. База на Старгейті була за розмірами менша, ніж «Маямі», тільки трохи перевершувала наш бункер на тіньовій стороні, і ми повинні були провести там тиждень, допомагаючи гарнізону розширити житлові приміщення. Всі вони нам дуже зраділи, особливо дві представниці слабкої статі, що виглядали трохи стомлено.
Ми стовпилися в невеликому залі їдальні, де підполковник Вільямсон, командуючий базою Старгейт-1, повідомив нам несподівані новини.
— Сідайте зручніше. Ей, злізь зі столу, місця і на підлозі вистачає. У мене вже є деяке уявлення про те, чим ви займалися на Хароні. Не скажу, що час було витрачено даремно, але там, куди вас направлять, все буде зовсім не так. Там буде тепліше.
Він зробив паузу, щоб всі переварили почуте.
— Альфа Візничого, перший з виявлених колапсарів, обертається навколо звичайної зірки Епсилон, у сузір'ї Візничого. Період обертання — двадцять сім років. Ворожа база знаходиться не на вхідній планеті колапсара, а на одній з планет Епсилона. Про неї відомо не так вже й багато. Ми знаємо тільки, що період її обертання навколо Епсилон 745 днів, розміри її складають приблизно три чверті земних, її альбедо — 0,8, отже велика ймовірність, що вона вкрита хмарами. Яка температура на поверхні, точно сказати не можна, але, судячи по відстані до Епсилон, там тепліше, ніж на Землі. Звичайно, не можна сказати заздалегідь, де вам доведеться вести бойові дії — на сонячній або тіньовій стороні, на екваторі або на полюсі. Навряд чи атмосфера виявиться придатною для дихання, так що ви будете залишатися всередині костюмів.
Ну ось, тепер ви знаєте про це місце рівно стільки, скільки знаю я. Питання є?
— Сер, — простягнув Стейн, — ми вже знаємо, куди направляють. А що ми там повинні будемо робити — хто-небудь знає?
Вільямсон знизав плечима.
— Це залежить від вашого капітана, сержанта, і капітана «Надії Землі», а також логічного комп'ютера «Надії». Зараз у нас просто не вистачає даних, щоб накидати навіть начорно програму дій. Можливо, вас чекає важкий бій, а можливо — тільки приємна прогулянка, якщо раптом тельціани запропонують перемир'я. — Сержант Кортес пирхнув —… У такому випадку ви будете нашим «м'язом» — представниками нашої сили на переговорах. — Майор докірливо подивився на сержанта: — Ніхто не може цього сказати заздалегідь.
Увечері вибухнула ціла оргія. З боку, можливо, це виглядало кумедно, але спробуйте заснути посеред буйно — веселого пікніка. Єдине досить велике приміщення, здатне вмістити нас всіх на ніч, — їдальню — розгородили кількома простирадлами, створивши ілюзію, так би мовити, інтимної обстановки, після чого вісімнадцять вмираючих без жіночої ласки чоловіків гарнізону Старгейт були спущені з повідків. Природно, наші жінки, відповідно до армійських звичаїв (і законів) проявили достатньо доброзичливості і поступливості, хоча єдине, чого вони дійсно бажали, так це спокійно заснути на надійному покритті підлоги бази.
Вісімнадцять старгейтовців, очевидно, намагалися витягти з обставин максимум вигоди для себе і влаштували вражаючий спектакль (принаймні, в чисто кількісному відношенні). Деякі з них навіть вели рахунок і підбадьорювали найбільш обдарованих представників. Думаю, це саме підходяще слово.
Наступного ранку — як і в усі інші дні нашого перебування на Старгейті-1, — ми вибралися з мішків і, влізши в костюми, вирушили назовні, пристроювати «нове крило» до будівлі бази. У свій час Старгейт стане штаб-квартирою нашого командування, з персоналом в декілька тисяч чоловік, і буде охоронятися дюжиною важких крейсерів класу «Надії». А коли ми туди прибули, це була лише жменька людей (двадцять чоловік) і два бараки, а коли ми відлітали, там як і раніше залишалася жменька людей (у тому ж складі) і чотири бараки. Спорудження нових бункерів навряд чи можна було назвати роботою в порівнянні з умовами на тіньовій стороні Харона. У нас було достатньо світла, і працювали ми тільки по вісім годин. І ніяких робоснарядів в якості фінальної перевірки наших навичок.
Тому ми не дуже раділи, повертаючись в човнику на борт «Надії» (хоч деякі з найбільш популярних представниць прекрасної статі заявили, що непогано і справді трохи перепочити).
Позаду залишався останній безпечний пункт нашого маршруту, попереду ж чекала зустріч з тельціанами. І, як зауважив майор Вільямсон ще в перший день, «ніхто не може сказати заздалегідь, чим це скінчиться».
Більшість з нас без особливого захоплення дивилися на перспективу колапсарного стрибка. Нас запевнили, що ми взагалі нічого не відчуємо, вільне падіння — ось і все.
Мене це пояснення не задовольнило. Як студент фізичного факультету, я прослухав звичайний курс з теорії відносності та теорії гравітації. Правда, тоді у нас було дуже мало дійсних даних, Старгейт був відкритий, коли я вже закінчував навчання. Але математична модель представлялася цілком ясною.
Колапсар Старгейт являв собою ідеальну сферу трьох кілометрів у діаметрі. Він перебував у стані гравітаційного колапсу, що означало — його поверхня падає до центру колапсара майже зі світловою швидкістю. Але падає вона вічно, теорія відносності, принаймні, надає колапсару ілюзію дійсного існування в даному місці. Взагалі вся реальність стає не такою вже реальною, коли ви вивчаєте загальну теорію відносності. Або буддизм. Або вас забирають в армію.
Як би там не було, а з теорії виходило, що в певній точці простору могло вийти так, що ніс нашого корабля знаходився б майже над поверхнею колапсара, а корма десь в кілометрі позаду. З нашої точки зору в будь-якому нормальному всесвіті це викличе такі перепади напруг, що корабель миттєво розвалиться на шматки, і ми всі станемо ще одним мільйоном кілограмів хаотичної матерії на теоретично існуючій поверхні колапсара, і понесемося в нікуди на весь проміжок вічності, або будемо падати до центра колапсара
